РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Формування української регіонально-економічної школи розпочалось на початку XX ст. й представлено науковими доробками як регіоналістів- економістів, так і економ-географів. Основоположниками регіонально- економічних знань у радянський період стали І.Г. Александров, М.М. Баранський, К.Г. Воблий, О.Т. Ващенко, О.Т. Діброва, М.М. Колосовський, В.М. Кубійович, М.М. Паламарчук, М.М. Некрасов, Й.С. Пасхавер, А.Ю. Пробст, С.Л. Рудницький, Ю.Г. Саушкін, МЛ. Туган- Барановський, Я.Г. Фейгін, Р.І. Шніпер та ін., у працях яких значної уваги приділено проблемам економічного районування; закономірностей, принципів і факторів розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів; методології науки; планування і регулювання регіонального розвитку й організації території.

Суттєво розвинув український напрям регіональних економічних досліджень організатор української економіко-географічної школи, економіст К.Г. Воблий (рис. 1.9), який доповнив теорію А. Вебера низкою факторів від яких залежить регіональний прибуток виробництва, сформулював поняття "сировинна зона" для промисловості, ще у 1919 році написав працю присвячену проблемам господарства України, постійно займався регіональною

Рис. 1.9. К.Г. Воблий, основоположник регіонального напряму в економіці України

проблематикоюс економіко-географічних особливостей України, відновленням господарства України після війни ("Нариси економічної географії України", 1945 рік).

Вагомий внесок у формування регіонально-економічних знань зробив географ, доктор філософії С.Л. Рудницький – вчений, що стояв у витоків української антропогеографії, політичної, соціально-економічної та демографічної географії, які є першоджерелами інформації для регіональної економіки. Завдяки йому Україну, чи не вперше, було представлено у картографічних працях як і цілісну просторову одиницю. У центрі просторових досліджень наукової школи С.Л. Рудницького була людина.

Український економіко-географ О.Т. Діброва розкривав питання регіональної економіки у науковій праці "Географія Української РСР" (1954, 1982), що стала фундаментальним навчальним посібником для студентів університетів та педагогічних інститутів. Важливим досягненням науковця була розробка мережі економіко-географічних підрайонів УРСР, тобто закладались основи економічного районування території країни.

Потужна наукова школа з розробки теорії територіальної організації виробництва і економічної географії України була сформована економ- географом та економістом, академіком НАН України М.М. Паламарчуком (рис. 1.10). Перу М.М. Паламарчука належать наукові праці з економіки промисловості, економіки районів, розміщення і територіальної організації продуктивних сил, економічної географії УРСР, теорії народногосподарського, зокрема агропромислового комплексоутворення, раціонального використання природних ресурсів; є автором відомого підручника з економічної географії УРСР, який видавався протягом 20 років, та є джерелом знань з регіональної економіки.

Слід зазначити, що проблеми регіональної економіки завжди були в центрі уваги українських вчених. В Україні регіональну економіку досліджує Рада з вивчення продуктивних сил України, Інститут регіональних досліджень,

Інститут стратегічних досліджень, Інститут географії НАН України, успішно функціонують потужні наукові школи: Київська, Львівська, Чернівецька, Одеська, Харківська, Тернопільська, Волинська, Східноукраїнська, Вінницька та ін.

Вагомий внесок у розвиток сучасних досліджень з української регіональної економіки зробили такі

Рис. 1.10. Академік М.М. Паламарчук

видатні особистості як О.М. Алімов, О.В. Гладкий, І.О. Горленко, Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, М.І. Долішній, Ф.Д. Заставний, Я.І. Жупанський, С.І. Іщук, Є.П. Качан, К.В. Мезенцев, В.П. Нагірна, Я.Б. Олійник, Г.П. Підгрушний, Ю.І. Пітюренко, М.Д. Пістун, А.В. Степаненко, Д.М. Стеченко, М.А. Хвесик, М.І. Фащевський, О.І. Шаблій та інші. Плеяда українських регіоналістів-економістів, економ-географів здійснила удосконалення теоретико-методологічних основ регіональної економіки, було розроблено сітку сучасного економічного (суспільно-географічного) районування території України, моделі забезпечення сталого розвитку регіонів, запропоновано напрямки трансформаційних перетворень національного господарського комплексу, тощо (рис. 1.11).

Рис. 1.11. Київська наукова школа регіональних суспільно-географічних досліджень, професори М.Д. Пістун, С.І. Іщук, Я.Б. Олійник

Ґрунтовним доробком теорії та методології регіональної економіки стали праці в галузі теоретико-методологічних основ суспільної географії видатного економ-географа, професора М.Д. Пістуна. Вчений є автором однієї з найвдаліших сіток економічного районування України, розробник агропромислового комплексоутворення України та суспільно-географічних аспектів регіональної політики України.

Професор С.І. Іщук здійснив значний внесок у розвиток досліджень присвячених теоретико-методологічним питанням виробничо-територіального комплексоутворення, соціально-економічного районування, його авторству належать методологія і методика комплексного аналізу промислових вузлів, дослідження проблем комплексного розвитку господарства суспільно- географічних районів і розміщення продуктивних сил України, суспільно- географічних аспектів регіональної промислової політики в умовах становлення ринкових відносин, розробка наукових основ та суспільно-географічне обгрунтування раціональної територіальної організації промислового виробництва. Концепція локальних територіально-виробничих комплексів в регіональній економіці суттєво вдосконалена професором С.І. Іщуком.

Науковий керівник школи "Регіональні суспільно-географічні процеси", професор Я.Б. Олійник розвиває вчення про сучасну територіальну і комплексно-пропорційну організацію економіки, економіку раціонального природокористування України, с фахівцем з проблем регіональної політики, автор низки університетських підручників та посібників нового покоління.

Розвиток сучасних теорій та концепцій регіональної економіки відбувається під впливом інформатики, аналітики та математичних методів і моделей та потребує міждисциплінарного (конструктивного) підходу. Останнім часом розробляються: концепція регіональних промислових кластерів; чотири парадигми регіону (регіон-квазідержава, регіон-квазікорпорація, регіон-ринок, регіон-соціум); інформаційно-комунікативні моделі регіональної економіки [45]. На заході сформувалась найсучасніша концепція просторової економіки Нобелівського лауреата Пола Кругмана, що покликана розкрити причини економічної концентрації та різноманітності людської діяльності (фірм. компаній) в обмеженому просторі, причому висококонцентроване середовище стає причиною отримання надприбутків незважаючи на суттєві конкурентні обмеження. Дана концепція розвиває ідеї регіональної економічної рівноваги території та висвітлена у праці "Просторова економіка: міста, регіони і міжнародна торгівля" ("The Spalial Economy: Cities, Regions, and International Trade"), автори П. Кругман. M. Фуджита, Е. Венейбле [25].

Отже, в основу сучасної теорії регіональної економіки закладаються ідеї, що відповідають запитам суспільства у XXI ст. Цс, безумовно, модель забезпечення сталого, комплексно-пропорційного, збалансованого розвитку, за якої економіка, розвиваючись в умовах обмеженості ресурсів та простору, набуває риси: інновацінності, сколої ічності. соціальної орієнтованості, територіальної (просторової) відповідності, прибутковості. За регіональною економікою закріплюються відтворювальні процеси, що мають на мсті раціоналізувати, оптимізувати використання природних, трудових, виробничих, соціальних, фінансових ресурсів зокрема, та суспільного потенціалу території загалом, наблизитись до суспільної рівноваги території. Дані тенденції сприятимуть формуванню ринкового середовища, яке станс запорукою розвитку ефективного, конкурентоспроможного національного господарського комплексу, здатного протистояти глобальним викликам та взаємодіяти із глобальними запитами.

1.3. Наукові методе дослідження та аналізу формування економіки регіонів

На достовірність та ефективність процесів формування економіки регіонів вирішальний вплив мас методологічна обізнаність (озброєність) з досліджуваних проблем, яка складається із застосованих методів, принципів та підходів наукового пошуку в конкретному напрямі, з визначеної проблематики Під принципами можна розуміти методологічну позицію дослідника, поняття "метод дослідження" трактують як "систему прийомів, збору, обробки, планомірного і цілеспрямованого вирішення теоретичних і практичних завдань" [6; 22; 42]. Тобто використання метолів під час вивчення регіональних економічних процесів с шляхом до встановлення істини. Основою для використання наукових методів виступають підходи. Дослідження процесів формування та розвитку економіки регіонів і розміщення продуктивних сил здійснюється за допомогою багатьох підходів. Основні з них: галузевий: міжгалузевий; регіональний; системно-структурний; історичний, комплексний; екологічний; проблемний; програмно-цільовий; відтворювальний.