* толерантність відносно дій і намірів опонентів; розуміння пріоритетної ролі громадянського суспільства; консенсус між основними соціальними групами і партіями;
• забезпечення юридичної, політичної і фактичної суверенності особи; розуміння нерозривного зв'язку особи із соціумом, бо політика не може бути приватною справою;
* наявний вільний вибір своєї політичної позиції та її захист засобами легального політичного дійства.
Становлення демократичної політичної культури на рівні політичної свідомості — це перехід від моно-ідеології тоталітарного суспільства до ідеологічного і політичного плюралізму, від пасивного очікування змін на краще, до активної участі у перетвореннях владної сфери.
У демократичних суспільствах відбувається діалог культур, за якими стоять різні сили, що обрали відповідні політичні ідеології. Цей діалог відіграє позитивну роль у тому сенсі, що завдяки йому жодна із важливих соціально-політичних цінностей не буде забута і не зазнає знецінення.
Навіть крайні праві і крайні ліві політичні сили, якщо вони відмовляються від деяких неприйнятних для демократичного суспільства настанов (соціальне насильство, ворожнеча, жорсткий контроль над суспільними процесами, збройне захоплення влади тощо) мають свій шанс у цьому діалозі — перші наголошують на цінності встановленого "порядку", другі роблять акцент на цінності соціальної рівності та майбутніх позитивних змін.
Зрозуміло, що нова політична культура народжується не водночас, їй передує тривалий процес змін свідомості, волі, соціально-політичних цінностей та ідеалів.
Звернемось до політичної історії становлення того чи іншого різновиду демократичної політичної культури Європи з врахуванням національних ментальних чинників кожного народу.
Своєрідно відбувалось становлення демократичного політичного режиму в післявоєнній Німеччині, де правлячі політичні еліти відігравали особливу роль у процесі формування нової, посттоталітарної культури. Демократичні перетворення стали можливими багато в чому завдяки тому, що при переважанні колишніх авторитарних (націонал-соціалістичних) настанов в політичній культурі мас, у політичній культурі німецької правлячої еліти панували демократичні переконання, намагання назавжди позбавитись від нацистського минулого. Це стало можливим, зокрема, завдячуючи соціально-політичним та економічним, як ми вже вказували згідно з положень Инглхарта. зусиллям окупаційної влади (США. Франція. Велика Британія), що здійснила так звану „штучну політичну революцію" в німецьких політичних елітах, в результаті якої керівні посади зайняли нові люди, особи, які переслідувались при нацизмі, учасники руху опору, політичні емігранти, представники так званої внутрішньої еміграції, відомі демократичними поглядами політики Веймарської республіки. Таким чином, віл політичного керівництва було відсторонено фашистсько-тоталітарні елементи.
Внаслідок контрольованої зміни політичних еліт створився суттєвий розрив між їх політичною культурою та буденною політичною культурою мас. Але оскільки формування політичних інститутів і структур демократії здійснюється перш за все елітою, це і дозволило створити демократичну політичну систему у післявоєнній Німеччині за умов "підтягування" рівня політичної культури маси. Зрозуміло, що гака система не може бути стабільною, тому що стабільна демократія вимагає вже наявного відповідного рівня політичної культури мас, не уклінної схильності громадян до демократичного правління та до демократичного способу життя. А подальша соціально-політична та економічна стабілізація можлива в результаті довготривалого економічного зростання та поступового закріплення в масовій свідомості тісного взаємозв'язку економічної ефективності і нової демократичної політичної системи. Хоча відзначимо, що зв'язок демократії і економічного добробуту не такий прямий, як можна очікувати, зокрема, в Україні. Про це попереджав ще Демокріт, вказуючи, що бідність при демократії краще за добробут при тиранії, бо деспотична і тиранічна влада можуть легко позбавити людину всього.
Однак саме тут криється небезпека напряму зв'язати демократію та економічний розвиток, тоді як, за переконанням професора Гарвардського університету С. Хангтінгтона, демократія не обов'язково ефективно вирішує всі нагальні проблеми корупції, несправедливості, соціальної нерівності, некомпетентного прийняття управлінських рішень, вона (демократія) лише створює морально-правові та інституціональні умови для гарантування свободи індивіда, рівні для всіх шанси участі у громадсько-політичних і економічних процесах.
Проаналізуємо прийнятні для України шляхи формування політичної громадянської культури.
В історії політичного розвитку нації поступово затверджувався шлях розвитку демократичної культури - поступове "підтягування" рівня політичної культури мас до рівня політичної культури еліт, що стане можливим за допомогою розвитку процесу демократизації знизу: впровадженням місцевого самоврядування, децентралізації, розподілу повноважень між центром та місцевими органами врядування.
(Нормування демократичної політичної культури на рівні функціонування політичних інститутів починається з встановлення плюралізму ідеологій (жодна ідеологія не є обов'язковою) політичних дій, політичної діяльності. Плюралізм політичних дій означає право громадян об'єднуватись у політичні партії, суспільні організації, групи за інтересами, передбачає вільну і рівноправну діяльність політичних партій і громадських організацій у рамках багатопартійної політичної системи, надає кожній політичній партії, громадській організації, діючих у межах закону, можливість брати участь у політичному житті країни, впливати через існуючий у суспільстві політично-правовий механізм на діяльність органів влади і управління. Це, по суті, перехід від системи "партія - це і є держава" до багатопартійної змагальної системи і розподілу влади між гілками та суб'єктами - парламентом - Президентом - структурою виконавчої влади на чолі з Прем'єр-міністром - незалежною судовою системою - опозицією - інститутами громадянського суспільства.
У звичайному стані суспільства (французький політичний діяч радикального типу М. Роб'єсп'єр казав, що у такому стані корабель держави пливе по спокійному морю) ми маємо справу з консенсусною політичною культурою, коли наявний високий рівень злагоди між різними політичними силами, а більшість членів суспільства позитивно ставиться до відповідних політичних інститутів. Такий тип політичної культури базується на центристських ідеологічних орієнтаціях, без впадіння у крайнощі ліво-революційних або право-консервативних поглядів. В умовах поляризованої політичної культури значна частина суспільства поцілена на частини, а в Україні з 2004 року на майже рівні "половини" виборців у сприйнятті політичних норм і ідеалів. В цьому випадку ідеологічні орієнтації переміщуються від центру до краю, набуваючи виразної правої чи лівої спрямованості. В Україні представники одного "краю" тяжіють до проросійської зовнішньополітичної орієнтації, захисту держави у союзі з Росією у рамках Ташкентської угоди, а іншого - схиляються до євро-інтеграції, до системи колективної безпеки НАТО.
Серед конкретних чинників формування демократичної політичної культури в Україні можна виділити:
• 1. Утвердження плюралізму думок і політичних дій; перехід від моно-ідеології марксизму-ленінізму старого тоталітарного суспільства до ідеологічного плюралізму, поширеного у демократичному суспільстві;
• 2. Становлення плюралізму політичних дій, політичної діяльності; формування інститутів громадянського суспільства;
• 3. Реального, а не декларативного поділу політичної влади на горизонтальному і вертикальному рівнях, між гілками та суб'єктами державної влади;
• 4. Фактична участь громадян у політичних процесах із сподіванням на виховну, формуючу роль політичного середовища. Російськими вченими запропоновано термін „виховне соціальне середовище", у зміст якого вкладається розуміння виховного вітливу соціального середовища із позитивними якостями, що є пріоритетними в ньому.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політична культура керівника - системна громадянська якість“ на сторінці 2. Приємного читання.
