Часом популізм реформістів приводив до зарозумілих заяв, що свідчили про невігластво. Прочитавши офіційну заяву, яка проголошує мету політичних заходів у рамках мультикультуралізму щодо "забезпечення того, аби кожен, незалежно від його чи її культурних коренів, мав рівні можливості брати повноцінну участь в економічному, соціальному, культурному і політичному житті Канади", депутат-реформіст Лі Морісон вигукує: "Я не певен того, що означає ця пишномовна бюрократична нісенітниця" (18 жовтня 1994 р.). А Джен Браун висловлює невдоволення дотацією на "національний симпозіум з моделей охорони здоров'я, придатних для плюралістичної багаторасової Канади, що б це не означало" (28 жовтня 1994 р.).
Другою важливою відмінністю між критикою реформістів і класичних авторів є увага реформістів до фінансових питань. Скорочення дефіциту, заявляє депутат Джим Сайлі, повинно бути націлене на "такі надмірності як фінансування мультикультуралізму", одного із "золотих сантехнічних обладнань" у державних видатках (25 жовтня 1994 р.). Цей погляд може видатися несподіваним, з огляду на відносно незначні суми, витрачувані на мультикультуралізм. Як зауважила міністр з питань мультикультуралізму Шила Файнстоун: "За вартість купівлі однієї плитки шоколаду на рік для кожного в Канаді ми розробляємо і ухвалюємо програми для об'єднання людей" 20 вересня 1994 р.) [34]. Однією з відповідей було те, що навіть ця скромна сума була надто великою: "Чому гроші витрачаються на кампанії з розклеювання плакатів і роздавання значків проти расизму або на викладання вірменської мови?" (Елвін Германсон, 16 листопада 1994 р.).
Незрідка фінансова критика була пов'язана з вихідним принципом "кожен платить за себе. Ви не звертаєтесь до уряду за подачками" (Джен Браун. З жовтня 1994 р.). Іммігрант, заявляє депутат-реформіст Арт Генґер, користується "свободою зберігати свою власну культуру, але якщо він хоче цього, то мусить робити це власним коштом, у свій вільний час без допомоги і сприяння уряду" (27 січня 1994 р.). Інший запитує: "Що відбувається із фінансуванням системою вільного підприємництва галузей культурної спадщини?" (Майрон Томпсон, 18 жовтня 1994 р.). Принцип реформістів "кожен платить за себе" пов'язаний з уявленням про просту рівність:
"Я твердо й глибоко впевнений, що всі ми рівні, незалежно від раси, кольору шкіри або віросповідання. Всі без винятку канадці мають пишатися тим, що підтримують і говорять про свою культурну спадщину, але вони не повинні очікувати, що решта канадців фінансуватимуть культурну діяльність їхні групи. Ці групи повинні бути самоокупними" (Ренді Байт, 24 лютого 1994 р.).
"З якоїсь причини цей уряд вирішив, що деякі культури більш гідні за інші" (Монті Солберґ, 16 листопада 1994 р.).
"Ми потребуємо в урядовій політиці вилучення будь-яких згадувань про статеву приналежність, колір шкіри, расу або культуру, тому що тільки тоді ми зможемо ставитися до людей однаково. Напрям, що його ми обираємо, коли кажемо про певні раси, певні кольори шкіри і приналежність до жіночої статі як про такі, що мають особливі привілеї, увічнює той апартеїд, який повалив Південну Африку" (Кен Епп, 3 жовтня 1994 р.).
"Мультикультуралізм дає певним етнічним групам повно грошей, яких інші канадці не можуть мати. Так не можна" (Джим Гарт, 27 жовтня 1994 р.).
Оскільки лідер партії Престон Менінґ пообіцяв, що депутати- реформісти матимуть більше самостійності, ніж депутати від "традиційних партій, яких часто висміювали як "дресированих тюленів", наскільки змінився підхід реформістів до мультикультуралізму? (тут гра слів, побудована на вживанні омонімів. Від англ. "Trained seals", дослівно – дресировані тюлені, що означає законодавців, готових схвалити будь-які пропозиції виконавчої влади. Слово "seal" означає і тюленя, і печатку. – Примітка наша). Цинік міг би навести таке "свідчення" відносної незалежності окремих членів Реформістської партії:
"Складність полягає в тому, що ми продовжуємо обговорювати уявлення про самих себе, свою самооцінку. Нам потрібно припинити боротися з власним уявним образом і змиритися з тим, ким ми є. Візуально наша культура являє собою калейдоскоп зображень, точно складених і мінливих. Наочні символи, як от наш прапор, однострій Королівської канадської кінної поліції, геральдична лілея та плавучі крижини півночі пов'язують нас одне з одним на найглибшому рівні нашої свідомості. Це наша канадська культура" (Джен Браун, 10 лютого 1995 р.).
"Складність полягає в тому, що ми продовжуємо обговорювати уявлення про самих себе, свою самооцінку. Нам потрібно припинити боротися з власним уявним образом і змиритися з тим, ким ми є. Візуально наша культура являє собою сукупність зображень, точно складених і мінливих. Наочні символи, як от кленовий лист, однострій Королівської канадської кінної поліції та хокей пов'язують нас одне з одним на найглибшому рівні нашої свідомості. Це наша канадська культура" (Г'ю Ганраган, 3 травня 1995 р.).
Зверніть увагу на свободу депутатів вибирати, є складовою нашої культури "хокей" чи "плавучі крижини" за умови визнання ними центрального положення однострою КККП (Реформістська партія, зрештою, користується активною підтримкою мешканців заходу, все ще розлютованих перспективою бачити вбраних у тюрбани кінних поліцейських).
Як би там не було, реформісти таки розходяться в одному питанні: що робити з різноманітними складовими політики мультикультуралізму. Варто, втім, відзначити, що можна знайти різні акценти у підході депутатів-лібералів до мультикультуралізму, і не очевидно, що діапазон коливань серед реформістів був скільки-небудь більшим, ніж в інших партіях. Депутат парламенту Чарлі Пенсон визнав, що складова бюджету на мультикультуралізм, призначена на міжрасові стосунки, є "гідною сферою фінансування" (18 жовтня 1994 р.). Так само, член парламенту Дайєн Аблончи висловлює думку, що "федеральні програми мультикультуралізму надають іммігрантам послуги з адаптації, навчання мовам, і орієнтовані на ліквідацію расизму" (7 лютого 1994 р.).
Інші реформісти хоча і не хочуть напряму виступати проти антирасистської боротьби, проте намагаються обмежити зусилля уряду в цій сфері Канадською комісією з прав людини (Білл Ґілмор, 27 жовтня 1994 р.) або Міністерством юстиції, "які мають бути достатньою мірою зданими захистити наших громадян від дискримінації і бути спроможними вжити всіх заходів для охорони прав усіх канадських громадян" (Елвін Германсон, 28 жовтня 1994 р.).
Такі пропозиції означали, що уряд обмежуватиметься коригувальними діями. Спроби зупинити расизм через освіту буде припинено. Інші реформісти говорили про те, що навіть розмови про расизм вносили розбрат і чвари.
Протестуючи проти дотування мультикультуралізму, що дозволило одній групі запропонувати школам біля 200 виступів з міжрасових стосунків (ціною у приблизно 50 доларів на навчальний рік), депутат Джен Браун скаржилася, що такі проекти "чимдалі більше підкреслюють наші відмінності. Вони не зближують і не об'єднують нас щодо того, наскільки ми однакові" (28 жовтня 1994 р.).
Найчастіше висловлювана серед депутатів-реформістів позиція закликала до всеосяжного й повсюдного скасування заходів з мультикультуралізму, навіть тих, які були активно й цілковито підтримані коханими партією "пересічними канадцями". Допомога іммігрантам інтегруватися у канадське життя? "Я справді вважаю, що фінансування вивчення англійської мови непотрібне" (Джим Сайлі, 27 жовтня 1994 р.). Сприяння взаєморозумінню? "Я нічого не кажу про розуміння вашої країни або розуміння чогось іншого про інших, хто тут живе, але ви самі платите за це" (Джен Браун, 25 жовтня 1994 р.).
Таким чином, Реформістська партія повторювала різноманітні основні положення критики мультикультуралізму. Була претензія фінансового характеру стосовно того, що мультикультуралізм не по кишені, пов'язана із критикою у дусі "кожен платить за себе", висуненою з міркувань рівності, і з популістською критикою у стилі "уряд не знає краще за нас". Була додаткова аргументація того, що мультикультуралізм згубний: сіє ворожнечу й розбрат, сприяє розколові, заохочує зациклення на відмінностях та ізоляцію від більшості.
Між цими основними положеннями аргументації є суперечність, якої реформісти ніколи чітко не визнавали. Лі Морісон, наприклад, зауважує: "що стосується Гуттерського братства, я не думаю, що є якась суперечність, коли я кажу, що не маю жодних проблем з тим, що вони продовжують жити своїм життям незалежно від канадського суспільства у свій власний спосіб. Причина в тому, що вони роблять це за рахунок власних сил і можливостей. їх не субсидують" (18 жовтня 1994 р.).
Але якщо мультикультуралізм шкідливий через те, що відокремлює людей від більшості, чи стає він справді благотворним, коли це відокремлення фінансується з приватних джерел? Аналогічна суперечність виявляється, коли депутат Елвін Германсон доводить: "Якщо ви відкидаєте думку, що культура може плануватися, розроблятися або організовуватися державою, тоді цілком очевидно, що розвиток, збереження і сприяння нашій багатокультурній спадщині слід залишити фізичним особам, громадським об'єднанням або, у деяких випадках, нижчим рівням влади" (7 червня 1994 р.). Якщо державі не місце у культурних справах, чому для нижчих рівнів влади припустимо бути причетним до них?
Слід згадати й останню чудасію. Хоча Реформістська партія послідовно засуджує мультикультуралізм, принаймні двічі депутат- реформіст використовує мультикультуралізм як підставу для критики чого-небудь іншого. Депутат Джек Ремзі двічі критикує договори між урядом і корінним населенням, тому що вони "не можуть досягти мети у такому багатокультурному суспільстві як Канада" (2 травня 1994 р.; 13 червня 1994 р.). Питання здавалося б незначним, якщо не рахувати того, що воно провіщає розвиток у ставленні політичного права до мультикультуралізму, який стає благотворним, щойно його можна використати для ударів по інших цілях.
Реакція лібералів
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Канадський мультикультуралізм» автора Бахов І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Критичні відгуки Реформістської партії“ на сторінці 3. Приємного читання.
