Глобалістський етап методології пізнання – це пізнання принципово нових проблем глобального рівня, які стоять перед людством на початку XXI століття, породжують необхідність розробки нового філософського методу пізнання. В якості перспективного методу виступає поступово сформована нелінійна діалектика. Її об'єктивною основою являється реальний світ, який є нелінійним і діалектичним, а суб'єктивними передумовами слугують відкриття сучасної фундаментальної науки (вчення про нелінійність в математиці, досягнення синергетики в філософії). Нелінійна діалектика – це, по суті, метод пізнання міжнародних економічних відносин, нового напряму в глобальному пізнанні, який покликаний пояснити глобальні процеси сучасності, проблеми стійкого розвитку, коеволюції, геополітики, інформації, світового ринку, культури, освіти і науки, найновіших технологій, об'єднання людства у планетарному масштабі.
В кінці XX ст. сформований план дій у боротьбі з голодом, бідністю, тобто Цілі Розвитку Тисячоліття, що являють собою перелік цілей в сфері розвитку людства, сформульовані в Декларації Тисячоліття, які складаються із 8 цілей, 18 задач і 48 індикаторів, і дозволяють фіксувати виконання задач і досягнення цілей. В Декларації вказуються конкретні строки (2015, 2020, 2025), в контексті яких повинні бути досягнуті поставлені цілі в сфері боротьби з голодом, бідністю, хворобами, погіршенням стану оточуючого середовища, неграмотністю, дискримінацією у відношенні жінок. В Декларації перерахований цілий ряд обов'язків в сфері захисту прав людини, розумного правління і демократії.
Цілі Декларації Тисячоліття: 1) ліквідація крайньої бідності і голоду до 2025 р.; 2) забезпечення можливості дітям пройти повний курс початкової середньої освіти до 2015 р.; 3) ліквідація нерівності в сфері початкової і середньої освіти між чоловіками і жінками; 4) скорочення дитячої смертності; 5) покращення охорони материнства; 6) боротьба з снідом, малярією та іншими захворюваннями; 7) забезпечення екологічної стійкості; 8) формування глобального партнерства в цілях розвитку.
Міждержавна координація та регулювання міжнародних відносин в умовах глобалізації полягає в добровільному прийнятті різними країнами зобов'язань і загальних правил у галузі економічних зв'язків. Розвиток світового господарства засвідчує, що основними передумовами становлення та розвитку системи координації міжнародних економічних відносин стали такі фактори:
• 1) необхідність лібералізації міжнародної торгівлі через зниження митних тарифів;
• 2) розпад колоніальної системи та забезпечення економічного розвитку колоніальних країн, які зумовили перебудову світо- господарських відносин, встановлення нового економічного порядку;
• 3) глобалізація світової економіки, посилення взаємозв'язків і взаємозалежності країн, необхідність пристосування національних економік до змін у світовому господарстві, запровадження дієвих методів співробітництва задля міжнародної стабільності;
• 4) посилення ролі ТНК, діяльність яких виходить за національні межі;
• 5) інтенсивний розвиток процесів регіональної економічної інтеграції;
• 6) інтенсивний розвиток економічних відносин між юридичними особами різних країн;
• 7) загострення глобальних проблем розвитку людської цивілізації. Всі ці проблеми повинні вирішити національні уряди, які повинні впливати на детермінанти національної конкурентоспроможності, які являють собою комплексну систему, яка знаходиться в постійному розвитку і впливають один на одного.
Висновки
• 1. Сучасний світ надзвичайно складний і динамічний. Визначальним є посилення процесу глобалізації, тобто збільшення взаємодії економічних, політичних, соціальних, культурних, правових та інших факторів. Зміст глобалізації зводиться до неминучості повної планетарної інтеграції, переходу від безлічі держав, народів, націй і культур до єдиної світової держави. По суті, під терміном “глобалізація” розуміється взаємозв'язок процесів інтернаціоналізації економиш, розвитку єдиної системи світового зв'язку, зміни й ослаблення функцій національної держави, активізації діяльності транснаціональних недержавних утворень, у тому числі таких, як етнічні діаспори, релігійні рухи, мафіозні групи. Тому підходи до аналізу глобалізації повинні бути найрізноманітніїиими – онтологічними, феноменологічними, антропологічними, аксіологічними, метафізичними тощо.
• 2. За визначенням ООН, глобалізація – це загальний термін, що позначає усе більш складний комплекс трансграничних взаємодій між фізичними особами, підприємствами, інститутами і ринками, що виявляються в розширенні потоків товарів, технологій і фінансових засобів, у неухильному зростанні й посиленні впливу міжнародних інституцій, громадянського суспільства, у глобальній діяльності транснаціональних корпорацій, у значному розширенні масштабів трансграничних комунікаційних та інформаційних обмінів, насамперед через Internet, у трансграничному перенесенні захворювань і екологічних наслідків і в усе більшій інтернаціоналізації певних типів злочинної діяльності. Під “глобалізацією” можна розуміти поступове перетворення світового простору в єдину зону, де безперешкодно переміщуються капітали, товари, послуги, вільно поширюються ідеї і пересуваються їхні носії, стимулюючи розвиток сучасних інститутів, шліфуючи механізми їхньої взаємодії.
• 3. Глобалізація – це утворення міжнародного правового і культурно-інформаційного поля, інфраструктури міжрегіональних, у тому числі інформаційних обмінів. Сьогодні дати чітке і єдине визначення глобалізації складно, різні питання цього процесу є предметом вивчення багатьох наук, кожна з яких має свій науковий дискурс. Крім того, необхідно прийняти до уваги, що глобалізація є історичним процесом, що розвивається протягом сторіч і цей ще незавершений.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток» автора Соснін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Синергетична парадигма глобального розвитку“ на сторінці 3. Приємного читання.
