Розділ «2. ІДЕЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЦЕРКВИ І НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕЛІГІЇ»

Історія релігії в Україні

З подальшого тексту його дослідження стає зрозумілим, що має домінувати принцип: окрема нація — окрема церква. Для вивчення проміжного становища церков на шляху до повної незалежності доктор Ганс Кох використовував поняття національна автономія щодо церков Грузії та України 1921— 1930 років. Такого самого принципу дотримувалися також діячі українських церков, визнаючи, що "ідеологічна основа Української православної церкви — служити народові" (Іларіон, митрополит. Служити народові — то служити Богові. — Вінніпег, 1965. — С. 53).

Сучасне піднесення національно-релігійних рухів зумовлює широке використання поняття національна церква в найрізноманітніших політичних і літературних жанрах. Водночас це породжує певні труднощі, а нерідко й відверті спекуляції, особливо в публіцистиці й політичних змаганнях громадських та церковних діячів. Для визначеності й ефективності аналізу конфесійно-церковного життя в Україні та його впливу на соціально-політичні, духовні й етнокультурні процеси нації необхідно прийняти певну дефініцію поняття національна церква. Насамперед зауважимо: вона має охопити принаймні шість визначальних параметрів — історичний, географічний, етнокультурний, політичний, лінгвістичний та демографічний. Відтак національною церквою є церква будь-якої конфесії, яка функціонує в певний історичний період, і, опираючись на свою традицію та набувши етноконфесійної специфіки, сприяє поступові етнокультури, самосвідомості й державницького менталітету визначеної нації, користується національною мовою як богослужебною та має значний рівень поширення серед населення певної країни чи території.

Формування й функціонування національних церков у наш час не має нічого спільного з конфесійно-церковною автаркією чи релігійним шовінізмом, на чому подеколи спекулюють церковні й світські політикани. Часи "єдино справедливої віри", очевидно, навіки канули в лету, а поліконфесійність держав та націй є об'єктивною реальністю, якій, до речі, можна знайти навіть догматичне та канонічне обгрунтування (Див.: Дії 2:4; Коринф. 14:6,9,14,19; Правила № 5, 6,15, 16 1-го Вселенського собору, № 5,17 ІV-го Вселенського собору та ін).

Наявність великої кількості канонічно-правних джерел показує неспроможність і облудливість численних заяв та виступів щодо конституювання Української національної церкви. Національна зовсім не означає єдина для всієї нації і, звичайно, не є аналогом національно-державної релігії, хоча друга, природно, може формувати національну церкву. Проте не слід ототожнювали поняття національна церква і церква (чи конфесія) національної зорієнтованості. Нація в один і той же час може мати будь-яку іманентно необхідну їй кількість конфесій, котрі об'єктивно сприяють її збереженню та поступові, але не всі вони постають як національні церкви.

Зміцнення всіх атрибутів Української держави сприятиме формуванню громадянського суспільства, яке стане запорукою кончини тоталітаризму як симптому недобудованості нації. Аналіз тенденцій етноконфесійного розшарування в Україні засвідчує, що штучно затриманий і знівечений процес етноконфесійного розвитку в Україні, хоча й не безболісно, знаходить своє природне русло. Це є показовою ознакою того, що самостійна Українська держава має досить духовних сил, щоб найближчим часом стати на рівень цивілізованих країн світу.

Отже, національною в Україні постає не та церква, яка використовує у своїй назві щось від корінного етносу, функціонує на його рідній землі чи має порівняно тривалу історію. Якщо церква ігнорує в своїй діяльності національну мову, підпорядкована в ній зарубіжному центру, який нехтує наші національні інтереси, а то й працює проти української суверенності, то така церква не є українською національною навіть за умови приналежності значної кількості її парафіян до українського етносу. Більше того, вона у своєму функціонуванні постає як церква центру своєї юрисдикції. Нині в Україні до національних релігійних об'єднань можна віднести церкву Київського патріархату, Автокефальну православну, Українську греко-католицьку, а також рідновірські течії. Національну зорієнтованість виявляють в Україні церкви

Євангельських християн-баптистів, Адвентистів сьомого дня, Християн віри євангельської, деякі інші. Складною є проблема буття на українських теренах нових релігійних течій. Проте й тут є певні зрушення. Так, Товариство свідомості Крішни стало на шлях використання у своїй богослужебній практиці української мови й українських мелодій, перекладу українською мовою своїх священних книг. Більше того, теологи Товариства прагнуть віднайти корені своєї традиції в глибокій історії України ще часів її трипільської культури тощо. Всілякими формами своєї благодійності, зокрема програмою "їжа заради життя", товариство, в міру своїх можливостей, прагне допомогти молодій українській державі вирішувати складні соціальні проблеми сьогодення.

Певній консолідації національних меншин в Україні, розвитку національної самосвідомості членів неавтохтонних етносів служать національні релігійні течії, зокрема німецької — лютеранська церква, польської і чеської — католицька, грецької — греко-православна, єврейської — іудейська. Помітний вплив у житті деяких національних меншин має іслам. Це особливо стосується етносу-автохтона — кримських татар.

Поняття національна церква не тотожне поняттю державна церква. Якщо перша постає складовою духовно-культурного розвою нації, то друга — складовою соціально-політичного процесу. Для цього їй не обов'язково мати чільну історію в контексті автохтонно-національного розвою. Якщо в одній державі може бути кілька національних церков чи течій, то державною в країні водночас постає переважно одна церковна інституція. Україна через свою складну історію і поліконфесійність не може мати своєї державної церкви, хоча на це й претендують деякі церкви. Але якщо таке прагнення в цьому УПЦ Київського патріархату певною мірою можна ще виправдати (вона дійсно є національною церквою з глибокою традицією) і можна зрозуміти (тривала колоніальна залежність мінімізувала її захисні можливості в протистоянні з іншими релігійними течіями), то негласна підтримка з боку деяких державних інституцій різного рівня Православної церкви України московської юрисдикції явно не йде в руслі процесу суверенізації нашої країни.


Проблема об'єднання українських церков


Свого часу митрополит Андрій Шептицький застерігав, що роз'єднання українців за конфесійним принципом "доведе народ до повної руїни, якщо представники українських церков не знайдуть способу поєднання" (Шептицький Андрій, митрополит. Як будувати Рідну Хату? // Українське відродження і національна церква. — К., 1990. — С.80). Проте релігійний фактор в Україні сам по собі ніколи не був етно-утворюючим і етноінтегративним чинником, не відігравав ролі визначального засобу національного відродження. Пріоритет у цьому завжди належав національній ідеї. Оскільки Україна є поліконфесійною, то національної єдності тут можна досягти лише за умови дотримання принципу світоглядного й релігійного плюралізму. Християнські конфесії не мають прагнути до свого монопольного впливу на релігійно-духовне життя всіх українців, а наявні між ними відмінності переносити на національний грунт, якщо вони бажають служити національному відродженню України. Лише сходження до рівня національної ідеї як пріоритетного принципу гарантує підхід до конфесійної відмінності як до чогось перехідного чи неосновного в суспільному і релігійному процесі.

На всіляких наукових конференціях і в періодичних виданнях часто висловлюється думка про якесь близьке об'єднання традиційних християнських церков України, утворення єдиної помісної християнської церкви. Характерно, що такі прогнози частіше проголошують окремі науковці та богослови і то переважно в греко-католицьких виданнях. Ця ідея звучала в творах митрополита Андрія Шептицького й патріарха Йосифа Сліпого. Побажання щодо об'єднання православних церков України постійно висловлює також глава УПЦ КП Філарет (Денисенко).

Проте аналіз історії релігії в Україні, а також нинішня релігійна ситуація дають підстави для висновку, що утворення об'єднаної національної церкви на основі визнання винятковості однієї з конфесій і згуртування навколо неї інших християнських течій практично й теоретично неможливе. Об'єднання наявних конфесій на певних паритетних засадах не може відбутися з багатьох причин:

1) жодна з християнських конфесій в Україні не є витоковою, оскільки Володимир Великий прийняв конфесійно ще єдине християнство;

2) час існування кожної з християнських конфесій зовсім не збігається із часом існування християнства в Україні;

3) поява тієї чи іншої християнської конфесії — це не плід якоїсь суб'єктивної примхи, а відображення об'єктивного процесу історичного розвитку, тому й зникнення їх чи об'єднання можуть відбутися лише на такій самій основі;

4) послідовники кожної конфесії сприймають її як єдино істинну національну релігію, тому це, а також сформована міжконфесійна упередженість відкидають можливість масового переходу послідовників однієї конфесії до іншої;

5) денаціоналізовані українці, а також росіяни та віруючі інших національностей сприймають як свою національно не зорієнтовану УПЦ Московський патріархат, а тому загроза втрати серед них своїх послідовників перешкоджає їй повернутися до витокового Українського православ'я;

6) якщо греко-католицизм та український автокефалізм зберегли вірність українському православному обряду й організаційним формам життя, то УПЦ діє на основі зрусифікованого православ'я і є українською не за своєю суттю, а згідно зі своїм територіальним розміщенням;

7) непоступливість у визначенні ідентичності ідеї вселенського християнства, яке нібито прийняв Володимир Великий, служить перешкодою у визначенні шляхів зближення християнських конфесій;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія релігії в Україні» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2. ІДЕЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЦЕРКВИ І НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕЛІГІЇ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Вступ. ПРЕДМЕТ КУРСУ "ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ"

  • Розділ І. ДОБА ДАВНІХ РЕЛІГІЙ. ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ УКРАЇНИ-РУСІ

  • 2. ДЕМОНІСТИЧНІ ВІРУВАННЯ ПРАСЛОВ'ЯН

  • 3. СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКИЙ ПОЛІТЕЇЗМ

  • 4. ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ РУСІ-УКРАЇНИ

  • Розділ II. СЕРЕДНЬОВІЧНЕ ХРИСТИЯНСТВО

  • 2. РИМ І УКРАЇНА. КАТОЛИЦИЗМ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

  • 3. УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСЛАВ'Я МОГИЛЯНСЬКОЇ ДОБИ

  • 4. ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В ЗАПОРІЗЬКІЙ СІЧІ

  • 5. УКРАЇНСЬКІ МОНАСТИРІ

  • Розділ III. РЕЛІПЙНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ ЧАСІВ КОЛОНІАЛЬНОЇ НЕВОЛІ

  • 2. ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ 1900—1917 РОКІВ

  • 3. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ: КОЛИСКА УКРАЇНСЬКОЇ БОГОСЛОВСЬКОЇ ДУМКИ

  • 4. ПРАВОСЛАВ'Я БУКОВИНИ

  • 5. СПРОБИ УКРАЇНІЗАЦІЇ ТА АВТОКЕФАЛІЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (20—30-ті роки XX ст.)

  • 6. ПРАВОСЛАВНЕ СЕКТАНТСТВО В УКРАЇНІ

  • Розділ IV. РАННІЙ І ПІЗНІЙ ПРОТЕСТАНТИЗМ В УКРАЇНІ

  • 2. ЄВАНГЕЛЬСЬКІ КОНФЕСІЇ: БАПТИЗМ, П'ЯТДЕСЯТНИЦТВО

  • 3. МЕСІАНСЬКО-ЕСХАТОЛОГІЧНІ ТЕЧІЇ: АДВЕНТИЗМ, СВІДКИ ЄГОВИ

  • Розділ V. РЕЛІГІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В УКРАЇНІ

  • 2. КАРАЇМСЬКА РЕЛІГІЯ ТА її ІСТОРИЧНА ДОЛЯ

  • 3. ІСЛАМ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

  • 4. ВІРМЕНСЬКА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ

  • 5. РЕЛІГІЙНИЙ СВІТОГЛЯД ЦИГАН В УКРАЇНІ

  • Розділ VI. РЕЛІГІЙНО-ЦЕРКОВНІ ПРОЦЕСИ ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ

  • 2. ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939—1944)

  • Канонічний стан православної церкви напередодні війни (1939—1941)

  • Розкол в українському православ'ї. Конфронтація між О.Громадським і П.Сікорським

  • Церковне життя кінця 1941 — початку 1942 року в Києві

  • Церковна політика в окупованій Україні

  • Релігійно-церковне життя в окупованій Україні

  • 3. ПІСЛЯВОЄННИЙ РОЗВИТОК ПРАВОСЛАВ'Я в УКРАЇНІ (1945—1990)

  • 4. КОНФЕСІЇ ПРАВОСЛАВНОГО КОРІННЯ ТОТАЛІТАРНОЇ ДОБИ

  • Розділ VII. РЕЛІГІЙНО-ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

  • 2. ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ'Я І ВНУТРІПРАВОСЛАВНІ КОЛІЗІЇ

  • 3. СТАНОВЛЕННЯ ГРЕКО-КАТОЛИЦИЗМУ ЯК ЧИННИКА НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОБУДЖЕННЯ

  • 4. НОВІ РЕЛІГІЙНІ ТЕЧІЇ Й ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

  • 5. СВОБОДА СОВІСТІ: ІСТОРІЯ І ПРАКТИЧНЕ ВТІЛЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Розділ VIII. МАЙБУТНЄ РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

  • 2. ІДЕЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЦЕРКВИ І НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕЛІГІЇ
  • 3. ПРОГНОЗИ РОЗВИТКУ РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ РЕЛІГІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СВІТІ

  • 4. РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи