РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

– реструктуризація економіки регіонів (проведення структурних змін в економіці регіонів для забезпечення розвитку ефективних галузей);

– підвищення рівня продуктивності праці на підприємствах регіонів;

– екологізація економіки регіонів та держави;

– розвиток зовнішньоекономічних зв'язків та поглиблення інтеграційних процесів;

– багатовекторність взаємодії та співпраці, як регіонів, так і країни. Поєднання всієї множини окреслених вище методів є методичною основою вчень про економіку регіонів та дає можливість отримати науково обгрунтовані результати.

1.4. Основні проблемні питання та завдання регіональної економіки

Регіональна економіка є самостійною економічною наукою, що спрямовує свої вчення на розв'язання територіальних диспропорцій, сприяння ефективному економічному розвитку регіонів, вдосконалення, а подекуди, й зміни галузевої та територіальної структури національного господарства та його регіональних підсистем. Дослідження з регіональної економіки є фундаментальними економічними знаннями, які конструктивні за змістом, тобто мають власний конкретно визначений об'єкт дослідження, для аналізу якого використовується інформація, методика, теорія, прийоми та підходи різних галузей знань задля досягнення істини, для підсилення регіональних економічних досліджень. Істотний інформаційний об'єм регіональна економіка одержує з соціально-економічної географії, розміщення продуктивних сил, регіоналістики, економічної теорії, статистики, екології, тощо.

Регіональна економіка тісно пов'язана з галузевими економіками, фінансами, економікою праці, економікою природокористування, економічною статистикою, економічною кібернетикою. Ці дисципліни забезпечують науку інформацією, методами досліджень, показниками, що характеризують параметри економічного процесу. В свою чергу, регіональна економіка збагачує інші економічні науки власними категоріями, інформацією про регіональні економічні характеристики. Наука й практика регіональної економіки мають першочергове значення для територіального планування й формування цільових та стратегічних галузевих і територіальних комплексних програм.

Наукове обгрунтування просторового розміщення виробництва, розподілу його по території має велике значення для зростання та розвитку національного господарства і підвищення ефективності суспільного виробництва. Всебічний економіко-географічний аналіз положення місцевості, природних, економічних, історичних, демографічних, екологічних умов розвитку виробництва в кінцевому підсумку дозволяють економити суспільні затрати в національному господарстві, підвищувати продуктивність праці.

Для регіональної економіки, як галузі економічної науки, дуже важливий саме економічний результат територіальної організації суспільства, ефективність розміщення регіональних господарських комплексів в межах національного господарства. Для регіональної економіки важливе питання: “Де і як саме ефективно?". Тому надзвичайно важливим розділом регіональної економіки, як науки, є вивчення закономірностей, принципів та факторів формування економіки регіонів та розміщення продуктивних сил. Слід наголосити, що наука "Регіональна економіка" вивчає територіальну організацію суспільства, яка включає не просто розташування складових господарства, але й елемент управління. Адже, ефективно сформована державна регіональна політика буде чинити позитивний вплив на сучасні тенденції регіонального розвитку. Вже сьогодні програми соціально- економічного розвитку регіонів вимагають розроблення у відповідності до фактору території (як визначального чинника економічного зростання). Державна політика регіонального розвитку повніша відповідати основним запитам суспільного розвитку – соціально-орієнтована, інноваційна, екологічна, виробнича, фінансово-інвестиційна, інтеграційна, нормативно-правова її складові мають стати в основі стратегії розвитку регіону.

Завдання регіональної економіки полягають, передусім, в обгрунтуванні оптимального розміщення господарства держави та її регіонів у поєднанні з системами розселення, природно-ресурсним потенціалом в обмеженому просторі. Поняття оптимальності передбачає одержання якомога більшого суспільного (у тому числі й економічного) ефекту від відповідного розміщення підприємств, виробництв, населення, ресурсів, від суспільно-ефективної, вигідної територіальної організації регіону зокрема, та країни загалом.

Оптимальне розміщення об'єктів на рівні підприємства означає те, що:

1) спеціалізація повинна враховувати співвідношення попиту і пропозиції;

2) місцеположення підприємств повинно бути зручним по відношенню до сировини, матеріалів, споживачів готової продукції; 3) спеціалізація підприємства повинна відповідати запитам ринку та тримати орієнтир на інвестиційну привабливість (зовнішню чи внутрішню); 4) підприємство повинно бути забезпечене робочою силою; 5) підприємство має бути екологічно чистим; 6) розміщення підприємства повинно сприяти кооперативним зв'язкам; 7) місце розташування та специфіка підприємства мають сприяти його конкурентоспроможності (територія дає підказку підприємництву та бізнесу).

На рівні регіону оптимальне розміщення передбачає: 1) врахування передумов і чинників спеціалізації господарства; 2) збалансований, пропорційний, тобто комплексний розвиток господарства; 3) можливість гнучкої перебудови галузевої структури під впливом НТП та ринкової кон'юнктури; 4) задоволення соціально-економічних потреб населення регіону, підвищення рівня та якості життя мешканців сільської місцевості та міст; 5) екологічну безпеку регіону; 6) енергетичну безпеку регіону; 7) ефективні міжрегіональні економічні зв'язки; 8) можливості ефективного використання

прикордонних територій, формування євро-регіонів; 9) дотримання рівноваги між можливостями території регіону та потребами господарства.

Сучасні проблеми регіональної економіка України проявляються в: 1) недосконалості галузевої структури економіки, наявності диспропорцій між окремими складниками; 2) певній однобокості економічного рельєфу країни, що проявляється у проблемах територіальної структури господарства; 3) надмірній концентрації матеріаломістких галузей у Придніпров'ї й Донбасі, недовикористанні ресурсів у Північно-Західному та Центральному регіоні, низькому рівні ефективності роботи приморських територій; 4) наявності глибоких екологічних проблем, як наслідок антропогенного впливу на середовище існування; 5) невідповідності державної регіональної політики потребам регіонів України; 6) низькому рівні енергетичної безпеки та використанню у господарстві технологій застарілих поколінь; 7) недостатності практичної реалізації стратегій розвитку держави та її регіонів, тощо. Першочергові завдання регіональної економіки пов'язані з розв'язанням зазначених проблем.

Регіональна економіка через власні наукові розробки та засоби державної регіональної політики, здатна передбачити просторові конфлікти розвитку. Саме тому важливим завданням є подолання територіальних диспропорцій в подальшому формуванні, зростанні та зміцненні господарства й суспільства нашої держави. Згадані проблеми виникають через нераціональне використання природного та демографічного потенціалу місцевості, надмірне антропогенне навантаження, невідповідність вимог економічної життєдіяльності можливостям території, тощо. Регіональна економіка спрямовує свої розробки задля: забезпечення розвитку малого й середнього підприємництва в межах регіону; економічної ефективності господарських комплексів, вигідності й доцільності їх спеціалізації; вдосконалення регіонального управління; подолання відставання у розвитку периферійних територій, та гармонізації розвитку сільської місцевості на основі високоінтенсивного спеціалізованого АПК; підвищення ролі й повноважень місцевих територіальних громад; інноваційного, інвестиційного, інтеграційного характеру формування регіональних господарських зв'язків; переходу до енергозберігаючих, дружніх до людини технологій; суспільної (соціальної, економічної, екологічної, управлінської та ін.) ефективності використання території; запобігання руйнації гармонійно-організованого простору; підвищення рівня та якості життя населення регіонів та держави; якісне використання геополітичних переваг території України; створення ефективної економіки та конкурентоздатного прогресивного господарства.