Розділ «2.12. Соціальний комплекс»

- ступенем залежності від адміністративно-територіального поділу (територіально-замкнені, вільного вибору, комбіновані).

Незважаючи на широку вживаність у науковій літературі, термін "соціальний комплекс" ще не отримав однозначного трактування. У дослідженнях, присвячених даній проблемі, він часто замінюється поняттями "соціальна сфера", "сфера послуг", "сфера обслуговування", "соціальна інфраструктура". Усі ці категорії близькі за змістом, але кожна з них має власне смислове навантаження.

Поняття сфера обслуговування показує, що у цій сфері створюються і доводяться до споживача особливі споживні вартості - послуги.

Дефініція сфера послуг вказує лише на той момент, що у цій сфері створюються особливі споживні вартості - послуги.

Термін соціальна сфера є більш сучасним. У ньому підкреслюється суспільна значимість даного комплексу галузей, проте не наголошується на її цілісному взаємозумовленому, комплексному характері.

Поняття соціальна інфраструктура більше стосується матеріально-речової бази соціального комплексу - сукупності споруд, мереж, систем, необхідних для забезпечення повсякденного життя людей, тобто лише однієї зі сторін складного процесу обслуговування.

Отже, лише термін "соціальний комплекс", на думку Т.І. Шпараги, охоплює всю змістову частину попередньо висвітлених термінів - матеріально-речову базу, виробництво послуг, кадровий потенціал, і саме в ньому наголошується соціальна спрямованість комплексу.

У суспільстві соціальний комплекс виконує соціальні та економічні функції. Соціальні полягають у тому, що він забезпечує життєдіяльність і розвиток населення, підвищення його життєвого рівня, сприяє гармонійному розвитку особистості. Економічні функції полягають у тому, що розвиток соціального комплексу, а саме якість, доступність та повнота набору послуг впливає на продуктивність праці людей, зайнятих у виробництві, тобто людей, які створюють ВВП і національне багатство країни.

Критично проаналізувавши літературу, можна встановити закономірності територіальної організації соціального комплексу. Центральне місце серед них займає закономірність планомірного, динамічно-пропорційного відносно населення і збалансованого з його потребами розміщення соціально обслуговуючих підприємств. З неї логічно випливають дві інші закономірності: територіальної доступності об'єктів соціального комплексу для населення і комплексоутворення різних елементів соціального обслуговування в одному населеному пункті для задоволення потреб його населення. Особливість процесів комплексоутворення полягає у тому, що вони здійснюються не по лінії зв'язків між підприємствами й організаціями, а зумовлені комплексним характером потреб людини. Оскільки ці потреби утворюють комплекс, то обслуговуватись вони повинні й відповідними об'єктами соціального комплексу.

Загальна економіко-географічна закономірність поєднання концентрації і дисперсії виступає в обслуговуванні населення у вигляді закономірності оптимального поєднання великих спеціалізованих і дрібних підприємств та організацій у соціальному комплексі. Надмірна концентрація об'єктів веде до відриву їх мереж від систем розселення населення. Розміщення підприємств соціального комплексу в поселеннях з малою людністю не завжди економічно раціональне, але соціально виправдане. Отже" поряд з великими підприємствами, що мають високу економічну ефективність виробництва, повинні існувати і дрібні підприємства, максимально наближені до споживача.

Особливістю вияву загальної закономірності ієрархічності є існування територіальної ієрархії об'єктів, центрів і систем соціального комплексу. Ієрархічність структур обслуговування тісно пов'язана з ієрархією систем розселення і виробництва. З цією закономірністю тісно пов'язана закономірність системоутворення, котра синтезує в собі дію усіх зазначених вище закономірностей, її сутність полягає в об'єктивному формуванні територіальних систем обслуговування населення, покликаних забезпечити необхідні умови для життя і розвитку людей у межах окремих поселень певного рангу.

Виходячи із наведених закономірностей" відповідно до мети розвитку і наявних ресурсів території, розробляються принципи розміщення підприємств і установ соціального комплексу. В основу територіальної організації підприємств соціального комплексу в містах і в сільській місцевості покладено принцип ступінчастості. Згідно з ним, вихідною точкою переміщення споживача послуг є житло, частота споживчого попиту визначає доцільні радіуси доступності підприємств повсякденного, періодичного та епізодичного користування відносно житла. Кожному ступеневі обслуговування відповідає у міському розрізі свій структурно-планувальний елемент міста (мікрорайон, жилий район, загальноміський центр), а в розрізі міжпоселенного обслуговування - населений пункт певного рангу. Потреба в одержанні послуг реалізується за умови пересування людини в системі центрів обслуговування від їх нижчого рангу до вищого.

Однак ступінчаста побудова мереж обслуговування не позбавлена недоліків, хоча і є важливим етапом на шляху наукового осмислення оптимізації розміщення об'єктів соціального комплексу. По-перше, вона не враховує специфіки соціальної поведінки людини, що виявляється у зростаючій мобільності. По-друге, побудовані за ступінчастим принципом системи обслуговування виступають своєрідним "трампліном", що виносять населення з сільської місцевості у міста.

Подальшим розвитком системи ступінчастого обслуговування став функціональний принцип розміщення об'єктів. Згідно з ним, розміщення підприємств і установ соціального комплексу має охоплювати всі види діяльності сучасної людини і прив'язуватись як до місць проживання, так і до місць роботи, відпочинку, суспільної діяльності тощо. Ефективне функціонування даної системи передбачає також існування розвиненої мережі нестаціонарних форм обслуговування (автомагазинів, автоклубів, бібліобусів, пересувних амбулаторій тощо).

Проблема обґрунтування принципів раціональної побудови мереж обслуговування й досі актуальна. Це один з перспективних напрямів у галузі географії та економіки соціального комплексу.

На територіальну організацію соціального комплексу впливає безліч неоднотипних і різнорідних факторів. Кожен з них характеризується своїми особливостями: характером і силою впливу, масштабом, рівнем постійності, просторовим охопленням. Індивідуальна специфіка окремих факторів не виключає можливості їх об'єднання в групи залежно від наявності спільних рис. На думку Т.І. Шпараги, фактори на групи можна поділяти за:

1) просторово-територіальною позицією - на групи загальних, регіональних і локальних факторів;

2) напрямом дії на соціальний комплекс - на групи зовнішніх та внутрішніх факторів;

3) характером впливу - на групи факторів прямого і опосередкованого впливу;

4) мобільністю - на групи факторів обмеження і активізації розвитку;