Зовнішня політика має деякі відмінності у змісті та способах реалізації своїх настанов, у порівнянні з внутрішньою, зокрема, вона регулюється не тільки національними законодавчими актами, але й принципами міжнародного права, міжнародного спілкування та підпорядковується внутрішній політиці. До інструментів зовнішньої політики часто-густо відносять у якості „останніх засобів" організоване збройне насильство на рівні держав та міждержавних об'єднань — коаліцій.
Те, що політика звернена своїми керуючими інтенціями не тільки всередину суспільства, а й зовні, люди розуміли здавна, намагаючись встановлювати упорядковані відносини між державами-містами. Вестфальська угода 1648 року закріпила ці відносини як взаємини між суверенними суб'єктами політики.
Існує суперечлива думка, що процеси глобалізації стирають відмінності між внутрішньою та зовнішньою політикою, спрямовуючи зусилля людей на створення єдиного "глобалізаційного" суспільства, у якому держава поступається економічному та політичному впливу транснаціональних утворень. Ми вважаємо, що зовнішня політика продовжує мати свою неповторну специфіку:
• зовнішня політика має "закриті" питання, зафіксовані у секретних домовленостях і здебільшого залишається політикою урядів та дипломатів;
• зовнішня політика здійснюється через міждержавні союзи, воєнно-політичні блоки, координується всередині ООН, регіональних організацій;
• у зовнішньополітичних стосунках країни виступають як рівноправні (незалежні індивіди, за визначенням Г. Гегеля у "Філософії права"), незалежно від чисельності народонаселення, економічної та військової потуги. Зовнішня та внутрішня політика знаходяться у відносинах взаємного підпорядкування та координації.
Політичний аналіз зовнішньої політики має засновуватись на наступних принципах:
• 1. Зовнішня політика підпорядковується зовнішній і має спрямовуватись на захист „національних інтересів", хоча нерідко за рахунок досягнень у зовнішній політиці (перемог), намагаються покращити внутрішні справи у державі.
• 2. Установою, відповідальною за міжнародну політику і міжнародне спілкування, виступає держава, а згідно Конституції України 1996 р. наша країна є повноправним суб'єктом системи міжнародних відносин.
• 3. Практика міжнародних відносин часто зводилась до боротьби, конкурування за енергетичні, сировинні ринки, ринки зброї, до яких народ не мав жодного відношення, тобто зовнішня політика була і антинародною, і таємною, прихованої від більшості населення.
• 4. Міжнародні збройні конфлікти часто виступали способом реалізації зовнішньополітичних завдань, але поступово у світі формується ідея - вимога заборони застосування або загрози застосування сили у міжнародних відносинах.
• 5. Найбільш драматичний загострений період відносин між потужними світовими державами на основі суперництва за домінування дістав назву „холодної війни", що тривала майже півстоліття і рецидиви якої ми спостерігаємо при загостренні відносин між Росією та США, між Росією та Великою Британією. Характерно, що політик, який намагався з боку СРСР покінчити з періодом "холодної війни" - М. Горбачов знову у 2007 році закликав Москву зменшити полемічний запал у відносинах з Великою Британією, не називати підходи останньої "рудиментами колоніального мислення".
Зовнішня політика, згідно статті 18 Конституції України 1996 р. спрямовується "на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними нормами і принципами міжнародного права".
Є певна полеміка відносно спрямованості зовнішньої політики України: орієнтувати її у напрямку євроатлантичного співробітництва (ЄС та НАТО) або у євразійському просторі, тобто спрямовувати на більш тісний зв'язок та воєнно-політичне і економічне співробітництво з Росією та в рамках Шанхайської угоди (ШОС). За часів президентства Л. Кучми з приводу невизначеності вектора зовнішньої політики України було вживано термін "лімітроф" (проф. Михальченко М.І.)
Світова політика в сучасному світі - це скоординована діяльність держав, впливових міждержавних інституцій по вирішенню спільних, глобальних проблем людства — запобігання застосування і поширення зброї масового знищення, особливо ядерної, боротьба з небезпечним забрудненням планети, глобальним потеплінням, боротьба з бідністю, з організованою наркоторгівлею, з міжнародним тероризмом, поширенням небезпечних хвороб тощо.
Єдино прийнятна світова політика XXI століття має бути заснована на принципах міжнародного права та міжнародної ввічливості, мирного співіснування та співробітництва, позитивних наслідках процесів глобалізації, які роблять весь світ „єдиним домом" — Космополісом.
Зафіксовано декілька науково-ідеологічних підходів до здійснення світової політики, яка змінює конфігурацію світового порядку.
• неідеалістична концепція І. Канта, згідно із якою світова, внутрішня і зовнішня політика держав, що утворюють світовий порядок, має здійснюватись на основі дотримання моральних принципів, особливо принципів поваги прав і свобод людини та суверенності держав;
• реалістична політика (Є. Кар, Г. Моргентау) виходить з необхідності зважати на встановлення такого необхідного балансу сил на міжнародній арені, який унеможливлює взаємні експансії та агресії з огляду на взаємну небезпеку поразки у воєнно-політичних конфліктах;
• неореалізм - це такий погляд на систему міжнародних відносин, коли силові дії держав мають обмежуватись структурними та інституціональними змінами — реагуванням сил ООН, створенням міжнародних комісій типу Гаазького трибуналу по злочинам у колишній Югославії, Руанді (Дж. Бертон вказує, що міжнародні відносини є тонким павутинням і їх слід регулювати тепер більш тонко, ніж у минулому XX столітті).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Типи, види політики та специфіка їх змісту“ на сторінці 2. Приємного читання.
