РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

1.2. Теорії формування регіональної економіки та розвиток сучасних регіонально-економічних знань

Розуміння науки стає можливим лише на основі дослідження її теоретичних основ, що дозволить знайти відповіді на головні питання регіональної економіки (як розмістити, де розмістити, чому саме тут знаходиться, яке саме місце на території буде найкращим). Теоретичні основи науки завжди мають історичне забарвлення, тому що були доведені раніше, що по-перше, полегшує сучасні дослідження, адже новітні ідеї так би мовити "стають на плечі гігантів", великих наукових теорій, відкриттів, досліджень; по-друге, теоретичні основи є визначальними у сприйнятті й розумінні майбутнього будь-якої суспільної формації. Тобто економіка України може бути і має бути тільки українською, проте використовувати собі на користь сильні сторони, досвід, ідеї наших партнерів, конкурентів, сусідів. На підтвердження цього, звернемось до міркувань І. Франка, з яких можливим стає висновок, що "держава – це дерево, яке корінням своїм сягає сивої давнини (звідти й початок формування), сучасність її – це стовбур (становлення), а гіллям та кроною тягнеться високо у майбутнє своє (подальший розвиток). Ось чому теоретичне підгрунтя науки є обов'язковим фрагментом цілісного уявлення й розуміння регіональної економіки.

Проблемами формування та розвитку господарства цікавились відомі мислителі та філософи ше з часів Стародавнього світу. Це праці Платона ("Політик", "Держава"), Аристотеля ("Економіка"), Страбона ("Географія"), Ератосфена ("Geographika"), в яких порушувались питання функціонування держави, суспільства, управління, розвитку міст-держав, домогосподарств, урбанізації, тощо. Пізніше, дослідження суспільного ладу на території міст- держав, міркування про розподіл видів людської діяльності на місцевості, зустрічаються в праці Томаса Мора "Утопія" (лат. Utopia), під впливом якої інший філософ-утопіст Томмазо Кампанелла створює працю "Місто Сонця" (лат. La Citta del Sole), яка також містить первинні ідеї регіональної економіки, а саме наявність територіальної неоднорідності розвитку населення та господарства, його залежності від різноманітних умов. В період філософських досліджень Нового часу з'являються судження про визначальний вилив саме природних умов (різних кліматичних поясів Землі) на особливості житія людського суспільства і регіональну економіку, даний напрям досліджень дістав назву "географічний детермінізм" або "вульгарний географізм". У різні часи багатьма вченими розміщення виробництва пояснювалося з позицій "географічного детермінізму", сутність якого зводиться до того, що вирішальне значення в розвитку і розміщенні виробництва надається географічному середовищу. Натомість соціальним процесам відводиться другорядна роль. Видатними представниками цього вчення були Шарль Монтеск'є, Елізе Реклю, Фрідріх Ратцель, російські історики С.М. Соловйов, В.Й. Ключевський, географ українського походження Л.І. Мечников. Ідеї залежності міжнародного поділу праці від природного середовища (англ, environment – серидовище) активно розвивають представники вчення "інвайронменталізм" Р. Сміт та Г. Тейлор, згідно з якими ті країни, що розташовані в помірному поясі володіють найкращими умовами для розвитку господарства.

Суттєвий внесок у формування теорії регіональної економіки належить класикам економічної теорії Адаму Сміту (головна праця – "Дослідження про природу і причини багатства народів", видана 1776 року) та Давиду Рікардо ("Основи політичної економії та оподаткування", 1872 р.). За А. Смітом міжнародний поділ праці варто здійснювати з врахуванням абсолютних переваг характерних для країни, тобто держава має спеціалізуватись на виробництві й продажу тієї продукції для якої вона має абсолютні переваги. В свою чергу, Д. Рікардо стверджував, що абсолютні переваги, це лише фрагмент процесу поділу праці, а дійсний ефект має місце в результаті спеціалізації регіону на виробництві й торгівлі тими товарами, щодо яких є наявними саме порівняльні переваги. Отже загальна ідея обох видатних вчень полягає у тому, що територія повинна спеціалізуватися на виробництві тих товарів, продуктів й послуг для виготовлення яких складаються найкращі, найвигідніші умови на відміну від інших регіонів і тільки тоді це гарантуватиме економічний ефект.

Наприкінці XIX ст. економічна наука почала активно досліджувати питання формування економіки регіонів, проте єдиної, цілісно сформованої теорії саме регіональної економіки на той час не було. Створення основ ринкової теорії розміщення виробництва, сільського господарства на базі механізмів отримання прибутку набули значної популярності в зарубіжній науці. Фундаторами цих теорій стали німецькі економісти Иоганн фон Тюнен та Альфред Вебер; далі опублікували свої географічні, соціально- економічні та економіко-географічні дослідження відомі вчені Август Льош, Вальтер Кристаллер, Альфред Геттнер, Уолтер Айзард, Річард Дж. Чорлі, Пітер Хаггет.

Основоположником теорії регіональної економіки поправу вважається Иоганн фон Тюнен (рис. 1.2) німецький економіст, представник німецької географічної школи в економічній науці. У своїй праці "Ізольована держава по відношенню до

Рис. 1.2. Йоганн Тюнен

сільського господарства і національної економіки, або дослідження про вплив, який справляють ціни на зерно, якість земель і податки на землеробство" (Гамбург, 1826-1863 pp.), яка є теорію розміщення сільського господарства, автор підкреслює вигідність застосування різноманітних варіантів розміщення сільського господарства в “ізольованій державі" щодо великого міста, яке розглядається як єдиний ринок збуту сільськогосподарських продуктів.

Вирішального значення дослідник надає витратам на перевезення цих продуктів від місця виробництва до ринку, де їх реалізують. Теорію Й. Тюнена називають "теорією концентричних кілець" (рис. 1.3). Вчений доводив, що в найближчій до міста зоні є вигідним садівництво, городництво в поєднанні з молочним господарством, тобто формується високо інтенсивне приміське господарство. Далі кожна зона змінює свою спеціалізацію та, зрештою, з останньої (периферійної) території на центральний ринок постачається тільки тваринницька продукція.

Рис. 1.3. Модель використання земель в "Ізольовані державі" Й. Тюнена

Тобто в "Ізольованій державі" вперше акцентовано увагу на тому, що різні особливості території є визначальними факторами ефективної спеціалізації виробництва. Шляхом емпіричних розрахунків И. Тюнен обгрунтував зональність сільськогосподарського виробництва залежно від відстані до центра (стосовно господарської ситуації поч. XIX ст.).

Найістотнішим у теорії Й. Тюнена було запровадження до економічного аналізу поняття відстані. Вирішального значення автор надає витратам на перевезення продуктів від місця виробництва до ринку, де їх реалізують. Звісно, сьогодні модель Йогана Тюнена наповнена новим змістом, його концентричні кільця мають аналогію з сучасною приміською та периферійною зонами великих міст, а основні ідеї не втратили свого значення: чим далі від центрального міста – тим вартість землі та вартість робочої сили знижується а транспортні витрати зростають.

Вагомий внесок у розвиток німецької та світової школи регіоналістів зробила "теорія штандортів" відомого географа, філософа, економіста Альфреда Вебера (рис. 1.4). Його праця "Про штандорта в промисловості" у 1909 році послугувала введенню в науковий обіг нового терміну "штандорт" (від нім. standort – місцерозміщення, місцезнаходження), що характеризувало можливе оптимальне місцезнаходження виробництва в гіпотетичних умовах. Слід зауважити, що наприкінці XIX ст. і на початку XX ст. проблема розміщення виробництва обмежувалася "теорією штандарту" сутність якої полягає у виборі оптимального, для окремого власника, місця розміщення певного підприємства.

Рис. 1.4. Альфред Вебер німецький економіст, географ, філософ

Засновники теорії розміщення виробництва А. Вебер і Й. Тюнен фактично вперше довели, що саме розміщення окремого підприємства може забезпечити, при однакових умовах, індивідуальному власникові найбільший прибуток. Якщо розглядати розташування джерел сировини й споживачів продукції в певних місцях виробництва, то можна знайти точку в просторі, де витрати на перевезення будуть мінімальні. Таку точку А. Вебер вважав оптимальним місцем розташування виробництва. За наявності двох пунктів сировини та одного пункту споживання, він визначав єдину вихідну точку (рис. 1.5).

У пунктах А і С знаходяться джерела сировини, у пункті В – споживач готової продукції. Транспортні витрата не залежать від складу вантажу, а лише від його маси і відстані. У таких випадках маси вантажів можна уподібнити до сил і позначити їхні напрями (r1, r2, r3). Точка рівноваги Р0 визначається за методом побудови паралелограма [48].

Рис. 1.5. Оптимальне розміщення виробництва за Альфредом Вебером

Розташування точки Р0 є ідеальним, якщо враховувати лише сировину і споживача. Якщо ж з'являються нові чинники – наприклад, центр розміщення робочої сили, то точка Р0 відповідно зміщуватиметься.

А. Вебер займався проблемами оптимального розміщення промислового виробництва, ефективність функціонування якого залежить від трьох факторів: транспортного, трудоресурсного та агломераційного (поєднання двох попередніх та самого виробництва). Незважаючи на гіпотетичність, абстрактність даної теорії, А. Вебер сформулював базові принципи розміщення промисловості: в обмеженому, концентрованому (агломерованому) просторі можна домогтися економії ресурсів, визначити оптимальне розміщення виробництва та мінімізувати витрати.

Останні є головним критерієм ефективного розміщення виробництва, найвдалішим місцерозтатуванням прмислового підприємства буде те місце, де виробництво функціонуватиме з мінімумом витрат.