РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Ще одним визначним дослідженням про розміщення населення та підприємництва у ринковому просторі є теорія "Центральних місць" розроблена німецькими вченими Вальтером Кристаллером та Августом Льошем (рис. 1.6). До основних понять цієї теорії відносять: пороги послуг; радіуси обслуговування; центри обслуговування (центральні місця); ранги послуг; ранга центрів обслуговування (центральних місць); зони обслуговування; ієрархія центральних місць та їх зон обслуговування; просторова суперпозиція (накладання) зон обслуговування різних рангів [67].

Ці зони обслуговування уявляються ніби бджолині стільники, а заселена територія вкривається правильними шестикутниками без проміжків і пустот (кристаллерівська решітка рис. 1.7), що дозволяє мінімізувати середню відстаннь для збуту або обслуговування. На думку В. Кристаллера рівномірне розміщення невеликих населених пунктів утворює ядра розселення, що веде до виникнення ієрархії поселень в якій до більшого населеного пункту тяжіє шість менших поселень одного рангу. В межах одного ієрархічного рівня розміри всіх поселень однакові й склад підприємств сфери послуг однотипний.

Вченим було закладено ідеї про доцільне розселення, створення зон обслуговування та ринкових зон, оптимізацію відстаней та адміністративно- територіального впливу.

Німецький науковець Август Льош видав свою працю "Просторова оріанізація господарства" (або "Економіка розміщення") під час Другої світової війни у 1940 році, де висвітлюється широке коло теоретичних проблем розміщення господарства, як країни в цілому, так і її економічних районів. В своїх теоретичних побудовах А. Льош багато уваги приділяв формуванню ринкового простору (ринкових зон). Головним районоутворюючим чинником

Рис. 1.6. Розробники теорії "Центральних місць" Вольтер Кристаллер та Август Льош

вважав не виробництво і його спеціалізацію, а конкурентоздатний збут різних товарів. Шляхом геометричних побудов і математичних розрахунків А. Льоні визначає радіус збуту товарів і встановлює межі, за якими продати товар буде неможливо через високу ціну, тобто кожен товар мас свій максимальний радіус збуту, за межами якого його реалізація стає невигідною. Сутність у тому, що в міру віддалення від місця виробництва, ціна товару буде зростати на величину транспортних витрат. В свою чергу, зростання ціни призведе до зниження попиту. Вчений робить висновок, що найраціональиішою формою такого регіону (зони) є правильний шестикутник, оскільки у цьому випадку межі різних зон щільно примикають одна до одної, утворюючи нерозривний економічний простір, за визначенням А. Льоша – "економічний ландшафт".

Рис. 1.7. Варіанти розміщення "центральних місць" В. Крісталлера: а – центри обслуговування знаходяться у вузлах решітки; б – центри обслуговування знаходяться на сітці решітки.

Вагомість досліджень німецьких економістів полягає у тому, що на противагу А. Веберу, В. Кристаллер і А. Льош надають більшого значення ринку збуту готової продукції, як головному чиннику розміщення підприємств, вважаючи, що правильним є таке розміщення, яке забезпечує максимальні прибутки. Таким чином, в основі названих теорій лежать критерії оптимізації ринку. Відомо багато прикладів практичного застосування теорії штандарта і центральних місць до вирішення конкретних проблем розселення в сучасних умовах.

Серед представників сучасних західних вчень з регіональної економіки слід згадати школу просторового аналізу та такі яскраві наукові особистості, як Уолтер Айзард американський економіст і географ, засновник так званої "регіональної науки"; англійські географи Річард Дж. Чорлі та Пітер Хаггет (рис. 1.8), які застосували кількісні методи та системний аналіз в територіальних дослідженнях і створили теорію просторової організації суспільства.

Рис. 1.8. Представники школи просторового аналізу, засновники сучасної регіональної науки Уолтер Айзард, Річард Дж. Чорлі та Пітер Хаггет

У середині та наприкінці XX ст. починає переважати погляд, що економічні закони й закономірності мають загальний характер, проте проявляються вони неоднаково в країнах з різною соціально-політичною системою. На формування економіки регіонів, їх територіальну організацію, структуру, динаміку впливає увесь комплекс закономірностей, передумов і факторів. Проте, провідну роль відіграє процес територіального поділу праці (ТПП), внаслідок чого й формується господарство, економіка регіонів, їх поділ на території.

Зрозуміло, що в теоретичних основах регіональної економіки закладено загальні економічні закони, які не підлягають сумніву та закономірності, що з них походять. Саме тому й особливо в мінливих умовах сучасності, формування економіки регіонів України повинно здійснюватись в абсолютній відповідності до цих законів, задля досягнення конкурентоздатного рівня, максимального соціального та економічного ефекту, інноваційності та екологічності регіонального розвитку, при мінімальних витратах. Базовим законом, який визначає характер формування економіки регіону та розміщення продуктивних сил, вважається закон економії суспільної праці, за яким найвищий рівень продуктивності праці досягається при умові зменшення затрат праці на подолання відстаней між окремими елементами виробництва, що, в свою чергу, дозволить істотно збільшити обсяги перевезень готової продукції між виробниками та споживачами.

Вагомий внесок у формування теорії регіональної економіки спричинили:

– концепція локальних територіально-виробничих комплексів, за якою взаємозв'язок і взаємозумовленість компонентів виробництва на визначеній території забезпечує формування економічного ефекту;

– концепція суспільно-географічних комплексів, яка стала географічним інструментом дослідження регіональної економіки й передбачає аналіз території та її складових завдяки комплексно-пропорційному підходу та робить можливим виявлення й усунення диспропорцій розвитку території;

– концепція "центр-периферія" наголошувала, що для будь-якої територіальної системи (регіону) характерна наявність центру та периферії для яких властиві відповідні господарські функції, різна динаміка зростання та умови розвитку території соціуму, підприємництва, бізнесу, господарювання. Центр наділений більш сприятливими умовами для розвитку та економічного зростання, периферії відведені допоміжні, обслуговуючі, постачальницькі функції, сповільнений розвиток;

– теорія полюсів зростання і центрів розвитку Ф. Перру, в основі якої лежить полюс тяжіння – галузь-лідер, яка притягує до себе фактори виробництва й забезпечує тим самим найбільш ефективне їх використання, що призводить до концентрації підприємств й утворення полюсів економічного зростання;

– концепція земельної ренти, за якою закони земельної ренти суттєво впливають на можливості й характер розміщення підприємств, галузей та комплексів, а отже, й на ступінь їх прибутковості, ефективність функціонування;

– теорія міжрегіональних взаємодій, що базується на трьох категоріях: 1) оптимум Парето – неможливо покращити розвиток економіки одних регіонів не порушуючи при цьому стан інших, а також різні оптимальні варіанти неоднаково вигідні для певних регіонів; 2) ядро – якщо воно існує, то складається виключно з оптимальних варіантів розвитку; 3) економічна рівновага;

– концепція регіональної конкурентоспроможності – високорозвинені регіони закономірно мають вищі рівні конкурентоспроможності; на території однакові рівні конкуренції проблемні, адже існує обмеженість ресурсів, інформації, території, конкурентна боротьба, тощо, проте одночасно природа конкуренції стимулює розвиток інноваційності, безвідходності, гнучкості, ринкової адаптованості підприємств, галузей, комплексів, територіальних систем.