• конфлікти між ЄС і НАТО відносно того, хто може стати лідером в XXI столітті – Росія, Китай, Європа, Японія;
• згортання співробітництва з Росією;
• вибір між типами цивілізації та типами культур – європейською і євразійською;
• позиціонування держави як реального кандидата вступу до НАТО.
Шляхи і напрями оптимізації вступу України до НАТО:
• створити умови, за яких модернізація в сучасному українському суспільстві не буде мати зворотного характеру;
• оптимально захистити державні інтереси України;
• поєднувати розвиток внутрішнього життя країни із зовнішнім, щоб сприяти підвищенню конкурентоспроможності держави;
• шукати опорні точки в історії і сучасності, які відповідають менталітету українського народу;
• провести реформи в сфері державного управління, які 6 сприяли підвищенню ефективності гілок влади відповідно до стандартів ЄС;
• сприяти розвитку таких інституцій, як місцева демократія, громадянське суспільство, розвиток середнього класу;
• сприяти створенню стабільних умов для економічного розвитку й подоланню відставання України від розвинутих держав Європи;
• сприяти удосконаленню політико-правового форматування відносин Україна-НАТО.
Як свідчить соціологічний аналіз, Україна є державою, яка модернізується, проте ідея вступу до 2014 р. НАТО сприймається неоднаково:
• 51% – заперечує доцільність вступу до Альянсу;
• 32% – підтримують ідею вступу до Альянсу у перспективі на протязі 5-15 років;
• 39,3% – провідною організацією у процесі забезпечення безпеки в Європі вважають ООН; 24,8- ОБОЄ; 15,2% – ЄС; 4,1% – НАТО. 52% вважають за потрібне якнайвище вступити до ЄС. Зараз дані кардинально змінені.
На думку переважної більшості респондентів, Україна повинна прагнути досягнення амбіційних цілей: увійти в “двадцятку найбільш економічно розвинутих країн світу – 31,4% або стати політичним і економічним лідером у своєму регіоні – 33,4%.
Сьогодні мова має йти про нове позиціонування України в геоекономіці з тим, щоб в результаті була змінена сама якість участі країни в міжнародних економічних процесах, враховуючи нову розстановку сил у світовій економіці. У період з 1970-х-1990-х pp. характерною рисою розвитку світового господарства у цілому було постійне зниження темпів приросту ВВП. З 4,6% у 1960-і pp. цей показник знизився до 3,5% у 1970-і роки, 2,9% – у 1980-і та 2,6% в 1990-і pp. Ще нижчими були темпи зростання в розвинених країнах світу. У 2006 р. на частку провідних індустріальних країн Заходу – “великої вісімки” – припадало 41% світового ВВП, тоді як 50 років тому – 51%. Зниження питомої ваги "сімки” у світовій економіці на 10 відсоткових пунктів, або на 1/5, не було різким, але ж воно відбулося навіть при тому, що за вказаний період припало “економічне диво” у ФРН і Японії, а Італія і Франція за темпами зростання не відставали. Отже, в перспективі лідерство Заходу в геоекономіці не гарантоване. З кінця 1980-х pp. до початку XXI ст. в результаті перемоги Заходу в “холодній війні” спостерігалося економічне, ідеологічне та геополітичне лідерство країн ліберально-демократичного капіталізму. Воно супроводжувалося перерозподілом на користь Заходу економічних, фінансових, людських та інтелектуальних ресурсів, які в масовому порядку перетікали в США і Західну Європу. Водночас під час розширення ЄС починає давати збої європейський проект. Даються взнаки прогресуюче старіння населення й агресивне небажання численних емігрантів з колишніх колоній асимілюватися в європейському культурному середовищі. Спроби прийняти Конституцію ЄС були заблоковані громадянами Нідерландів і Франції, а намагання виробити єдину зовнішню політику за найменшим спільним знаменником призводить до відносного послаблення об'єднаної Європи. Обмеженість ресурсів для підтримки розвитку в нових країнах-членах ЄС все більше орієнтує їх на використання національних ресурсів розвитку для скорочення свого відставання від країн -лідерів світу.
Слід також відмітити, що західна цивілізація не монолітна: між країнами Заходу, до яких часто відносять не тільки США і Європу, але й Японію, Австралію та інші держави, існують об'єктивні геополітичні та економічні неузгодження. Однак, при цьому, Захід намагається виступати як відносно єдина геоекономічна і воєнно- політична реальність сучасного світу. Фундаментом цієї єдності є те, що Захід є коаліцією країн, об'єднаних ідеєю підтримання та утримання власного глобального лідерства. Однак поступово ситуація змінюється: донедавна багатьом здавалося, що Сполучені Штати приречені на одноосібне лідерство і навіть гегемонію у світі, але в 2006 р. частка Євросоюзу у світовому ВВП вперше перевищила частку США.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток» автора Соснін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Плюси і мінуси вступу України до НАТО“ на сторінці 2. Приємного читання.
