Розділ «3. СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКИЙ ПОЛІТЕЇЗМ»

Боги, як і люди, розмовляють, радіють, гніваються, люблять, веселяться, їм властиві естетичні смаки, почуття честі й обов'язку. В одній українській міфологічній новелі розповідається, як громовержець Перун вирішив забрати вродливу дівчину Поляну до себе й зробити її Богинею, бо її коханий Стриба в розпачі забив себе. І тоді спохмурнів Перун і сказав: "Ні, не хочу, щоби на злюбі моєму лилися кров і сльози". І зробив красуню Тополею, а Стрибу оживив, забрав у Вирій і врочисто оголосив його господарем усіх вітрів на світі — Стрибогом. Так красень-юнак Стриба через легендарне перевтілення виявився пов'язаним з грізною небесною силою, став Стрибогом, який в народній уяві усвідомлювався як володар лютуючої стихії, хаосу. І ось уже "вітри, Стрибожі онуки, віють з моря стрілами на хоробрі полки Ігореві",— пише автор "Слова о полку Ігоревім".

Антропоморфізація теїстичного — це також відображення в образах богів соціальних якостей. Як відзначав І.Нечуй-Левицький, антропологічна міфологія переносить "форми сімейні, побутові і соціальні на рід небесних богів... Окрім того, народ кладе на своїх богів печать своєї національності... В українській міфології ми бачимо давні форми побуту пастушого і патріархально-хліборобського" (Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. — С.5). Так, божества колядок найчастіше виступають як батько-господар, мати-господиня, дочка-панна, син-красний панич, а в княжий період Бог грому вже описується як воїн або воїн-князь, а жіночі божества — як княжна чи княжа дочка. Специфічною рисою української антропологічної міфології є близькість її образів до природних форм. У ній ми не бачимо "греко-римської порнографії, германської войовничості і жорстокості, скифського звичаю кривавих жертв і тварин, індуського обряду фантастичних безчисленних богинь тощо. Наша дохристиянська релігія оперта на природному містицизмі правди, краси і любові" (Біланюк П. Берестейська унія і наші завдання // Віра й культура. — Вінніпег, 1995, — №9. — С.22).

Політеїстичні образи, відображаючи становлення соціальної визначеності індивіда, тривалий час ще зберігають певні ознаки тотемістичних та інших більш ранніх вірувань. Відомо, зокрема, що реальними втіленнями Тота вважалися павіан та ібіс; геліопольський Бог сонця бачився у вигляді кам'яного стовпа. Що стосується Володимирових богів, то й тут трапляється зооморфний образ. Таким був Симаргл — трипільський крилатий пес, який пізніше дістав ім'я Переплута. На капітелі Борисоглібського собору в Чернігові можна бачити зображення фантастичного крилатого пса, котрого дослідники і вважають Симаргл ом. А на одній з ілюстрацій рукопису 1708 р. до Апокаліпсису (Румянцевський музей) Симаргла зображено у вигляді змія із сімома головами. Та Симаргл — не демон, а нижче божество, охоронець урожаю, посівів та землеробства. Цю думку підкріплюють малюнки на трипільському посуді, на якому зображено крилатого пса, який охороняє хлібний колос.

Звичайно, наявність в образах богів тих чи інших зооморфних або й тотемістичних, фетишистських рис не може бути підставою для заперечення приналежності цих образів саме до теїстичного тилу надприродного. Адже релігія, на відміну від філософії, у свідомості людини, в "голові" існує специфічним чином — не як логіка понять, суджень та умовиводів, а у вигляді чуттєво-наочних образів, уявлюваних ситуацій, легко втілюваних у життєво звичні предметні форми. Релігія — своєрідний феномен образу-дії, в якому предмет віри, надприродне має з'являтися, бачитися і, водночас, бути понадуявлюваним.

Слов'янському, як і всякому іншому, політеїзму притаманні також уявлення про ієрархію надприродних сил. Ця засаднича ознака теїстичного була породженням і утвердженням реально існуючої соціальної ієрархії, чого не знали демоні-стичні образи в добу їхнього формування. Саме під дією цього фактора численні боги-"господарі", кожен з яких опікував певне родо-племінне об'єднання, відтісняються на другий план володарями природи й суспільності — богами неба, землі, ремесел, війни, плідності тощо. Такими й були глава князівського пантеону Перун і найперші боги Дажбог та Стрибог, і середульша добра Мокоша, Бог-посередник, посланець Си-маргл, Хоре, що доповнював інших богів, і помічники "матері врожаю" Лель і Лада.

Показовим є й те, що місце богів на східцях до неба цілковито залежало від земного буття людей та їхніх уподобань. Так, князем і дружиною представлено було в офіційному пантеоні аж три боги, наділені військовими функціями, тоді як широко шанованому селянами й ремісниками Велесу місця на Горі не знайшлося — його кумир стояв на Подолі. А ось у відносинах з Візантією ставлення князівсько-дружинних верств до Велеса як до Бога достатку, торгівлі та опікуна купців різко змінюється — його підносять до рівня з Перуном. В опису обряду присяги на вірність угоді 907 р., текст якої остаточно схвалено в 911 р. з урахуванням "покою русьского", читаємо, наприклад: "Царь же Леон с Алексан дръмь мир сътвориста с Ольгъм, имеъешеся по дань и роте заходивъше (скріпили присягою) межю собою, целовавъше самы кръст, а Ольга водивъше на роту и мужа его по русьскому закону и кляшася оружием своим и Перунъмь, Богом своим и Волосъмь скотъим Богъмь и утвердиша мир" (Шахматов А. Повесть временных лет. — СПб., 1916. — С.32). Поява тут Велеса зовсім не випадкова: адже він був захисником худоби, "скотим" богом (від старослов'янського скот — багатство) і покровителем торгівлі, яка так цікавила Візантію в її стосунках з багатою Київською державою.

Звернімо увагу й на те, що чільність образу Перуна в свідомості слов'янської спільноти дещо проблематична: адже провідним богом небес і всесвіту вважався Стрибог, розпорядником добра і зла, суддею людей — Дажбог. Перун же не був спочатку верховним божеством (у структурній композиції Збручанського ідола (IX ст.), наприклад, він посідає на четверте місце), але став таким у свідомості чисельно обмеженого військово-феодального класу як носій і виразник інтересів народжуваної державності. Й чи не була певна соціальна неадекватність Володимирового пантеону однією з причин невдачі релігійної реформи князя? Адже ієрархічність є однією з важливих ознак теїстичних образів, чого не знали їхні попередники-духи, тотеми тощо.

Нарешті, важливою особливістю теїстичного типу надприродного є його деміургічна функція, яка в чуттєво-надчуттєвому і навіть у демоністичному типі уявлень була ще зовсім нерозгорнутим знаком. У попередні епохи найдавніші й давні вірування наділяли надприродне орудною функцією: рожа-ниці, упирі, берегині, а тим більше тотеми, фетиші розпоряджалися природною даністю — викликали або припиняли дощ, оберігали людину й худобу від хвороби, сприяли на полюванні, забезпечували плідність, але не створювали ні вод, ні рослин, ні самої людини.

Орудна родова свідомість задавалась питанням про те, звідки прийшли люди орла, тура та ін., а не звідки пішли (походять) вони з їхнім землеробством, ремеслами, як стався світ в цілому. Сатанаїл-дух, як ми бачили раніше, може лише прислуговувати богові в творенні світу, може намагатися "доточити" своє ім'я до імені божого, а творять світ і людину тільки боги, бо ще до них свідомість піднесла себе над світом. Піднесла завдяки розвитку її продукуючої діяльності, становленню суспільного як надприродного й виходу індивіда із системи традиційних родових зв'язків, спираючись на зростаючу конструюючу роботу свідомості й набуття нею світоглядних якостей.

Однак становлення соціальної визначеності індивіда було не лише природно-історичним кроком на шляху до формуванння особистості, а за тих умов — і протистоянням його чужому природному й соціальному світу. Тому не тільки люди творять богів, а й боги творять людей і світ, причому їхня деміургічна функція, виповнюючи в людський уяві індивідуальне безсилля перед ходом історії, дедалі більше абсолютизується, не лише підпорядковуючи собі орудну функцію, вносячи гармонію в навколишній хаос, а й творячи світ з нічого. І вже Сварог у міфологічній уяві постає як основа всього сущого, як батько сонця і вогню, від якого пішли всі інші боги — Сварожичі. Так само й Перун — не лише Бог грому й блискавки, Бог війни, а й творча сила, що оживляє все; Дажбог — не тільки покровитель князівсько-дружинних верств, а й творець життя; Стрибог — не лише розпорядник земного, він також Бог неба, творець світу; навіть знехтуваний князем Велес у людській уяві поставав як бог плідності і творильності взагалі.

Ідеї деміургізму в первісному вигляді властиві й космологічним уявленням, що склалися в Київській державі ще до введення християнства й були закріплені у згаданій композиції Збручанського ідола, яка в цілому є символом Світовида. У давньоукраїнській міфології він уявлявся обожненим поєднанням чоловічої й жіночої первооснов світу — Вогню і Води, з якого пішли боги, люди і все довкілля. Звичайно, Мокоші, Дажбогу, Ладі, Перуну притаманні начала творильні: в композиції Збручанського ідола вони символізують вічність творення, нездоланність життя й розвитку. Щоправда, тут творильність ієрархічно нижчого порядку, вона здебільшого проявляється у вигляді плідності, тому ці боги в композиції становлять лише частину, "поверх" Світовида. Та попри ці "деталі" всі боги — творці, а не орудувачі "готовою" даністю, як це було серед їхніх попередників — духів.

Звичайно, не треба й перебільшувати ролі творильних ідей в східнослов'янському та українському язичництві: від монотеїстичного Бога-творця їх відділяла ще велика відстань. Та вже політеїстичні вірування літописних слов'ян і формованого українського народу готували грунт для релігійності більш високого порядку. Українське православ'я, яке складалося пізніше, було не простим перенесенням іншої віри на береги Дніпра, а результатом взаємодії візантійської і київської традицій, що трансформувалися й збагатили свій зміст під впливом нових етно-історичних та світоглядних умов і потреб. Активним чинником цих процесів і стала дохристиянська релігійно-міфологічна культура давніх українців та їхніх пращурів.

Контрольні запитання

1. У чому полягають соціумні умови виникнення слов'янських політеїстичних вірувань?

2. Які основні риси політеїстичних образів?

3. Який зміст орудної та деміургічної функцій надприродного?

4. У чому полягають особливості уявлень про богів-духів?

5. Що є характерним для образів розвинутого політеїстичного язичництва?

Тематика рефератів

1. Літописні слов'яни як суб'єкт політеїстичного язичництва.