Звертаючись до мети зовнішньої політики сучасних держав зауважимо, що вона підрозділяється на загальносвітові, регіональні та національні, конкретні завдання для кожної з держав. Зокрема, для України останніми є делімітація кордонів на суші та на морі з сусідами, особливо з Росією та Румунією, сприяння вступу до СОТ та у Євросоюз, а у воєнно-політичному відношенні підготовка до вступу у НАТО.
Сучасна політична наука, спираючись на дані інших наук, досліджуючи міжнародні політичні відносини, здійснює комплексний підхід до вивчення міжнародної політики з позицій якомога оптимальнішого використання існуючих можливостей та наявних засобів проникнення у їх таємниці.
Вважається, що міжнародні відносини розрізняються за сферами суспільного життя (економічні, політичні, військово-стратегічні, культурні, ідеологічні), за суб'єктами взаємодії (міжнародні, між економічними інститутами, відносини між неурядовими асоціаціями). Міжнародні відносини розрізняють також за ступенем їх взаємовигідного розвитку (високий, середній, низький). За масштабом розвитку міжнародних відносин їх визначають через такі поняття, як "регіональні", "субрегіональні", "глобальні". Нарешті, з точки зору міри напруженості розрізняють різні стани міжнародних відносин: нестабільності, суперництва, ворожнечі, конфлікту, війни або мирного співіснування, довіри, співробітництва, політичного вирішення проблем на основі цивілізованого узгодження державами своїх інтересів.
В українській політології склалися два концептуальних напрями дослідження і тлумачення сутності міжнародних відносин і міжнародної політики — традиціоналістський та модерністський.
Згідно з першим підходом сутністю міжнародних відносин є багатоаспектна взаємодія держав, а головний засіб її здійснення — політика дипломатії або політика сили. Для багатьох представників традиціоналістського напряму царина міжнародних відносин є ареною вічного, постійного суперництва їх учасників, зумовлене природною схильністю країн до насильства та жагою влади. Тому найперше, до чого звертаються дослідники міжнародних відносин, - це проблеми міжнародних конфліктів, їхнє коріння, причини виникнення та шляхи розв'язання, проблеми війни і миру, розвитку мирного співробітництва між країнами та народами.
У другій половині XX століття формується модерністський підхід до розуміння зовнішньої політики, який спирається на математичні методи, на теорію ігор, теорію систем, теорії імовірності тощо. В результаті зовнішня політика постає як взаємодія великої кількості акторів ("велика гра") з не передбачуваними достеменно результатами, з мінливими підходами щодо вирішення міжнародних проблем.
Загальносвітовою метою зовнішньої політики більшості країн світу є всезагальний мир, соціальний прогрес, стабільний і справедливий світовий порядок, економічне зростання, безпека.
Аналіз проблем світової політики з необхідністю виводить мир на чільне місце серед інших загальносвітових політичних завдань людства, а термін "мир" стає у один ряд з такими базовими поняттями як: "політика", "влада", "держава". Його цінність не може бути ні ж чим порівняна і знаходиться, на наш погляд, вище за політичну цінність національної величі, державного престижу, лідерства на міжнародній арені, хоча саме у боротьбі за останні держави вдаються часто-густо до порушення стану миру і безпеки.
Домінуючими типами відносин у сфері міжнародних справ виступають 2 типи - відносини конфронтації та співробітництва. Міжнародні відносини конфронтації між державами здавна вирішувались силою, а саме через війни. Г.Гегель писав з цього приводу: „Між суверенними державами не може бути третейського судці, тому їх суперечки вирішуються силою, тобто війною".
Особливої гостроти відносини конфронтації зазнали між протилежними соціально-політичними системами і окремими країнами, які були притаманні у минулому XX столітті у так званому "біполярному" світі. На одному полюсі світова соціалістична система на чолі з СРСР, на іншому - США та їх західні союзники.
Після завершення другової світової війни у 1945 р. Європа по суті була поділена навпіл — одна частина Європи (Східна) була зайнята чи "окупована" за західною термінологією радянськими військами, а інша (ЗахіднаЄвропа) — англо-американськими військами. Між Заходом і Сходом "впала залізна завіса", як висловився Прем'єр-міністр Великої Британії У. Черчілль. Відносини конфронтації досягли апогею з утворенням "двох Німеччин", "двох Корей", "двох В'єтнамів", двох протипоставлених військових блоків Варшавського Договору та НАТО. Такий конфронтаційний стан відносин здобув назву "холодна війна" і поширився на всю планету. Залишки конфронтаційного мислення ми спостерігаємо у громадян України переважно похилого віку, яке підігрівається комуністичною ідеологією, стосовно оцінки воєнно-політичної діяльності блоку НАТО.
Відносини співробітництва між суверенними державами тільки стають більш менш стабільними і стосуються узгодженої міжнародної політики в сфері боротьби з наркобізнесом, работоргівлею, міжнародною організованою злочинністю, міжнародним тероризмом, боротьби проти поширення ядерної зброї тощо.
До атрибутів зовнішньої політики, які показують її відмінність від внутрішньої політики, ми відносимо наступне:
По-перше, зовнішня політика у своїй глибинній суті підпорядкована внутрішній політиці та має обслуговувати останню. Самостійність зовнішньої політики тільки видима, глибинною її основою є внутрішньополітичні та економічні інтереси. Водночас заради виправлення стану справ всередині держави останні вдаються до агресивної зовнішньої політики.
По-друге, у формулюванні та плануванні, здійсненні зовнішньої політики більша роль відведена професійним дипломатам та харизматичним особистостям лідерів, недарма зовнішня політика Франції визначалась Талейраном і Рішелье, політика Великої Британії - А. Іденом та У. Черчиллем, В. Молотовим та А. Громико у Радянському Союзі.
Втретє, міжнародна політика керується не внутрішніми установками чи нормами національного законодавства, а принципами, нормами міжнародного права, правилами міжнародної ввічливості— "джентльменськими" домовленостями.
Вчетверте, міжнародна політика часто балансує на межі застосування збройної сили (армії) чи інших "силових аргументів", тоді як внутрішня здебільшого "мирна".
Вп'яте, у міжнародній політиці все більше значення відводиться колективним органам, особливо ООН, воєнно-політичним альянсам - раніше Варшавському Договору, відтепер НАТО та регіональним об'єднанням.
Таким чином, зовнішня (міжнародна) політика є видом регулятивної діяльності держав, спрямованих на забезпечення належних міжнародних умов досягнення національних інтересів шляхом координації цієї діяльності з інтересами інших країн.
Геополітика як галузь сучасного політичного знання
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 3.13. Геополітичні та міжнародно-політичні концепції нового світового порядку“ на сторінці 2. Приємного читання.
