Але цю гармонію зруйнувала "одна із найбільш розкольницьких політик у країні" (Кіт Мартін, 14 лютого 1995 р.). Як і класична критика, депутати-реформісти нарікають на те, що "мультикультуралізм створює ціле покоління канадців іноземного походження, ставлячи у центр уваги відмінності, а не подібності" (Г'ю Ганраган, 15 грудня 1994 р.). Країна, заявляє Джен Браун, "подрібнена на тисячі самосвідомостей" (5 квітня 1995 р.).
Депутати-реформісти повторюють також тезу про реакцію у відповідь, сформульовану Бісундатом, згідно з якою нетерпимість більшості сама по собі є наслідком мультикультуралізму, який "утверджує наївних канадців у їхньому небажанні сприймати іммігрантів як повноправних громадян" (Елвін Германсон, 16 листопада 1994 р.). Депутат Монті Солберґ заявляє, що "расові суперечності сягають нових висот" (14 березня 1994 р.). Зв'язок між мультикультуралізмом і релятивізмом також турбує депутатів-реформістів:
"Не всі норми поведінки однакові. Деякі культури обстоюють такі моделі поведінки, які вочевидь не підтримуються більшістю канадців. Наприклад, у деяких культурах жінки мають бути так чи інакше покірними і відігравати меншу роль ... Я думаю, що коли ми починаємо фінансувати культури і даємо людям гроші на підтримку культур, це заважає тому, що стало стандартом у Канаді, чимось на зразок морально-етичної норми, поширюватися на ці інші культури там, де вони іноді не ставляться до людей з повагою за ознакою статевої приналежності" (Монті Солберґ, 16 листопада 1994 р.).
Занепокоєння, чітко висловлене деякими з класичних авторів про те, що мультикультуралізм заохочує почуття образи і культ психології жертви, також повторюється у парламенті: "Права групи та її зв'язок із універсальною філософією політичної віктимології змусили нас чимдалі більше вважати себе нацією груп-жертв і, зрештою, нацією-жертвою, без свого обличчя чи сили" (Стівен Гарпер, 7 червня 1994 р.).
Окрім критичних відгуків про мультикультуралізм, багато заяв депутатів від Реформістської партії нагадують характерні риси теми мультикультурофобії, накреслені в попередньому розділі. Так, багато критичних відгуків реформістів виражають ту саму примітивну філософію, що й класичні праці. Регулярно заявляється, що політика мультикультуралізму заохочує іммігрантів до консервації своїх культур:
"Нам не потрібно, щоб федеральні політики казали: 'ось гроші на збереження й сприяння культурам суспільств, від яких ваші предки захотіли утекти'" (Лі Морісон, 18 жовтня 1994 р ).
"Вони знаходять уряд, що сприяє мультикультуралізмові, який каже їм, що важливіше зберігати самосвідомість і самобутність, що їх вони полишили, ніж стати канадцем" (Джей Гіл, 18 жовтня 1994 р ).
"Коли люди приїздять до Канада, чи вважають вони, що мають справді бути частиною Канада, чи зачаїтися у своїх зонах, отримуючи державні гроші на продовження способу життя, який вони так легко покинули, аби приїхати до Канади?" (Дебра Грей, 3 листопада 1994 р.).
Не вільні критичні відгуки реформістів і від широкого розуміння причинно-наслідкового зв'язку, який ми знайшли у класиків. Говорячи про родину, що іммігрувала з Колумбії, депутат-реформіст Джим Сайлі зауважує: "У них троє дітей 8, 10 і 11 років, які зараз ходять до шкоди в Оттаві. З них глузують і обзивають. Кричуща дискримінація очевидна. Решта дітей в школі гадають, що до них ставляться інакше, що вони отримують те, чого не мають отримувати. Ось що я маю на увазі під наявністю приводів для чвар і розколу та сум'яттям, які ми створюємо" (27 жовтня 1994 р.). Дискримінації на шкільному подвір'ї напевне не існувало до мультикультуралізму, і це віддзеркалює ніщо інше як спонтанний протест звичайних дітей проти несправедливих політичних заходів уряду.
Нагадуючи казкові властивості класиків, критичні відгуки реформістів часом приписують політиці мультикультуралізму надзвичайні повноваження: "Відособлення досягло вищої позначки, пристосування до нових обставин і умов не діє. Навіщо вивчати мову й суспільні звичаї країни, що дала вам притулок і громадянство, коли ви можете заховатися в замкненій групі, з якої щодня розсилаються емісари, аби принести засоби до існування?" (Лі Морісон, 18 жовтня 1994 р.). Мультикультуралізм, зі своїм величезним бюджетом у 25,5 мільйона доларів, був, схоже, здатний забезпечити "засоби до існування" сотням тисяч іммігрантів, що зачаїлися у своїх замкнених групах.
Нарешті, депутати-реформісти, як і класичні автори, часто висловлювали скарги на репресивну політичну коректність:
"Я знаю, що політично некоректно заявляти, що я проти державного фінансування мультикультуралізму, але багато людей у Канаді думають саме так і вони очікують від своїх представників публічного висловлення своїх поглядів. Ці люди є ні расистами, фанатиками" (Чарлі Пенсон, 18 жовтня 1994 р.)
"Мультикультуралізм було запроваджено в Палаті громад 8 жовтня 1971 року. За 23 подальші роки для будь-кого критикувати його було політично некоректно. Я повторю це. Для будь-кого критикувати його було політично некоректно, особливо у Палаті громад. Я не знаю, скільки разів я мав і маю носити ярлика нетерпимого й упередженого через те, що висловлю іншу точку зору" [Brown, Jan, Джен Браун, 5 квітня 1995 р.].
Як і у випадку з класичними авторами, був присутній певний парадокс у цих наріканнях на те, що політична коректність стримує неупереджену раціональну дискусію. Депутат Г'ю Ганраган зауважує, "мені здається зрозумілим, що кожен, хто ставиться критично до програми мультикультуралізму Канади, негайно зараховується до расистів. Це надто легкий спосіб обійти питання. Як можна обговорювати питання, яке від самого початку замість інтелектуальної дискусії зводиться до наліплювання ярликів?" (16 листопада 1994 р.). Далі у тому самому виступі, однак, ми бачимо, що цей запеклий ворог "навішування ярликів" заявляє, що "концепція мультикультуралізму, через політичне боягузтво і бюрократичну дурість і некомпетентність та тиск етнічних меншин, до невпізнання спотворила федеральну політику". Так само Джен Браун, хоча сама вона неодноразово засуджувала звинувачення у расизмі й нетерпимості, висунеш проти супротивників мультикультуралізму, готова повторювати твердження Ричарда Оґмундсона про те, що мультикультуралізм є "формою культурного геноциду" (3 жовтня 1994 р.). Уподібнення когось Ку-Клукс-Кланові, мабуть, є чимсь недозволеним, табу, але порівняння з Пол Потом є делікатним.
Але були також великі відмінності між критикою реформістів і загальним підходом класиків. Однією з них є яскраво "популістський" елемент у критиці реформістів. Реформісти постійно претендують на те, що говорять від імені народу: "Я маю намір ретельно перевірити усі урядові заходи з мультикультуралізму та імміграції і брати активну участь у тому, щоб зробити так, аби ці заходи більш усебічно відбивали погляди пересічних канадців" (Шерон Гейз, 3 лютого 1994 р.). Джен Браун викладає у парламенті погляди "хлопця на ім'я Джимі", "редактора журналу на ім'я Ентоні" і "пересічної канадки", яка "не має ніякого докторського ступеня з проблем миру. У неї немає жодних свідоцтв, що проголошують її експертом з ліквідації расової дискримінації. Але вона вочевидь є експертом зі старомодного канадського здорового глузду" (5 квітня 1995 р.).
Критики кажуть, що вірність реформістів поглядам "пересічних канадців" була вищою мірою вибірковою. Коли опитування показували "підтримку переважною більшістю" рішучіших законів про контроль над зброєю, лідер реформістів Престон Менінґ відмахувався від них як від "поверхових і невірогідних" і відмовлявся від опитування своїх виборців. Депутат Стівен Гарпер припустився помилки, зробивши це, і з 'ясував, що більшість виборців підтримували контроль над зброєю. На щастя, ще одне, досконаліше, опитування принесло протилежний результат. Журналістка Джоун Брайден згадує члена партії, який стверджував, що "низка депутатів проводила опитування і обстеження у своїх виборчих округах, але нехтувала результатами і ніколи не оприлюднювала їх" (1995).
Підтримуючи "пересічних канадців", Реформістська партія засуджує мультикультуралізм як вираження зарозумілості й самовпевненості уряду:
"Це було тим, що уряд вважав необхідним зробити, що він знав краще за канадців про те, що є справжньою культурою" (Монті Солберґ, 21 лютого 1995 р.).
"Цей уряд і статс-секретар з питань мультикультуралізму продовжують відмовляти канадцям у фундаментальному праві вирішувати, вирішувати за себе, як захищати й підтримувати свої традиції та культуру ... Ми у Реформістській партії відкидаємо великого брата, патерналістський підхід до культурного імперіалізму, який міністр продовжує проповідувати" (Джен Браун, 30 листопада 1994 р.).
Окрім "великого брата", кожен вправний популіст повинен виступати проти "груп з особливими інтересами": "Чому ми витрачаємо гроші на підтримку груп з особливими інтересами для збереження або нового відкриття їхніх відмінностей?" (Джей Гіл, 18 жовтня 1994 р.); мультикультуралізм "схвалює програми груп з особливими інтересами за рахунок платника податків" (Джен Браун, 3 жовтня 1994 р.) [18].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Канадський мультикультуралізм» автора Бахов І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Критичні відгуки Реформістської партії“ на сторінці 2. Приємного читання.
