Розділ «5.4. Законодавство про дифамацію»

Інформаційна політика

У деяких країнах діють закони, що обмежують свободу преси щодо вираження підтримки тероризму і визнають, що конституційний захист свободи друкованих засобів несумісний з обмеженням на публікацію даних про терористичні організації, включаючи заяви самих цих організацій, якщо вони не підтримуються редакцією. Наприклад, в Іспанії Конституційний суд у 1986 році у своєму рішенні не затвердив обвинувальний вирок редакторові, що опублікував заяву організації сепаратистів.

У Канаді і Великій Британії закони про такі злочини, як поширення підбурюючих документів або пропаганда ідей, які підривають інтереси держави, більше не застосовуються, а в США визнані неконституційними. На зміну їм прийшли закони, що забороняють пропаганду тоді, коли публікація підбурює до суспільного безладу.

Як своєрідний підсумок сучасного ставлення до проблеми дифамації, розглянемо Декларацію про свободу політичної дискусії в ЗМІ, прийняту 12 лютого 2004 р. на засіданні Комітету Міністрів Ради Європи. Ця Декларація підтверджує першочергове значення свободи вираження думок та інформації, зокрема, за допомогою вільних і незалежних ЗМІ, для забезпечення права суспільства на одержання інформації, що має суспільне значення, і здійснення контролю за вирішенням суспільних і політичних питань, а також для забезпечення підзвітності і прозорості органів політичної влади, органів державної влади, без шкоди для діючих у державах-членах законодавчих норм стосовно статусу і відповідальності державних посадових осіб.

У документі водночас нагадується про те, що свобода вираження думок припускає наявність почуття обов'язку і відповідальності, про що мають пам'ятати працівники ЗМІ, які про те, що вона може бути обмежена на законних підставах в інтересах підтримки балансу між реалізацією цього й інших основних прав, свобод та інтересів, які охороняються Конвенцією про захист прав людини і основних свобод.

Під "політичними діячами" розуміють осіб, які є кандидатами або обрані в політичні органи, або припинили працювати в них, або виконують політичні функції на місцевому, регіональному, національному або міжнародному рівні, або мають політичний вплив; під "державними посадовими особами" – осіб, які посідають державні посади або здійснюють державні владні повноваження на цих рівнях. Всі вони наділені основними правами, котрі можуть порушуватися в результаті поширення в ЗМІ інформації і думок про них.

Хоча в деяких правових системах за політичними діячами і державними посадовими особами як і раніше зберігаються визначені правові привілеї, спрямовані на обмеження поширення в ЗМІ інформації і думок про них, це несумісно з правом на свободу вираження думок і інформації, які гарантовані ст. 10 Конвенції. Крім того, право на здійснення суспільного контролю над вирішенням суспільно значимих питань може містити право на поширення інформації і думок про осіб, що не є політичними діячами і державними посадовими особами.

У Декларації особлива увага звертається на такі принципи, що стосуються поширення інформації і вираження думок про політичних діячів і державних посадових осіб у ЗМІ.

І. Свобода вираження думок і поширення інформації за допомогою ЗМІ

Плюралістична демократія і свобода політичної дискусії вимагають, щоб суспільство одержувало інформацію з усіх питань суспільного життя, що припускає право ЗМІ поширювати негативну інформацію і критичні думки про політичних діячів і державних посадових осіб, а також право суспільства знайомитися з ними.

ІІ. Свобода критики держави і суспільних інститутів

Держава, уряд і будь-які інші інститути виконавчої, законодавчої і судової влади можуть зазнавати критики в ЗМІ. У зв'язку з їхнім панівним становищем ці інститути не мають бути захищені за допомогою кримінального законодавства від наклепницьких і образливих тверджень. Причому, у тих випадках, коли ці інститути користуються таким захистом, він має застосовуватися обмежено, щоб жодним чином не обмежувати свободу критики. Особи, що представляють ці інститути, зберігають право на індивідуальний захист.

ІІІ. Суспільна дискусія і контроль за політичними діячами

Політичні діячі вирішили заручитися суспільною довірою і погоджуються стати об'єктом суспільної політичної дискусії, отже, суспільство може здійснювати за ними строгий контроль і енергійно, жорстко критикувати в ЗМІ те, як вони виконували або виконують свої обов'язки.

IV. Суспільний контроль за державними посадовими особами

Державні посадові особи повинні погодитися стати об'єктом суспільного контролю і критики, зокрема за допомогою ЗМІ, стосовно того, як вони виконують або виконували свої обов'язки, оскільки це необхідно для забезпечення відкритого і відповідального виконання ними повноважень.

V. Свобода сатиричних виступів

Гумор і сатира, які охороняються ст. 10 Конвенції, допускають високий ступінь перебільшення, навіть провокації, за умови що суспільство не вводиться в оману щодо фактичного стану справ.

VI. Репутація політичних діячів і державних посадових осіб

Політичні діячі не повинні користуватися більшим захистом своєї репутації і прав, ніж інші громадяни, і тому відповідно до норм національного законодавства за критику політичних діячів до ЗМІ не мають застосовуватися більш суворі міри покарання. Цей принцип також поширюється на державних посадових осіб; відступи від нього припустимі лише в строго обмежених випадках, коли це необхідно в інтересах належного здійснення державними посадовими особами своїх повноважень.

VII. Захист приватного життя політичних діячів і державних посадових осіб

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інформаційна політика» автора Поченцов Г.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „5.4. Законодавство про дифамацію“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

  • Розділ 2. ІНФОРМАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ

  • 2.2. Інформаційні стратегії в різних сферах життєдіяльності

  • 2.3. Основні прояви стратегій

  • 2.4. Стратегія як нетактика

  • 2.5. Стратегія як методологія роботи з невідомим

  • 2.6. Стратегічні виклики Україні

  • 2.7. Стратегічні наслідки розвитку інформаційних технологій для військової справи

  • Література

  • Розділ 3. ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

  • 3.3. Американський досвід розвитку національної інформаційної інфраструктури

  • 3.4. Канадський досвід побудови інформаційної магістралі

  • 3.5. Інформаційна політика Європейського Союзу щодо побудови інформаційного суспільства

  • Література

  • Розділ 4. ДЕРЖАВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

  • 4.2. Державна інформаційна політика України та шляхи її вдосконалення

  • 4.3. Центральні органи державної влади України в галузі інформації

  • 4.4. Концепції державної інформаційної політики

  • Література

  • Розділ 5. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

  • 5.4. Законодавство про дифамацію
  • 5.5. Основні проблеми правового регулювання мережі Інтернет

  • Література

  • Розділ 6. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ

  • Розділ 7. ЕЛЕКТРОННИЙ УРЯД: ПРОБЛЕМИ ТА ПРІОРИТЕТИ

  • 7.2. Досвід створення електронного уряду в США

  • 7.3. Е-уряд як складова програми "е-Європа"

  • 7.4. Електронний уряд Великої Британії

  • 7.5. Перешкоди на шляху до електронного уряду (проблеми цифрової нерівності)

  • 7.6. Російський проект електронного уряду

  • 7.7. Основні аспекти формування електронного уряду України

  • Література

  • Розділ 8. ІНФОРМАЦІЙНІ ВІЙНИ

  • 8.3. Пропагандистські дії в XX столітті

  • 8.4. Комунікативні складові психологічної/ інформаційної операції

  • 8.5. Інформаційні війни у структурі сучасних цивілізацій

  • 8.6. Інформаційна асиметрія у формуванні інформаційного простору

  • Література

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи