• 3) з другого боку, розширюється співробітництво між релігією і наукою;
• 4) релігія справляє істотний вплив на політику;
• 5) зростає втручання держави в релігійні справи;
• 6) відбувається змішування вірувань (релігійний синкретизм);
• 7) спостерігаються прояви релігійного індивідуалізму, що мають негативні наслідки;
• 8) зростає кількість релігійних культів;
• 9) зростає культурне значення нових релігійних рухів.
Секуляризація, що відбувається в сучасному суспільстві споживання, виражається в тому, що релігійні інститути перетворюються на свого роду маркетингові агентства, а релігійні традиції – на свого роду споживачів товару. Для успішної реалізації на новому релігійному ринку традиційним релігійним інститутам доводиться раціоналізувати свою структуру; релігійні організації все більше бюрократизуються і стають все схожими між собою як за формою, так і за змістом. Релігія в сучасному світі є складовою частиною процесу глобалізації, який протікає нерівномірно. Поряд зі зростаючою економічною, політичною, соціальною і культурною однорідністю спостерігаються процеси, що призводять до зростання гетерогенності. За словами Р. Робертсона, глобалізація спричинює партикуляризацію універсалізму (перетворення світу на єдиний простір) й одночасно універсалізацію партикуляризму (глобалізоване очікування, що соціальні спільноти повинні мати різні ідентичності).
У сфері культури прерогативи держави звузилися через поширення нових інформаційно-комунікаційних технологій. Сучасні комунікації утворюють основу міжнародного громадянського суспільства, в якому люди знаходять спільні інтереси й утворюють асоціації, що перетинають державні кордони. Міжнародні мас-медіа створюють умови для виникнення космополітичних культур – елітарних, народних, наукових, художніх.
Глобалізація – поширення взаємозалежності розвитку всіх суспільств у XX ст. – зумовила зростання ролі зв'язків між ними, значення кожної країни у світовому співтоваристві. Це пояснюється, насамперед, переходом багатьох країн до стадії постіндустріального виробництва, глобалізацією і зміною структури світового господарства, могутньою хвилею індустріалізації і руйнуванням доіндустіральних суспільств.
Виникла потреба в адекватних рішеннях, насамперед, для створення середовища для ефективного використання високих технологій, а також для засвоєння позитивних уроків глобалізації в умовах зростання взаємозалежності виробництва й товарного обміну, економічної і культурної, соціальної інтеграції цілих регіонів і навіть континентів.
Сучасний світ, безперечно, є глобальним. До числа безперечних фактів можна зарахувати зростання взємозалежності країн і на родів, переплетення їхніх історій, зростання ролі впливу зовнішніх (екзогенних) факторів на національний і культурний розвиток, поступове формування у якихось певних вимірах, єдиного економічного, інформаційного, науково-технічного та інших “просторів”.
Глобальний світ є глобальним у розумінні об'єктивної взаємозалежності народів, однак він незрівнянно менш глобальний у розумінні суб'єктивної політичної готовності, готовності до співробітництва на основі сумлінної партнерської кооперації, до спільного вирішення глобальних світових або регіональних проблем.
Світ глобальний у розумінні нарощування якихось єдиних, наскрізних, транснаціональних вимірів і просторів; однак він незрівнянно менш глобальний, якщо взяти до уваги той факт, що перевагами такої глобальності користуються одні (найбільш розвинуті країни – гегемони), а збитків зазнають інші, що являють собою так званий залежний розвиток – такий, що наздоганяє.
Таким чином, якщо політика є продукування влади, то глобальна політика є драма, пов'язана з виробництвом, розподілом і перерозподілом влади у світовому масштабі. Наслідки холодної війни, крах біполярної структури світу й зіткнення альтернативних варантів моноцентричного, поліцентричного й хаотичного світів ставлять, насамперед, одним безсумнівним фактом: ми є свідками процесу народження якоїсь нової політичної системи, енергетика якої пов'язана з політичним протиборством, зі спрагою світової влади й опором їй, із новим переділом світу.
Національні держави змушені пристосовуватися до цих нових реалій. Необхідно відшукати самообгрунтування щодо вміння керуватися всім наявним обсягом гетерогенності, зорганізувати до дії суспільну силу, що допомагає паралельно існуючим культурам і спільнотам людей успішно розвиватися, уникаючи конфліктів.
Можливості національної держави щодо вирішення багатьох проблем обмежені. Націоналізм сам по собі не повинен бути панацеєю. Зростання етнічної, культурної і релігійної гомогенності може стати “культурною комптетенцією бідності, опіумом для економічних відсталих”, хоч і не вилікує ні від бідності, ні від відсталості.
Висновки
• 1. Таким чином, слід виокремити три ракурси глобального розвитку як соціального і суперечливого феномена сучасності:
– а) соціально-економічний – економічна глобалізація вивчає формування глобальних ринків і стратегію поведінки корпорацій і міжнародних фінансово-економічних інститутів, перспективи формування принципово нових економічних відносин і типів господарства;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток» автора Соснін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціокультурні і соціополітичні аспекти глобального розвитку в контексті вчень західних глобалістів“ на сторінці 2. Приємного читання.
