Розділ VIII. МАЙБУТНЄ РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

Громади Союзу об'єднань християн-баптистів найбільш поширені в Чернівецькій (134), Київській (131), Вінницькій (108), Хмельницькій (124), Черкаській (122) областях. Всеукраїнський Союз християн віри євангельської (п'ятидесятники) більше всього має громад у Рівненській (190), Волинській (129) та Тернопільській (76) областях. Єговістські громади діють переважно в Закарпатській (136), Львівській (88) та Івано-Франківській (22) областях. Громади Церкви Адвентистів сьомого дня відносно рівномірно розміщені по Україні. Вирізняються за їхньою кількістю лише Чернівецька (83), Вінницька (65), Закарпатська (42), Київська (39) і Черкаська (48) області. Адвентисти-реформісти, які мають 45 громад, діють переважно в Закарпатті. Громади реформатської церкви (100) є лише в Закарпатті. Три лютеранські церкви — німецька, українська і шведська мають відповідно 36, 8 і 1 громаду. Пресвітеріани мають в Україні 25 громад, методисти — 9, послідовники Ради Церков ЄХБ і незалежні баптисти — відповідно 48 і 74, всілякі незалежні християно-протестантські напрямки — близько 600 громад.

В усіх протестантських церквах є необхідні управлінські структури, в тому числі й республіканські духовні центри. Останнім часом зміцнюється матеріальна база їхньої релігійної діяльності, ведеться релігійно-просвітницька, морально-виховна, місіонерська та благодійницька робота. Зростає мережа протестантських духовних навчальних закладів. Баптисти їх мають 20 (3357 слухачів), п'ятдесятники — 11 (1363), адвентисти — лише один (130). Якщо православні й католицькі об'єднання відчувають потребу в кадрах священнослужителів, то в протестантських їх в два-три рази більше, ніж потребують громади. Налагоджується видавнича діяльність у протестантських церквах. Так, баптисти мають 11 періодичних видань, п'ятидесятники — 9, адвентисти — 6. Водночас вони завозять значну кількість всілякої літератури із-за кордону.

Значно зросла в Україні чисельність мусульманських громад (281). Проте єдиної інституалізованої структури ця конфесія не набула. На сьогодні офіційно діють три зареєстрованих самостійних її центри — в Києві (Духовне управління мусульман України), в Донецьку (Незалежне духовне управління мусульман) та в Сімферополі. Послідовниками ісламу в Україні є переважно представники меншин тих національних етносів, на автохтонних територіях котрих ця релігія є домінуючою. Це — татари волзькі, дагестанці, азербайджанці, узбеки, абхазці та ін. Але більшість мусульманських громад (228) об'єднують кримських татар. Усі вони підпорядковані Духовному управлінню мусульман Криму.

Три центри керують діяльністю 102 іудейських громад — Об'єднання іудейських релігійних організацій та Об'єднання релігійних громад прогресивного іудаїзму та Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних громад. Іудейські громади розміщені по Україні рівномірно. Вирізняються хіба що Закарпатська (9), Черкаська (9), Чернівецька і Вінницька (по 7) області. Функціонує один іудейський навчальний заклад, друкується тринадцять періодичних видань.

Останніми роками в Україні особливого поширення набули новітні релігійні течії й напрями. Серед них активними є громади харизматичного напряму (113). Вони діють переважно в Криму (13), в Запорізькій області (18). Появилися також громади Церкви повного Євангелія (191), Новоапостольської церкви (53), Церкви Ісуса Христа святих останніх днів — мормонів (47), а також Товариства свідомості Крішни (32), буддистів (ЗО), бахаїв (9). Функціонують громади всіляких рідновірських напрямів, зокрема РУНВіри (42), "Рідної Віри" , "Великого вогню" та ін. Цікава географія неорелігій. Так, Церква повного Євангелія із 190 своїх громад 53 має в Донецькій області, а Церква Ісуса Христа Святих останніх днів 16 з 47 — в Києві. Громади новоапостольців, рідновірів, крішнаїтів, бахаїв рівномірно розміщені по всіх областях України. Буддисти також розмістилися порівняно рівномірно, але мають по 5 громад в Донецькій і Луганській областях, а також у Києві.

Крім уже названих, в Україні діють ще більше як 200 не-чисельних громад віруючих 46 різних релігійних напрямів, течій і напрямів. З них варто назвати порівняно нову течію єврейської меншини. Це — іудео-християнство, 16 громад яких діють у чотирьох областях і в Києві. Назвемо також даоські громади (3). З 15 громад Вірменської апостольської церкви 6 діють у Криму. Центр церкви, очолюваний єпископом Натаном, — у Львові.

Тенденції конфесійних змін

Порівняльний аналіз цифрового матеріалу про зміни релігійної мережі за 1986 — 1999 роки засвідчує, що екстенсивний етап розвитку релігійного життя в Україні вже закінчується і переходить в інтенсивний. Його бум припав на 1988—1990 роки, коли кількість громад збільшувалася щороку в середньому на 32%. Але в 1991 році це зростання вже становило 30%, у 1992 — менше 8%, а в 1993 — 1999 роках — 5 — 6%. Не однаковими є також цифрові показники змін релігійної мережі в різних регіонах України. Так, за час демократичних перемін у Чернівецькій області зареєстровано в 2,5 рази більше релігійних громад, ніж у найчисельнішій за населенням Донецькій області. Маючи десь 20% всього населення України, в семи західноукраїнських областях зосереджується біля половини кількості її релігійних громад (9487 з 21128). За кількістю громад тут вирізняються Львівщина (2567), Тернопілля (1503) і Закарпаття (1361) (Бондаренко В., Є ленський В., Журавський В. Релігійне життя в Україні. — К., 1996.)

Які загальні тенденції характеризували зміну релігійної мережі за останнє п'ятиріччя?

1. Відродження (скоріше — відтворення) громад, традиційних для України християнських течій там, де вони діяли раніше і де для цього була (хай навіть зруйнована) матеріальна база. Наслідком цього є те, що зростання мережі йшло переважно за рахунок православних громад (більше половини), греко-католиків і традиційних протестантів (близько 2% кожних).

2. Порівняно швидке зростання кількості православних і католицьких громад при незначній чисельності активних їхніх членів і при порівняно бідній духовній освіченості парафіян.

3. Найбільш інтенсивне зростання релігійної мережі відбулося в західноукраїнських областях, що пояснюється порівняно високим рівнем релігійних потреб громадян цього регіону, для яких релігія стала невід'ємним елементом їхнього способу життя і виявом духовної культури.

4. Порівняно розвинута інфраструктура ортодоксальних конфесій у західноукраїнському регіоні, поєднання у свідомості людей своєї релігійної приналежності з національною, включеність певних елементів конфесійного чинника в систему культури й побуту зумовили блокування проникнення в ці області нових релігійних течій.

5. Кількісні показники зростання релігійних громад, монастирів, видань різних конфесій не засвідчують таке ж зростання числа їхніх послідовників. Конкурентна боротьба між конфесіями спонукає керівництво деяких з них штучно розширювати свою інституційну мережу. Відтак у 17 монастирях УПЦ КП перебуває всього близько 90 насельників. Відмінною також є кількість парафіян у протестантських і гре-ко-католицьких громадах. Другі в західноукраїнському регіоні мають порівняно з першими в середньому у 20 разів більше вірних.

6. Регіональні відмінності в рівні національної самосвідомості громадян позначаються на географії поширення українських національних християнських церков. Тому слід відзначити помітне поширення парафій УПЦ КП і УАПЦ в західних і центральних областях і водночас незначну кількість їх у південному й східному регіонах країни, де домінує УПЦ. Абсолютне домінування в галичанських областях має УГКЦ.

7. Зростанню кількості римсько-католицьких громад явно сприяє етноконфесійний чинник, зокрема розселеність польської меншини на Поліссі, Поділлі, в Галичині і в Закарпатті. Розширення свого конфесійного регіону римо-католиками зустрічатиме протидію православних і греко-католиків.

8. Висунення в церковно-релігійному житті ідеї традиційної канонічної території, що характерне зокрема для відносин православ'я, греко-католицизму і римо-католицизму, веде до певної регіоналізації України за релігійними чинниками, а відтак і до міжконфесійної напруженності.

9. У намаганні заповнити той духовний вакуум, який утворився після занепаду марксистсько-ленінської ідеологічної монополії і втрати свого авторитету церквами, котрі діяли в умовах пристосування до тоталітарних політичних порядків, певний успіх мають нові релігійні течії, які привносяться в Україну переважно західними християнськими місіонерами.

10. Розвиток національної самосвідомості у представників багатьох етнічних меншин України одним із каналів свого вияву має появу різних національних релігійних течій і об'єднань.

Контрольні завдання і запитання