Розділ V. Професійні права та обов'язки адвоката. Гарантії адвокатської діяльності

5. Особи, винні в доступі сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошенні, несуть відповідальність згідно із законом.

Пункт 1 ст. 23 Закону дає визначення поняття адвокатської таємниці, з якого випливає, що цей невід'ємний компонент адвокатського статусу, адвокатської професії є лише різновидом поняття конфіденційної інформації, про який йшлося вище, але більш конкретний за ознаками належності лише конкретному суб'єкту - адвокатові.

До адвокатської таємниці Закон відносить "будь-яку інформацію, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об'єднання, зміст порад, консультацій, роз'яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності".

Адвокатську таємницю не слід розглядати як професійні привілеї. Законодавець розглядає право адвокатської таємниці як один із головних факторів існування інституту адвокатури.

Саме таким баченням законодавця пояснюється редакція п. 1 ст. 22 Закону: "забороняється вимагати від адвоката, його помічника, стажиста, особи, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, а також від особи, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю, надання відомостей, що є адвокатською таємницею. З цих питань зазначені особи не можуть бути допитані, крім випадків, якщо особа, яка довірила відповідні відомості, звільнила цих осіб від обов'язку зберігати таємницю в порядку, передбаченому законом", та п.3 п.1 ст. 23 "забороняється проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов'язаних із здійсненням адвокатської діяльності".

КПК України (п. 6 ст. 46) містить пряму заборону щодо певних посадових осіб (прокурорських службовців, слідчих, оперативних працівників, посадовців служби виконання кримінальних покарань та ін.): "Документа, пов'язані з виконанням захисником його обов'язків, без його згоди не підлягають огляду, вилученню чи розголошенню слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом.". І далі, у п. 7 цієї ж статті: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх службові особи зобов'язані виконувати законні вимоги захисника".

Тенденція до підвищення ролі інституту адвокатської таємниці в роботі адвоката-захисника продовжується в п.3 ст. 47 КПК, де вказується, що адвокат "... без згоди підозрюваного, обвинуваченого не має права розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю в кримінальному провадженні і становлять адвокатську або іншу охоронювану законом таємницю".

Радикально посилюючи роль адвокатської таємниці, Закон не знімає деяких етичних питань, що супроводжують цей фундаментальний інститут протягом тривалого періоду. Ні Закон, ні правила професійної етики не відповідають на запитання, як вчиняти адвокатові, коли йому стало відомо від підзахисного, наприклад, про запланований теракт, який може забрати життя людей? Сьогодні, коли терористична практика перейшла з екранів кіно в повсякденне життя суспільства, наведені ситуації зовсім не видаються фантастичним вимислом. Чи є порушенням Закону або етичних правил розголошення конфіденційної інформації стороннім адвокатом, якому така інформація дісталась випадково?

Адвокат має бути готовим і до таких ситуацій. Цілком природно, що на першому місці в цих ситуаціях залишається вимога Закону, умови та обов'язки, що випливають з угоди про надання правової допомоги, і турбота про честь і незаплямованість професії. Але як бути, коли за дотримання вимог закону та етичних настанов буде заплачено життям людей?

Якщо в адвоката особисто в кабінеті чи в об'єднанні є помічник (помічники), секретар, інші помічники, він несе відповідальність за дотримання ними закону і зокрема цієї норми про неприпустимість допуску сторонніх осіб до питань, що становлять адвокатську таємницю, та її розголошення, несанкціоноване власником конфіденційної інформації.

Інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта (особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав). При цьому інформація або документи, що отримані від третіх осіб і містять відомості про них, можуть поширюватися з урахуванням вимог законодавства з питань захисту персональних даних.

Ця, на перший погляд, непоширена в практиці і нестандартна ситуація не повинна розслабляти адвоката, а, навпаки, постійно підтримувати в ньому чітку настанову на свідомо конфіденційне ставлення до адвокатської таємниці, особливе тепер, за наявності Закону "Про доступ до публічної інформації".

Пунктом 3 ст. 22 Закону передбачено: "Обов'язок зберігати адвокатську таємницю поширюється на адвоката, його помічника, стажиста та осіб, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, а також на особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання зобов'язані забезпечити умови, що унеможливлюють доступ сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошення".

У випадку необхідності будь-якого використання інформації, що втратила статус адвокатської таємниці, необхідно дуже ретельно перевірити умови, обсяг і строки, зазначені у письмовій заяві клієнта про звільнення інформації від грифу конфіденційності.

Слід роз'ясняти своїм підлеглим, що порушення адвокатської таємниці, як і розголошення будь-якої конфіденційної інформації, без дозволу на те власника, згідно з чинним законодавством, може мати вельми небажані наслідки із судовою перспективою.

У разі пред'явлення клієнтом вимог до адвоката у зв'язку з адвокатською діяльністю адвокат звільняється від обов'язку збереження адвокатської таємниці в межах, необхідних для захисту його прав та інтересів. У такому випадку суд, орган, що здійснює дисциплінарне провадження стосовно адвоката, інші органи чи посадові особи, які розглядають вимоги клієнта до адвоката або яким стало відомо про пред'явлення таких вимог, зобов'язані вжити заходів для унеможливлення доступу сторонніх осіб до адвокатської таємниці та її розголошення.

Фабула пункту 4 коментованої статті передбачає, попереджає ситуацію, у якій адвокатові у зв'язку з необхідністю і в межах, необхідних для захисту власних прав, дозволяється вдатися до розголошення адвокатської таємниці. Не бажав би жодному з адвокатів опинитися в подібній ситуації, хоча, добре орієнтуючись в хащах адвокатської справи, з упевненістю можу стверджувати, що адвокат, який, починаючи з укладення угоди на надання правової допомоги, постійно дотримувався етичної дистанції між ним і підзахисним, ніколи в подібну ситуацію не потрапить. Навіть, коли у цій ситуації порушення присяги піде йому на користь, нікуди не зникне почуття власного дискомфорту і мовчазного осуду осіб, посвячених в істинний зміст справи.

Завершальний 5-й пункт ст. 22 Закону попереджує: "Особи, винні в доступі сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошенні, несуть відповідальність згідно із законом". Ця норма Закону покликана серйозно підвищити як свідомість адвоката до найважливішого професійного "стовпа" адвокатури - інституту адвокатської тайни, так і до застосування серйозних критеріїв підбору професійного і технічного персоналу.

15. Гарантії адвокатської діяльності

Стаття 23 Закону "Гарантії адвокатської діяльності", без будь-якого перебільшення, являє собою революційний стрибок статусного стану адвокатури - з минулого прямо у майбутнє. Без малого півтора сторіччя знадобилося історії, щоб повернути українській адвокатурі статус, близький до дореволюційного, і саме завдяки цій події максимально наблизитися (теоретично) до європейського розуміння адвокатської професії.