Розділ V. Професійні права та обов'язки адвоката. Гарантії адвокатської діяльності

3. Адвокат забезпечує захист персональних даних про фізичну особу, якими він володіє, відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.

Частина 2 ст. 21 Закону містить низку положень заборонного характеру. Перше місце в цьому ряді посідає положення, яким адвокату забороняється використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта. На наш погляд, це положення потребує певної корекції. Права адвоката у взаєминах з клієнтом визначаються законом, угодою про надання правової допомоги і професійними етичними нормами. Потреба і можливість використання адвокатом "своїх" прав у відносинах з клієнтом можуть виникнути лише за умов, коли вони виходять за межі офіційних.

Тому у п. 1 ч. 2 ст. 21 Закону може йтися лише про заборону адвокатові використовувати свої професійні права всупереч правам, свободам та інтересам клієнта.

За чинною редакцією цього пункту, адвокату забороняється використовувати "свої" права всупереч "законним інтересам клієнта". Тут має місце правова неточність, з якої можуть випливати небажані наслідки. Мимоволі виникає запитання: Коли адвокат впевнений, що інтереси клієнта не є законними, він що має право діяти всупереч інтересам клієнта? Звичайно ж, ні. Адвокат у будь-якому разі не може діяти всупереч інтересам свого клієнта. Інша справа - адвокат. З моменту виявлення ним незаконності вимог клієнта він може і повинен роз'яснити останньому свою позицію і, скориставшись правом (ст. 29 ч.2 Закону), скласти свої повноваження.

Наступний пункт 2 ч.2 ст. 21 Закону забороняє адвокатові "без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб". Ця норма не викликає жодних заперечень, але, на жаль, не містить будь-яких посилань на санкції за її порушення. Водночас аналіз дисциплінарної практики свідчить, що випадки зловживання адвокатом інформацією, власником якої він став завдяки угоді з клієнтом на захист його інтересів, непоодинокі і нерідко використовуються з метою шантажу та з корисливою метою.

Пункт 3 ч. 2 ст. 21 Закону забороняє адвокатові "займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, коли адвокат впевнений у самообмові клієнта". Перша частина викладеної норми закону не викликає сумнівів ні за редакцією, ні за суттю. Але адвокат у судовій справі будь-якої спеціалізації не є головною, а відтак самостійною фігурою. Висловлюючись більш прозаїчно, адвокат - наймана робоча сила. У цьому випадку - інтелектуальна робоча сила без власних інтересів у справі, бо коли такі інтереси є, одразу ж виникає ситуація з конфліктом інтересів, що автоматично виключає можливість участі у справі певного адвоката.

Інша справа - друга частина: "... крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта". Тобто Закон дозволяє адвокатові, запрошеному клієнтом до участі у справі, діяти всупереч волі останнього у випадку, коли він дійде впевненості про самообмову останнього.

Ця законодавча новела має право на існування з певними застереженнями. У цьому контексті слово "самообмова" слід розглядати як юридичний термін, притаманний сфері кримінального провадження, оскільки саме тут дедалі частіше, на жаль, виникають численні випадки "самообмови", здобуті працівниками правоохоронних органів злочинними методами. Закатований і заляканий підсудний, навіть перебуваючи вже за стінами міліцейської камери, боїться зізнатися у "самообмові", бо не розраховує на довіру до його заяв з боку суду.

У таких випадках адвокат може і повинен скористатися цим положенням Закону і, виступаючи перед судом в супереч позиції свого клієнта, бездоганно довести свою позицію, оскільки випадок конфлікту позицій підзахисного і його адвоката у практиці - подія надзвичайного характеру.

З огляду на звичаї деяких нинішніх правоохоронців, не кожен адвокат зважиться на подібну мужність: голосно перед судом викрити причину самообмови і заляканості підзахисного. Але відмовляючись від такого професійного права через страх перед наслідками для самого себе, адвокат зраджує свого клієнта, тому ще на стадії укладення угоди про надання правової допомоги адвокатові слід зважити всі можливі варіанти та перспективи розвитку подій і не братися за справу, де доведеться вирішувати дилему - бути чи не бути.

Існують й інші нюанси порушеної теми. Трапляються ситуації, коли самообмова - це свідомо прийняте клієнтом рішення за мотивами, які відомі лише йому одному. Свідомо тому, що він зважив всі наслідки самообмови і добровільно прийняв таке рішення. Чи потрібно адвокатові у цьому випадку виступати всупереч волі свого підзахисного?

Приклад. Адвокат, запрошений дружиною обвинувачуваного, прибув у слідчий ізолятор для знайомства з майбутнім підзахисним та з'ясування позиції захисту в суді. Це була перша зустріч, З матеріалів справи, адвокат знав, що підзахисному інкримінується 11 епізодів дачі хабарів на суму понад 24 тисячі радянських рублів. За законом того часу (1974 р.) санкція статті 170 КК УРСР передбачала відповідальність за такий злочин у вигляді позбавлення волі від 7 до 15 років. Незрозумілим і загадковим, з позицій здорового глузду, для адвоката у цій справі було те, що основними доказами винуватості обвинувачуваного у скоєному злочині були лише покази самого обвинувачуваного.

Усі обвинувачувані у цій справі, кому, за свідченнями С, давалися хабарі, рішуче та мотивовано відкидали свідчення останнього. Це насторожувало адвоката - таке поводження підзахисного вимагало роз'яснення: що штовхнуло його на крок явної самообмови, які приховані від зовнішнього погляду обставини змусили людину обмовляти себе і багатьох інших у тяжкому злочині? На що розраховує обвинувачуваний? Як має намір триматися в суді? Відмова С. від своїх показів у суді невідворотно тягла за собою повний розвал справи і виправдання С. Усе це, без сумнівів розуміє і слідчий. Але чому він в такому разі вірить С. ? Тут криється щось таке, що не випливає з матеріалів справи.

Ознайомлювальну бесіду з підзахисним адвокат почав обережно з нейтрального "розвідувального" запитання: як ви маєте намір поводитися в суді, чи збираєтеся продовжувати свою позицію? Обвинувачуваний відповів тоном, що не залишав жодних сумнівів: я своєї позиції у суді змінювати не буду, а повністю підтверджуватиму свої свідчення. "Ви усвідомлюєте, яку кримінальну відповідальність приймаєте на себе, якщо суд вам повірить?" - продовжив адвокат. "Так, до мене в камеру приходив заступник прокурора республіки С-ко", відповів С (останній керував розслідуванням цієї великої справи). Він показав мені свій партійний квиток і прокурорське посвідчення і запевнив мене, що коли я дам такі свідчення, він гарантує мені всього 6 років позбавлення волі. При цьому підзахисний показав записані ним номери документів заступника прокурора республіки.

Адвокат опинився перед серйозною дилемою: як бути у цій справі. Прийняти позицію клієнта і перетворитися на помічника представника обвинувачення щодо інших підсудних? Такого адвокат ні за законом, ні за етичними настановами дозволити собі не міг. Виступити у суді із заявою про самообмову підзахисного під впливом заступника прокурора республіки, тобто всупереч позиції обвинувачуваного, було також неприпустимо та й не зовсім безпечно з огляду на нерівність сил, що стояли за цією справою. А відмовитись від захисту адвокат не мав ні законних підстав, ні морального права.

В адвоката залишався лише єдиний достойний вихід із такого становища - запевнити С, що в цій позиції йому краще захищати себе самому, що той і зробив. Підсудний погодився з адвокатом, що і врятувало останнього від багатьох неприємностей.

Ще приклад. Х-н відбув покарання, повернувся у своє гірняцьке селище і пішов працювати на шахту. Зарекомендував себе гарним працівником і невдовзі очолив бригаду відбійників. Трапилось так, що у нього зав'язалися близькі відносини із заміжньою жінкою, яку він частенько відвідував за місцем роботи, де вони, власне, і мали нагоду тісно поспілкуватися...

В один із таких вечорів на роботу до жінки завітав чоловік. Він почав грюкати у двері, вимагаючи, щоб дружина відчинила, а коли цього не сталося, двері були виламані, і чоловік з іншими "добровольцями" застали дружину у компанії Х-на...

Налякана жінка не знайшла нічого кращого, як звинуватити Х-на у спробі зґвалтувати її. До подій підключилася міліція. Оскільки Х-н жодним словом не спростував заяви останньої, на світ з'явилася кримінальна справа за обвинуваченням Х-на у спробі зґвалтування жінки на робочому місті.

Співробітники Х-на та його пасії добре знали про їхні тривалі близькі взаємини, про що і розповіли слідчому і готові були розповісти про все в суді, але сам звинувачений, не бажаючи компрометувати заміжню жінку перед чоловіком і людьми, не міняв своїх свідчень і підтверджував заяву "потерпілої".