Розділ «1.3. Закономірності регіональної економіки і принципи формування економіки регіонів»

Її дія виявляється у процесі територіального поділу праці, територіальної концентрації та інтеграції виробництва. Оскільки між регіонами країни існують досить значні відмінності у забезпеченні природними ресурсами, матеріально-технічною базою, трудовими ресурсами, економічними і соціальними умовами, рівні їх соціально-економічного розвитку різні. Це повинно враховуватись у регіональному розвитку господарства і при проведенні регіональної економічної політики держави. Закономірність полягає в тому, що рівні соціально-економічного розвитку регіонів у процесі посилення взаємозв'язків між ними мають тенденцію до зближення. Основним показником рівня розвитку регіону прийнято вважати величину національного доходу на одну особу.

Зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів не означає, що всі вони на певному етапі розвитку матимуть однакові показники. Такого бути не може, оскільки у кожному з них відбуваються соціально-економічні, політичні, демографічні процеси, які істотно впливають на характер виробництва і відтворення. Будь-який регіон - це динамічна територіальна система і за певних сприятливих умов вона може розвиватись прискореними темпами, випереджаючи інші регіони. Економічна політика держави повинна бути спрямована на недопущення надмірних розривів між найбільш розвиненими регіонами і тими, що мають найнижчі показники розвитку економіки. Вважається, що розрив між найбільш і найменш розвиненими районами країни не повинен перевищувати 20-25 %.

На основі пізнання закономірностей розробляються принципи формування економіки регіонів - конкретні правила діяльності, що розробляються відповідно до необхідності збалансованого розвитку та наявних ресурсів території в конкретний історичний період. Це означає, що принципами слід керуватись при формуванні ефективного розміщення виробництва.

Одним з головних є принцип раціонального розміщення виробництва. Суть цього принципу полягає у тому, щоб при розміщенні об'єктів досягалась висока ефективність та прибутковість функціонування окремих підприємств та галузей господарства. Раціональне розміщення виробництва передбачає:

- наближення матеріальних, паливно-енергетичних, водомістких галузей до джерел сировини, палива, енергії і води;

- наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів;

- наближення масового виробництва малотранспортабельної продукції до місць її споживання;

- ліквідація (уникнення) зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції з одного регіону в інший;

- обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах, переважне розміщення нових промислових об'єктів у малих і середніх містах;

- охорона природи і науково обґрунтоване природокористування, забезпечення здорових гігієнічних умов життя та праці населення.

З принципом раціональності тісно пов'язаний принцип комплексного розміщення виробництва, що випливає з однойменної закономірності. Згідно з цим принципом розміщення об'єктів передбачає:

- комплексне використання природних ресурсів та всіх виробничих відходів;

- раціональне використання трудових ресурсів усіх вікових груп чоловічої і жіночої статі;

встановлення ефективних виробничих зв'язків між підприємствами;

- створення єдиної виробничої інфраструктури з кетою обслуговування локальних виробничих комплексів.

Одним з важливих є принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва. Він передбачає дотримання збалансованості між виробничими потужностями, обсягами виробництва - з одного боку, і наявністю сировинних паливно-енергетичних, трудових, сільськогосподарських ресурсів регіону - з іншого. Дотримання пропорційності між допоміжними та обслуговуючими галузями спеціалізації, між видобувною і обробною ланками виробництва, між виробництвом засобів виробництва (група "А") і виробництвом предметів споживання (група "Б"), а також між виробничою та невиробничою сферами.

Розміщення виробництва на території країни обов'язково має враховувати принцип внутрішньодержавного та міжнародного територіального поділу праці, спеціалізацію господарства внутрішньодержавних регіонів і країн у цілому та спеціалізацію й економічні зв'язки між державами. На основі цього принципу країна має розвивати ті галузі і виробництва, для яких складаються найкращі умови і продукція яких користується постійним попитом на міжнародному ринку. Одночасно необхідно проводити політику лібералізації імпорту на товари, що не виробляються в країні через несприятливі природні умови або внаслідок того, що їх виробництво потребує високих витрат.

Розглядаючи принципи формування економіки регіонів в умовах ринкової економіки, науковці, зокрема В.А. Поповкін, звертають увагу на необхідність дотримання принципу обмеженого централізму, принципу варіантності і принципу етапності.

Принцип обмеженого централізму передбачає органічне поєднання інтересів країни та її економічних регіонів. При цьому передбачається створення всіх умов для розвитку економіки регіонів з метою підвищення рівня соціально-економічного розвитку. Однак розвиток кожного регіону не повинен суперечити державній регіональній політиці. Вона розробляється за певними регіональними варіантами з урахуванням обмежень на різні ресурси, можливостей взаємозамінності останніх тощо. Існує також етапність у досягненні цілей регіональної політики і регіональних програм, виходячи з обґрунтованої оцінки наявних можливостей, пріоритету цілей та ін.

Наукове обґрунтування і реалізація на практиці принципів формування економіки регіонів покладені в основу регіональної політики держави, що передбачає управління соціально-економічним розвитком території. Головною метою регіональної політики є оновлення структури виробництва й управління, технологічне переоснащення виробництва в регіонах і створення висхідних тенденцій до зростання економічної ефективності функціонування різних видів господарської діяльності людей.