Розділ «3. МЕСІАНСЬКО-ЕСХАТОЛОГІЧНІ ТЕЧІЇ: АДВЕНТИЗМ, СВІДКИ ЄГОВИ»

Перші Свідки Єгови появилися в західних областях України в 20—30-х роках на Закарпатті і в Галичині, на Волині, в Буковині, які були під владою Польщі, Румунії, Угорщини і Чехословаччині. Повертаються перші емігранти, що виїжджали за океан, у США і Канаду, в латиноамериканські та європейські країни в пошуках заробітку і ліпшої долі. Деякі з них, запізнавшись там з віровченням Свідків Єгови, намагаються пропагувати його в себе на батьківщині. Але водночас поширення нового віровчення відбувається шляхом місіонерської діяльності, яку здійснюють на західноукраїнських землях утворені в сусідніх країнах філії міжнародного Товариства Вартової башти, Біблії і брошур з центром у Брукліні (м.Нью-Йорк, США).

На значну частину західноукраїнських земель в 20—40-х роках поширювала вплив польська філія Бруклінського центру Свідків Єгови. В 1932 р. організація Свідки Єгови в Польщі ( з урахуванням її членів у західноукраїнських землях) нараховувала 256 осіб, її "крайове бюро" в Лодзі очолював Леопольд Шайдер. Від того часу інтенсивна місіонерсько-проповідницька діяльність Свідків Єгови здійснювалася на всій території Польщі, особливо на її тодішніх східних теренах (Волинь, Галичина), а після 1939 р. і в східних областях України.

В західноукраїнських містах і селах у цей час працюють спеціальні піонери польського крайового комітету Свідків Єгови. Вони розносять і безкоштовно роздають літературу — книжки й брошури українською мовою, автором яких був Рутерфорд (суддя Рутерфорд, як зазначалося на титульній сторінці). їхні назви: "Де є померлі?", "Що таке пекло?", "Царство Боже — надія світу", "Фашизм чи свобода?", "Всесвітня криза — де вихід?" Ці та інші назви мали привернути увагу читачів до актуальних світоглядних, релігійних і світових проблем. Рутерфорд, посилаючись на біблійні тексти, критикує догмати про безсмертність душі, пекло як місце вічних мук, чистилище, Трійцю. Під вогнем критики Рутерфорда апокаліптичні "три нечисті духи, подібні до жаб", — "три елементи видимої диявольської організації — релігія, політика, комерція". Антиклерикальна, антифашистська спрямованість рутерфордівських публікацій і радіопроповідей стосувалися головним чином Ватикану, папства, католицької ієрархії, союзу певної частини кліру з фашизмом і нацизмом.

Така спрямованість літератури й проповідницької діяльності Свідків Єгови викликала шалений спротив насамперед католицького духовенства. У зв'язку з систематично повторюваними скандалами й судовими процесами з приводу "образи догматів католицької церкви та її духовенства" Свідки Єгови були знані в широких колах суспільства. Неприязне ставлення єговістів до клерикалізму, головним чином їхня критика католицької церкви, відмова від деяких громадянських обов'язків (наприклад, від військової служби) стали причиною державної заборони їхньої діяльності в Польщі напередодні Другої світової війни. У 30-х роках Свідків Єгови заборонено, їхнє майно, службові приміщення конфісковано в усіх країнах, окупованих нацистською Німеччиною. За відмову від військової служби, за демонстрацію нелояльності до гітлерівського режиму (відмова працювати на воєнних підприємствах, брати участь в оборонних акціях, у вітаннях фюрера, у вивішуванні прапора тощо) десятки тисяч Свідків Єгови як в самій Німеччині, так і в інших країнах розстріляно, кинуто в концтабори.

Напередодні Другої світової війни чисельність Свідків Єгови в Польщі сягала 1100 осіб. Перші добре організовані ланки Свідків Єгови на Волині і в Галичині виникають напередодні і на початку Другої світової війни. (Ланки організаційної структури Свідків Єгови на той час мали такі польсько-мовні назви: "кілко" — гурток, "група" — громада, "стрефа", до кладу якої входило кілька десятків "груп".) Відомо, що Львівсько-волинською "стрефою" керував у 1941 р. Станіслав Зажицький, житель села Руліківка на Сокальщині. Першими спеціальними піонерами (розповсюджувачами) літератури Свідків Єгови на Волині були емісари крайового комітету в Лодзі подружжя Зелент — Йоанна й Едвард та Василь Балицький, а на Львівщині — Павло Зятек. Дещо раніше ланки Свідків Єгови утворилися в Прикарпатті і на Закарпатті.

1941—1945 роки — період активного зростання Свідків Єгови в Західній Україні. Друга світова війна стала центральною подією в есхатології Бруклінського центру Свідків Єгови. Апокаліптичні сюжети книги Одкровення, пророків Даниїла, Єзекіїля пристосовувалися до актуальних подій, фактів тогочасного світу. Боротьба між "північним царем" (блоком держав осі на чолі з нацистською Німеччиною) і "південним царем" (блоком англо-американської співдружності) мала закінчитися Армагеддоном — всесвітньою вирішальною битвою і божественною перемогою над силами зла. Актуалізація політичних і воєнних подій у контексті біблійної есхатології мала вирішальне значення в поширенні віровчення Свідків Єгови й залученні все нових і нових членів до цієї релігійної організації. Саме в грізні роки Другої світової війни масово виникають групи Свідків Єгови на Волині, Львівщині, Прикарпатті і в Закарпатті.

В умовах нацистської окупації діяльність Свідків Єгови в Україні була заборонена і проводилася вона нелегально. Ще напередодні Другої світової війни, в 1938 р., Бруклінський центр опублікував спеціальний номер журналу "Вартова башта" під заголовком "Нейтральність", який орієнтував усіх послідовників віровчення дотримуватися строгого нейтралітету щодо "справ цього світу": не брати участі у війні, не працювати на військових підприємствах і оборонних об'єктах, не голосувати, не бути членами будь-яких політичних, громадських партій, рухів, вийти з профспілок тощо.

Репресована конфесія в роки радянської влади

Зі встановленням радянської влади в західних областях України відразу почалися репресії проти Свідків Єгови: масові арешти, групові судові процеси, вивезення сімей у райони Сибіру і Казахстану. Причинами репресій була відмова брати до рук зброю, служити в Червоній армії, брати участь у голосуванні за "сталінський блок комуністів і безпартійних" в 1946 р. Свідки Єгови не платили позики на честь перемоги, не здавали зерна, крім звичайних поставок і податків, у "фонд Червоної армії", тобто все, що стосувалося війни і військових потреб, вважалося, з позицій "совісті навченої словом Божим", недопустимим до виконання. Усе це кваліфікувалося тоталітарною більшовицькою державою (як і раніше тоталітарною нацистською) як "підривна, антидержавна діяльність".

Як засвідчують архівні кримінальні справи, у 1944—1950 роках заарештовано і засуджено військовими трибуналами більше трьох тисяч Свідків Єгови на довготривалі строки — від 10 до 25 років, а їхнє майно конфісковано. Так у Рівненській області в 1946 і 1947 роках відбулося два великих судових процеси, в кожному з яких засудили до 15—20 Свідків Єгови за ст.54, ч.ІІ, 11 КК УРСР, що означало: "антирадянська пропаганда і участь в релігійній антирадянській організації". Такі самі процеси відбувалися і в інших областях.

На основі постанови Ради Міністрів СРСР від 13 березня 1951 р. (№667—339 СС) членів релігійної організації Свідки Єгови і їхні сім'ї депортували з території України в північні й східні райони Сибіру. За одну ніч у березні 1951 р. з України вивезено 7449 осіб, приналежних, як твердиться у цьому урядовому документі, до "нелегальної антирадянської секти", а їхні будинки і майно конфісковано. По суті всю конфесію було піддано репресіям (як дорослих, так і дітей), заборонено і вона перебувала в глибокому підпіллі до 1990 р. Масова депортація Свідків Єгови за межі України спричинилася до поширення віровчення і створення нелегальної організаційної мережі Свідків Єгови на всій території Радянського Союзу.

У 1945 р. внаслідок репатріації українців з Польщі в Україну прибула майже тисяча Свідків Єгови. Водночас з групою репатріантів прибув М.Циба, призначений Бруклінським центром з подання польського крайового комітету Свідків Єгови в Польщі керівником ("слугою крайового комітету") Свідків Єгови в Україні. Територію України, як засвідчують архіви Міністерства державної безпеки УРСР (згодом перетвореного на Комітет державної безпеки) було поділено на організаційні округи, обводи, групи і "кілка" (низові ланки), очолювані відповідними "слугами". Саме цей організаційний поділ, строга конспірація, постійний зв'язок через Польщу із зарубіжними центрами Свідків Єгови в Європі і США, постачання нелегальними каналами літератури й звітування про організаційну, проповідницьку діяльність Свідків Єгови в Україні перед Бруклінським центром для тоталітарного сталінського режиму було небезпечним і зухвалим викликом. Зделегалізована і заборонена по всьому Радянському Союзу "антирадянська секта" не давала спокою режимові.

Свідки Єгови не брали участі у виборах, не голосували за кандидатів "блоку комуністів і безпартійних", обґрунтовуючи таку безкомпромісну позицію в умовах тоталітаризму тим, що "віддали свої голоси за царя Ісуса Христа і Його царство, яке незабаром буде встановлено на землі". Вони не були членами профспілок, не брали військових квитків, не йшли до війська. їхні діти не вступали до організацій жовтенят, піонерів, комсомолу, відмовлялися сприймати комуністичну ідеологію в школі. Для радянської влади це був не лише виклик, а насамперед "ворожа, антирадянська" позиція. У засобах масової інформації Свідків Єгови зображали не інакше як "американськими агентами", які "діють під орудою" ЦРУ та інших імперіалістичних спецслужб.

В умовах глибокого підпілля налагоджувався випуск релігійної літератури. Після арешту М.Циби та інших членів крайового комітету в 1951 р. керівництво релігійною організацією Свідків Єгови очолює М.Дубовинський. Після арешту його в 1954 р. її очолює П.Зятек. Усе це спонукало каральні органи шукати інших шляхів — контролю й розкладу зсередини підпілля Свідків Єгови. Починаючи з 1955 р., організація Свідки Єгови в СРСР, центр якої майже постійно розташувався в Україні, піддається специфічному тиску, виникають постійні розколи, опозиційні угрупування, сіються підозріння в "співробітництві з КДБ" тих чи інших керівників організації. Крім того, виникають розколи на тлі ставлення до бруклінської літератури, в якій постійно переглядаються і по-новому тлумачаться ті чи інші положення віровчення, даються нові організаційні установки.

У 50-х роках стався довголітній розкол в Східному окрузі (Іркутська обл.), куди в 1951 р. вислано, в основному з України і Молдавії, Свідків Єгови. Керівники цього Округу Могилевич, Поліщук, Танас виступили проти крайового комітету, очолюваного Павлом Зятеком, підозрюючи деяких членів крайового комітету у "співробітництві з органами" і "зраді теократичної справи". Згодом утворюється опозиційна група Савчука і Пилип'юка на Волині, котру турбують нововведення в бруклінській літературі. Виникають підозри, що ця література "фальсифікована радянськими спецорганами" з метою дезорієнтації й розкладу Свідків Єгови. Постійні "розкольницькі групи" виникають в Закарпатті та в інших регіонах.

Однак, попри всі намагання контролювати, розкладати зсередини "єговістське підпілля", дезорганізувати керівництво і рядових віруючих, протиставити одних іншим, насаджувати паралельні організаційні структури в цьому підпіллі, посварити між собою східний (сибірський) округ і західний (український) округ, незважаючи на постійні арешти й судові процеси, — Свідки Єгови залишалися "твердим горішком" для тоталітарного режиму. Це засвідчують партійні документи. Кілька разів (у 1967, 1975, 1986 роках) ЦК Компартії України приймав спеціальні таємні постанови про "посилення атеїстичної і контрпропагандистської діяльності" серед Свідків Єгови. З року в рік чисельність Свідків Єгови зростала, утворювалися нові організаційні структури в Україні і за її межами. Підтримувався постійний зв'язок із зарубіжними центрами. І це турбувало тоталітарний режим.

Процес легалізації і сучасний стан організації Свідки Єгови в Україні

В 1990 р., вперше за весь час існування Свідків Єгови в Україні, розпочався процес їх легалізації й поступового виходу організації з підпілля. Однак щодо неї в нашому суспільстві, передусім в оцінці інших конфесій, на жаль, склався образ якоїсь харизматично-політизованої, сфанатизовано-ізольованої секти. По суті, імідж, накладений на цю релігійну організацію комуністично-тоталітарною пропагандою, міцно тримається в суспільній свідомості і на буденному рівні. Досить сказати, що в сучасній конфесійній пресі, зокрема в католицькій і православній, Свідки Єгови зараховуються до "найбільш шкідливих" і навіть "тоталітарних сект", організацію намагаються зобразити як "нехристиянську течію", оскільки вони відкидають цілий ряд догматів (про Трійцю, безсмертність душі та ін.).

В окремих регіонах, де відчувається тиск деяких церков на місцеву владу, Свідкам Єгови, як у часи більшовицького тоталітаризму, забороняють проводити проповідницьку діяльність. Усе це, звичайно, є порушенням насамперед Конституції України (ст.35), Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", а також міжнародних правових актів про свободу совісті, релігії і переконань, зокрема Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості на підставі релігії чи переконань, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 25 листопада 1981 р., і Підсумкового документу Віденської зустрічі представників держав — учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі (15 січня 1989 р.). Уже сам факт, що Свідки Єгови впродовж існування всіх тоталітарних режимів — санаційного в Польщі, нацистського і комуністичного — жорстоко переслідувалися й вистояли, зберегли свою організацію, залишилися вірні своїм релігійним переконанням, має викликати до них якщо не повагу, то толерантність, незважаючи на те, подобаються вони комусь чи не подобаються.

Вихід із стану підпілля, а отже, і із суспільної ізоляції, можливість вільно проводити свою проповідницько-місіонерську діяльність (організовувати велелюдні конгреси на столичному стадіоні в Києві) засвідчує певні зміни як в теоретичному богослов'ї цієї релігійної організації, так і в буденній свідомості її послідовників, котрі ще кілька років тому ніколи не повірили б у можливість такої свободи, бо жили щоденним очікуванням Армагеддону, а стан переслідування вважали найпереконливішим аргументом істинності своєї віри, посилаючись на апостола Павла: "Хто хоче благочестиво жити у Христі, переслідуваний буде".