Мультикультурофобія: ретельний розгляд

Канадський мультикультуралізм

Але якщо припустити, що група хоче "зберегти" свою культуру, чи уявляє політика мультикультуралізму цю культуру як "законсервовану в часі"? Зазначимо спочатку, наскільки неохоче критики визнають сильний наголос політики мультикультуралізму на інтеграції.

Навпаки, регулярно читаєш про те, що програми мультикультуралізму "тяжіють до ізолювання та роз'єднання" [Ghitter, цит. у 7, 104], що вони фінансують новоприбульців для збереження їхніх старих звичаїв" і сприяння "роз'єднаності" [41, 86].

У первісній декларації про політику мультикультуралізму від 1971 року було сформульовано чотири головні завдання. Про перше йшлося у передмові:

1) "Уряд Канади підтримуватиме всі культури Канади".

Але зверніть увагу на інші три завдання:

• 2) "Уряд допомагатиме членам усіх культурних груп у подоланні культурних бар'єрів на шляху до повноцінної участі у канадському суспільстві".

• 3) "Уряд сприятиме творчим зустрічам і взаємному обмінові між усіма канадськими культурними групами в інтересах національної єдності".

• 4) "Уряд продовжить допомагати іммігрантам в оволодінні принаймні однією державною мовою Канади, аби вони стали повноправними учасниками канадського суспільства" [39].

Намір політики був зрозумілий. Вона не була орієнтована на заохочення до формування етнічних анклавів: "Уряд дуже чітко дав зрозуміти, що не має наміру допомагати окремим групам відгороджуватися від решти суспільства" [39].

Для Трюдо це заохочування інтеграції було пов'язане зі свободою особистості: "свобода особистості наражалася б на перешкоди, якби її життя обмежувалося специфічним культурним осередком завдяки народженню чи мові. Тому дуже важливо, аби кожен канадець, незалежно від свого етнічного походження, отримав можливість вивчити принаймні одну з двох мов" [77-78].

Пригадайте розгляд нами у вступній частині різноманітних впливів на людей. "Повноцінна участь у канадському суспільстві"; "творчі зустрічі і взаємний обмін між усіма канадськими культурними групами"; оволодіння мовою – все це знайомить індивіда з новими ідеями та новими людьми. Зрозуміло, що інтеграція, передбачена політикою мультикультуралізму, повинна позначатися на способі життя людей. Чи були творці мультикультурализму так чи інакше не свідомими цього? Чи були вони наївними людьми, які виходили з того, що "етнічна культура" залізобетонна, непроникна? Жодних доказів цього не існує. Тут варто навести розлогу цитату із праць Комісії з питань двомовності і двокультурності:

Процес інтеграції йде обіруч із тим, що етнографи називають "акультурацією". Кожен, хто обрав Канаду своєю другою батьківщиною, засвоює новий життєвий устрій, особливий тип існування. Це явище виразно видно з досвіду іммігранта у сфері праці, у його суспільних зв'язках з іншими людьми, у школах, де діти набувають більшу частину своєї підготовки до життя, і в усіх його контактах з іншими громадянами і державними установами.

В установі і на підприємстві, у потягу і літаку, у суді та Парламенті можна бачити процес акультурації, попри перешкоди, що постають перед людиною у міру того, як вона знайомиться зі своїм новим оточенням, в якому вона піддається такій кількості впливів. Акультурація є процесом адаптації до середовища, в якому людина змушена жити у той час, як пристосовує свою поведінку до поведінки громади. Акультурація неминуча у багатоетнічній країні типу Канади, і самі два основні суспільства піддаються її впливові.

Інтеграція іммігрантів у життя країни за допомогою її інституцій є, безсумнівно, шляхом до їхньої самореалізації. Але цілком засвоївши канадський спосіб життя, поділяючи його переваги і вади, ті, хто за походженням не є ні французами, ні британцями, не мусять зрікатися своєї власної культури чи приховувати її. Може так статися, що попри їхню рішучість висловити бажання жиги цілком у такий спосіб, їхня культура може вступити в конфлікт зі звичаями суспільства, яке дало їм притулок. Однак канадське суспільство, відкрите й сучасне, має бути здатним інтегрувати однорідні елементи у гармонійну систему задля досягнення "єдності в розмаїтті" [66, 6].

Таким чином, для Комісії культурна адаптація неминуча. Але немає потреби "зрікатися або приховувати" свою власну культуру. Очевидно, що збереження своєї культури не прирівнюється до її консервації: комісія бачить широку проміжну зону між зреченням своєї культури і намаганням "жити цілком" у ній. І саме в цій проміжній зоні розвиватиметься мультикультуралізм.

З цитати також видно, що хоча мультикультуралізм сприяє і заохочує до інтеграції, комісія мала також на увазі обопільну зміну, що зробить можливою інтеграцію без забуття власної попередньої самобутності і самосвідомості. Наше "відкрите й сучасне" суспільство "має бути здатним інтегрувати однорідні елементи у гармонійну систему". Якщо воно на це не здатне, можна зробити висновок, що за великим рахунком ми, можливо, не настільки "відкриті й сучасні".

Так само політика мультикультуралізму ніколи не припускала, що культури монолітні. Комісія з питань двомовності і двокультурності заявила протилежне, згадавши "надзвичайну строкатість Канади. Строкатість, яка існує не лише між різними культурними групами, але й всередині багатьох з них" [66, 115]. Це не просто пишномовний вислів, а віддзеркалення тверезого розуміння перешкод, що постають перед будь-якою меншиною, яка намагається організувати всеосяжний культурний контекст: "У будь-якому диференційованому суспільстві існують розбіжності й конфлікти між поколіннями; в іммігрантській групі вони, як правило, наростають". Передання способу життя залежить від визнання усієї системи інституцій, а така система може винятково рідко бути перенесена незмінною на новий ґрунт" [66, 124].

Проте, можливо, що соціологічний реалізм, який характеризує аналіз Комісії з питань двомовності і двокультурності, якимсь чином був з часом вимитий з політики. Кеннет МакРобертс заперечив би проти використання мною доповіді Комісії з питань двомовності і двокультурності як основи для розуміння первісної політики мультикультуралізму, оскільки він розглядає політику Трюдо як "реакцію проти" рекомендацій Комісії з питань двомовності і двокультурності [61, 117].

Він доводить, що "ніколи комісія не пропонувала відмовитися від концепції двокультурності"; отже, "уряд Трюдо запроваджував свій мультикультуралізм без благословення Комісії" [61, 123]. Якщо не звертати уваги на застосування урядом ярлика "мультикультуралізм" до своєї політики, незрозуміло, що розрив між політикою і рекомендаціями Комісії настільки великий. Як Комісія, так і федеральна політика а) відкидають політику насильницької асиміляції і б) визнають потребу в інтеграції у канадське суспільство, сформоване по суті лінгвістичною двоїстістю. Важко знайти велику різницю між первісною програмною заявою уряду і думкою комісії про те, що "ніщо не має перешкоджати тим, чиє етнічне походження відмінне від французького або британського, зберігати відданість своїй первісній культурі після своєї інтеграції у канадське життя. Це слід заохочувати, оскільки суспільство в цілому може мати від цього тільки користь" [66, 12].

Якщо це так, то саме критикам належить надати які-небудь докази цього. Наш огляд підходу комісії показує, що наївність стосовно культури не є частиною "генетичного коду" канадської політики мультикультурализму. Тому не можна просто і бездоказово заявити, що мультикультуралізм сподівається законсервувати культури, які він вважає монолітними.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Канадський мультикультуралізм» автора Бахов І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мультикультурофобія: ретельний розгляд“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ I. Основні поняття мультикультуралізму

  • Мультикультуралізм

  • Культура

  • Межі культури

  • "Спільна" культура?

  • Розділ II. Критика мультикультуралізму кінця XX сторіччя

  • Огляд книги "Торгівля ілюзіями" Ніла Бісундата

  • "Націоналізм без стін" Ричарда Ґвина

  • Огляд книги "Хто убив канадську історію?" Джека Ґранатстайна

  • Резюме класичних праць

  • Мультикультурофобія: ретельний розгляд
  • Законсервований і монолітний мультикультуралізм

  • Аспекти політики мультикультуралізму

  • Причинно-наслідковий зв'язок в класичних працях

  • Спокусливість казки мультикультурофобії

  • Мультикультурофобія і лихо політичної коректності

  • Мультикультуралізм у парламенті, 1994-95 рік

  • Критичні відгуки Квебекського блоку про мультикультуралізм

  • Критичні відгуки Реформістської партії

  • Реакція лібералів

  • Якість парламентських дебатів

  • Мультикультуралізм у новинах ЗМІ, 1995 рік

  • Методологія

  • Вибір статей

  • Спрямованість висвітлення

  • Газета "Альберта Ріпорт" (Alberta Report)

  • Газета "Ґлоуб енд Мейл" (Globe and Mail)

  • Газета "Ванкувер Сан" (Vancouver San)

  • Газета 'Ле Девуар' (Le Devoir)

  • Розділ III. Мультикультуралізм після 11 вересня 2001 року

  • Деніел Стоффман і канадська імміграційна політика

  • Мартін Коллакотт і терористична загроза

  • Парламент Канади, 2005-2006 pp.: сумнівний тріумф мультикультуралізму

  • Мультикультуралізм у новинах ЗМІ, 2006 рік

  • Аналіз кожної газети

  • Ванкувер Сан (Vancouver Sun)

  • Ле Девуар (Le Devoir)

  • Нешнл Поуст (National Post)

  • Розділ IV. Мультикультуралізм і основні потреби суспільства

  • Цінності або зброя і в'язниці?

  • Якого суспільства ми хочемо?

  • Чого потребує це суспільство?

  • Висновок