РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Дослідження територіальної організації господарського комплексу регіону здійснюються на основі системного підходу і структурного аналізу. Системний підхід є множиною загальнонаукових підходів: функціонального, організаційного, ситуаційного, проблемного, історичного, генетичного, тощо. Він враховує цілісність, відносну самостійність, поліструктурність, ієрархічність внутрішніх зв'язків регіону а також його взаємозв'язки із зовнішніми економічними, соціально-політичними й екологічними системами. Вище перераховані ознаки дають наукову підставу виділення в межах держави – економічного району (регіону), як самостійного об'єкту вивчення та аналізу. Дослідження територіальної організації економічного району, тосподарськсго комплексу чи галузі трансформують системний підхід в комплексно- регіональний, тому що існує специфіка кожного регіону або комплексу, обумовлена регіональними соціальними особливостями.

Методичну базу дослідження проблем формування економіки регіонів формують загальнонаукові, економічні, загально геоірафічні методи та методики суміжних наук. Серед загальнонаукових – аналіз та синтез, як універсальні методи пізнання, а також літературний, графічний, історичний, прогнозування, експедиційний, порівняльний; економічні – це ефективність виробництва, рентабельність, продуктивність суспільної праці, рентний підхід, тощо; загальногеографічні – суспільно-географічний аналіз, картографічний, географічна систематизація, класифікація і типізація, географічне таксонування (виділення районів, зон), порівняльно-геоірафічний, регіональною аналізу. Серед методів суміжних наук – математичні, статистичні, екологічні, соціологічні, балансовий та порівняльний методи, та ін.

Особливе місце в дослідженнях регіональної економіки належить специфічним методам, таким як;

– картографічний, це прийом, що дозволяє побудувати модель регіону. Картографування території ілюструє особливості та відмінності господарського розвитку регіону, розміщення населення, пунктів, центрів, вузлів, об'єктів промисловості, сільського господарства та соціальної сфери, господарську освоєність, мережу транспортних шляхів, природно-ресурсний потенціал території та його взаємозв'язок з сіткою промислових районів та системою розселення, тощо. Економіко-географічна карта дає можливість наочного дослідження територіальних особливостей, господарських явищ, розміщення продуктивних сил, формування економіки регіонів та держави. Картографічний метод, як спосіб пізнання залежностей і процесів просторового характеру та географічного зображення даних, відображає територіальні диференціації структури економіки регіонів. На основі чого можна окреслити особливості територіальної організації господарського комплексу регіонального рівня, здійснити економічне районування її території;

– економічне районування є базовим методом при дослідженнях регіональної економіки, адже завдяки районуванню стає можливим розробка оптимальної територіальної структури національного господарства та його регіональних підсистем, запропонувати ефективні управлінські прийоми, напрями раціонального використання ресурсного потенціалу. Якісно розроблена сітка економічних районів здатна сприяти вирішенню конфліктів розвитку території, підвищити ефективність спеціалізації, екологічності, інноваційності та перспективності розвитку регіону.

Функціонування (діяльність) комплексів, галузей, підприємств, чисельність населення регіонів і країни змінюються в часі. Вивчення динаміки явищ є важливою складовою досліджень функціонально-компонентної та територіальної структури регіональних господарських комплексів (РГК) та аналізу стану промисловості, сільського господарства, сфери послуг і діяльності систем національного господарства. Для цього в регіонально- економічних дослідженнях активно використовуються динамічні ряди чисел по областям, економічним районам та Україні в цілому. Для аналізу динаміки явища застосовуються такі показники як: а) темп росту – відношення усіх чисел динамічного ряду до попереднього рівня, який приймається за 100%; б) абсолютний приріст – різниця між наступним і попереднім числами динамічного ряду; в) темп приросту – відношення абсолютного приросту до попереднього числа. Динамічний ряд дозволяє виявити тенденцію явища і зробити прогноз на майбутнє. Найпростіше це зробити збільшивши інтервали, тобто, врахувавши показники не за рік, а за більші терміни часу. Можна застосувати і т.з. ковзну пересічну. Наприклад, визначається пересічна зайнятість населення району за 2008-2010 pp., 2011-2013 pp. і т.д., а потім 2008 рік опускається і береться пересічна за 2009-2011 pp., 2012-2014 pp. і т.д.

За допомогою порівняльно-соціологічного методу можливе визначення місця та ваги РГК у національному господарському комплексі (НГК) нашої держави, дослідити територіальні відмінності в областях, що входять до економічних районів України. Статистичні методи застосовуються для розробки типових форм й інформаційно-цифрових матеріалів, що стосуються умов розвитку та функціонування господарських комплексів регіонального рівня. Їх використання тісно взаємодіє з балансовим методом – виявлення як кількісних, так і якісних диспропорцій між різними компонентами та структурами РГК, прямої або оберненої залежності між ними, включаючи пропорційну, геометричну та арифметичну форми. Це веде до тісного зв'язку із графічним методом, тобто ілюстрації співвідношень соціально-економічних та суспільно-географічних категорій, процесів, явиш чи їх груп; форм залежності між ними й опису їх рівняннями (пряма, коло, піраміда тощо). Також в регіонально-економічних дослідженнях демонструються зміни параметрів в ході розвитку РГК та його елементів, зокрема динаміка промислового виробництва району, забезпеченість орними землями та транспортною мережею, народжуваність, смертність, природний приріст населення (у міській та сільській місцевості) та ін.

З положення економічного району, який € об'єктом дослідження економічних і географічних наук, виходить, що економічний аспект вивчення географічного середовища в відношенні соціально-організованої людини (населення) передбачає широке використання системи географічних, економічних, математичних, статистичних, соціологічних, кількісних методик дослідження та комплексу кількісних показників і критеріїв. Основною сферою їх дії є виявлення й вимір характеру і ступеня впливу окремих природних і соціально-економічних факторів, природно-територіальних комплексів (ГГТК) й територіально-виробничих комплексів (ТВК) на розвиток району, а разом – на територіальну і компонентно-функціональну структуру економіки регіону і також обгрунтування й проведення районування.

Дослідження економіки регіону або міжгалузевого комплексу проводиться поетапно. Обравши об'єкт аналізу (наприклад АПК регіону), конкретизуються особливості його територіальної організації (розміщення), визначаються складові комплексу, як єдиної системи, шляхом вивчення внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків. Досліджуються принципи, норми та нормативи, фактори територіальної організації комплексу чи регіону, здійснюється підбір найбільш ефективних наукових методів і методик вивчення структурних особливостей, територіальної пропорційності розвитку, закономірностей функціонування його елементів. Застосовується експедиційний метод через збір первинного статистичного матеріалу про особливості територіальної організації, характер формування, функціонування та розвитку, особливості впливу різноманітних факторів на процес комплексоутворення або районоформування. Не зайвими тут будуть такі методи дослідження, як літературний, соціально- і економіко-географічного аналізу, історично-географічний, аналізу і синтезу, порівняльно-географічний, статистичні, соціологічні, експедиційний та ін. Територіальна організація істотно розкривається за допомогою порівняльно-географічного методу: для аналізу відмінностей у розміщенні потужностей промислового чи сільськогосподарського виробництва, галузей, підприємств, установ у сільських і міських населених пунктах, адміністративних районах областей; дослідження причин їх нерівномірного розташування й розвитку.

Головним показником рівня розвитку економічного району є соціально-економічний та економіко-географічний аналіз. Його проведення можливе за умов детального вивчення компонентно-функціональних структур окремих господарських комплексів та галузей, територіальних особливостей їх розміщення, потреб у виробництві різних видів продукції, основних рівнів управління та організації. Не менша увага приділяється місцю та функціям регіону в національному господарстві. Для визначення цих категорій слід використовувати, по-перше, статистичні дані у розрізі територіальних одиниць (наявних в економічному районі, регіоні, області), таких як сільські та міські населенні пункти, адміністративні райони, міста обласного підпорядкування і обласний центр; по-друге, потрібно враховувати дію ряду факторів, що характеризує формування, розвиток й територіальну організацію господарства регіону. Серед них виділяються природні (фізико-географічні) чинники – вплив кліматичних, гідрологічних умов, основних форм рельєфу та ландшафтів, природно-ресурсний потенціал; соціально-економічні фактори – економіко- географічне положення досліджуємої території; демографічна ситуація та система розселення; функціонально-компонентна структура господарського комплексу; рівень та якість задоволення потреб в соціальному обслуговуванні населення регіону; економічна освоєність території; рівень інноваційного розвитку регіону; інвестиційна привабливість території; доступність надання послуг; залученість району до сучасних бізнес-процесів на регіональному, державному та міжнародному рівнях; історичні особливості формування господарської територіальної системи у просторі і часі; антропогенні чинники – характер змін навколишнього середовища, екологічні характеристики регіону, техногенне навантаження на територію.

Розкриття цих факторів дає можливість сформулювати методологічну концепцію суспільного аналізу економічного району, як територіальної системи та ґрунтовно вивчити такі основні аспекти функціонування господарського комплексу регіонального рівня, як:

1) особливості територіальної організації регіонального господарського комплексу (РГК);

2) функціонально-компонентна структура господарства регіону, визначення її місця і ролі в національному господарстві;

3) економічна ефективність організації РГК, рівень залученості господарства у процеси територіального поділу праці, економічна ефективність спеціалізації господарства;

4) обсяг попиту на виробництво певних видів продукції в регіоні;

5) фактори розвитку, розміщення, формування і функціонування складових елементів РГК;

6) інноваційний розвиток території та екологічність функціонування господарського комплексу в межах регіону;

7) оптимізація територіальної структури господарства відносно потреб населення, бізнесу, виробничих потужностей, підприємництва, умов зовнішнього природного середовища, тощо;

8) обгрунтування основних напрямків удосконалення функціонування господарського комплексу регіонального рівня, що забезпечать суспільний розвиток регіону на умовах комплексності, пропорційності, збалансованості, інноваційності, екологічності, прогресу та дружніх до людини технологій і без конфлікту з територією.

Для аналізу розміщення продуктивних сил та формування економіки регіону використовують систему показників, які поділяють на такі групи: натуральні; вартісні; кількісні; якісні; техніко-економічні. Натуральні показники обчислюються у фізичних одиницях виміру (в метрах, в тоннах, центнерах, кілограмах). Ці показники є вихідними при визначенні регіональних господарських завдань. За їх допомогою узгоджують обсяг виробництва з потребами в продукції, а також з наявними та необхідними потужностями, співставляються внутрішні та зовнішні зв'язки та пропорції. Вартісні показники характеризують процес суспільного виробництва у грошовому виразі (в гривнях, в доларах). Наприклад, це може бути обсяг виробництва продукції, чиста продукція, ВНП тощо. Вартісні показники дають можливість узагальнювати дані щодо виробництва, співставляти та порівнювати їх. Кількісні показники характеризують абсолютні розміри, пов'язані з виміром величини сукупності об'єктів, наприклад, обсяг виробництва, обсяг капітальних робіт, обсяг перевезень. Якісні показники характеризують рівень розвитку процесу, якісні характеристики явищ, закономірності їх формування (рівень ефективності виробництва, ступінь використання суспільної праці, ступінь використання вторинних ресурсів, рентабельність, ліквідність). Кількісні та якісні показники є основою для визначення техніко-економічних характеристик. Вони дають змогу науково обгрунтовувати розміщення галузей і виробництв, а також характеризують рівень використання природних ресурсів і праці. До них належать: