В цьому випадку діє фобія, але це вже не мультикультурофобія. У своєму дослідженні "християнського націоналізму" у Сполучених Штатах Мішель Ґольдберґ зауважує, що "гомосексуалізм став мобілізувальною пристрастю значної частини віруючих правих. Популістському рухові потрібен ворог, але однією з причин того, що християнські націоналісти такі сильні, є те, що вони уклали мир з багатьма старими супротивниками, особливо з католиками і афроамериканцями. Гомосексуалісти посіли місце застарілих демонів" (2006, 53). Тому Гарперова політика примирення з мультикультуралізмом може відповідати політиці американських правих.
А як ліберали відреагували на лінію поведінки консерваторів? Однією з реакцій, як і слід було чекати, стало навішування ярликів. Гарпер "сіє паніку і нагнітає страх", заявляє міністр юстиції Ірвін Котлер (8 лютого 2005 р.). Він "підбурює одну групу меншин проти іншої... аби використати їх як пішаків у ницих політичних цілях", за словами Скотта Брайсона (8 лютого 2005 р.). Він критикує Хартію прав і вдається до "політики розколу", каже прем'єр-міністр Пол Мартін (8 лютого 2005 р ).
Але ліберали намагалися також обґрунтувати тісний взаємозв'язок усіх правих. "Всі до однієї багатокультурні громади", на думку міністра національної оборони Білла Грема, "вважають, що хочуть захисту, якого їм надає хартія, і готові надати цей захист хартії іншим" (21 лютого 2005 р.). За словами прем'єр-міністра, "коли ми як нація захищаємо права меншин, ми захищаємо свою багато культурну природу". Саме наша "неослабна, непорушна відданість рівності і правам меншин" робить Канаду такою привабливою для "новоприбульців з усього світу" (16 лютого 2005 р.).
Можна дивитися на консервативну й ліберальну риторику з цинізмом, але нам не слід не помічати її значення. Якими б не були причини прийняття партією мультикультуралізму, воно безсумнівно віддзеркалює переконання, що мультикультуралізм політично популярний. Жодна партія не зміщується до центру, засвоюючи другорядні цінності.
Лише Квебекський блок видавався невразливим для парламентського захоплення мультикультуралізмом. Ми все ще чуємо, що мультикультуралізм "суперечив нашому планові інтеграції" (Реал Менар, 10 лютого 2005 р ), і що він помиляється, говорячи людям, що "ми можемо зберігати й дотримуватись своєї культури, незалежно від нашої країни чи місця походження" (Реал Менар, 5 травня 2005 р.).
Але навіть у Квебекському блоці є ознаки зрушення. Нарікання Блоку на мультикультуралізм набагато менш часті, ніж у середині 1990-х років. Ми також зустрічаємо критика мультикультуралізму від Блоку, який розповідає парламентові, як квебекський поет Жеральд Ґоден "часто казав, що існує сто способів бути квебекцем, але що всі ці сто способів мають спільного знаменника, а саме французьку мову" (26 вересня 2005 р.).
Плюралізм із спільною мовою: це не видається надто далеким від політики мультикультуралізму Канади у двомовному середовищі. Зміщення Блоку не залишилось непоміченим. Один автор Ле Девуар дратується, що "далекий від реальності лідер Блоку підтримав "крайній мультикультуралізм" (разом із "інфантильним пацифізмом") [183]. Інший наляканий тим, що Блок дозволив, аби "плюралізм самосвідомості і самобутності" заглушив згадки про "два народи-засновники" Канади [198].
Часом прийняття консерваторами мультикультуралізму дещо спантеличує. Один член парламенту заявляє, що "Консервативна партія, внісши Закон про мультикультуралізм у 1988 році, активно налаштована зруйнувати перешкоди і сприяти взаєморозумінню, аби всі канадці могли користуватися багатством, яке наша нація може дати" (Deepak Obhrai, 27 червня 2005 р.).
Консерватори не тільки підтримують мультикультуралізм, складається враження, що вони завжди це робили. Шалений опір мультикультуралізмові з боку Реформістської партії, офіційне зречення цієї політики з боку прогресивних консерваторів у 1996 році – все це засунули в орвеллівську дірку пам'яті. Ліберали, звісно, змагалися зі своєю власною історією: "Консерватори зараз намагаються вдавати з себе друзів нових канадців, але вони нікого не обдурять.
Погляньте тільки на факти ... Це та сама партія, чиї члени боролися проти права носити тюрбан у КККП, які хотіли скоротити чисельність іммігрантів через робочі місця, які вони, буцімто, крадуть у канадців, і які давно хотіли взагалі зменшити фінансування мультикультуралізму" (Don Boudria, 22 квітня 2006 р.).
Ліберали також часто ставлять під сумнів серйозність відданості консерваторів мультикультуралізмові. І, правду кажучи, багато що можна поставити під сумнів у цьому відношенні. Коли прем'єр-міністр Гарпер призначив перший склад свого уряду, депутат від лібералів Мерайя Мінна неодноразово звертала увагу на відсутність міністра, відповідального за мультикультуралізм.
Мультикультуралізм, твердила вона, "зачіпає кожне міністерство, тому повинен бути міністр для здійснення цієї доктрини і забезпечення того, щоб кожне урядове міністерство проводило в життя доктрину мультикультуралізму" (24 квітня 2006 р.). Після внесення урядом свого бюджету на обговорення депутат-ліберал Реймонд Чан скаржився, що одноразову грошову суму у 2 мільярди доларів на адаптацію іммігрантів було скорочено до 300 мільйонів доларів (6 червня 2006 р.).
Як би не дивились на серйозність відданості консерваторів політиці мультикультуралізму, у безсумнівному "тріумфі" мультикультуралізму є парадокси й небезпеки. Головний парадокс є таким: консервативні критики, як класичні автори, так і депутати-реформісти 1990-х років, довгий час приписували "офіційному мультикультуралізмові" риси, яких той не мав, але ті самі риси можуть зараз характеризувати мультикультуралізм, видозмінений, аби служити цілям Консервативної партії.
Для прикладу, зверніть ще раз увагу на питання догляду за дітьми. Лібералка Мерайя Мінна доводить: "Я думаю, що це виправдовує себе на практиці, особливо у багатокультурному суспільстві, де дітям слід бути разом у тому самому середовищі, де вони знайомляться одне з одним, працюють разом, дізнаються одне про одного і вчаться, як поважати одне одного, як працювати одне з одним і як бути здатним разом будувати країну" (15 лютого 2005 р.).
На цей момент аргументація має бути загальновідома: мультикультуралізм орієнтований на інтеграцію, на примирення, зближення і об'єднання канадців, водночас дозволяючи їм зберігати зв'язок зі своїм специфічним культурним корінням.
Але згадайте вищенаведену консервативну позицію: "Багато батьків з різним життєвим досвідом і освітою дуже незадоволені тим, що доводиться довіряти своїх дворічних і трирічних дітей системі державної освіти, яка, на їхню думку, дедалі більше віддаляється від їхніх власних цінностей" (Валу Devolin, 15 лютого 2005 р.). Реформісти колись виступали проти уявної тенденції мультикультуралізму до ізолювання етнічних груп одна від одної. Але нині консерватори підтримують неінтеграцію, аби врятувати "цінності, культури і традиції" від гаданої безжалісної і невблаганної сили ліберальної держави (Nina Greval, 15 лютого 2005 р.). Мета "офіційного мультикультуралізму" не полягає в ізолюванні етнічних груп від більшості, але могла б ще стати такою.
Консервативна риторика також демонструє примітивну філософію, яку критики мовчазно вважали визначальною рисою мультикультуралізму. Критикуючи права гомосексуалістів, тодішній лідер опозиції Стівен Гарпер заявляв: "Я вважаю, що уявлення лібералів про мультикультуралізм насправді просто фольклористичні. Ліберали закликають канадців із культурних спільнот виконувати народні танці і носити барвистий одяг, але не цікавляться цінностями, переконаннями й традиціями нових канадців, якщо вони не відповідають останнім модам лібералізму. Усі раси, кольори шкіри й віросповідання бажані в ліберальній Канаді за умови, що вони залишають свою віру й сумління за порогом" (16 лютого 2005 р.).
Таким чином, закликати "нових канадців" залишити в минулому єдину здогадно традиційну частину своєї культури, ворожість до гомосексуалізму, означає звести їхню культу ру до фольклору. Культурна цілісність, і саме виживання "віри й сумління", вимагають непохитності в питаннях етики.
Звичайно, ми розглядаємо в цьому випадку риторику, а не основи сучасної політики. Очевидно, що консерваторам зовсім не цікаві "цінності, переконання і традиції нових канадців", коли ті розходяться з консервативною політикою.
Так звані нові канадці можуть опиратися дедалі більшому узгодженню закордонної політики урядом з політикою адміністрації Буша, наприклад, але цій окремій цінності не дадуть можливості впливати на політику.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Канадський мультикультуралізм» автора Бахов І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Парламент Канади, 2005-2006 pp.: сумнівний тріумф мультикультуралізму“ на сторінці 2. Приємного читання.
