Розділ «4.2. Державна інформаційна політика України та шляхи її вдосконалення»

· захист інтересів найбільш вразливих громадян (неповнолітніх, непрацездатних, національних меншин) в інформаційній сфері;

· боротьба з неналежним використанням сучасних інформаційних технологій;

· забезпечення інформаційної безпеки;

· захист персональних даних;

· охорона недоторканності приватного життя;

· формування позитивного іміджу держави та державних органів.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції. Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не має порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

З метою удосконалення державної інформаційної політики в Україні Указом Президента "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року "Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України" (від 6 грудня 2001 р.) передбачалося розробити проект Стратегії впровадження національної інформаційної політики, в якому основна увага мала приділятися:

· створенню і впровадженню дійових механізмів реалізації інформаційних прав і свобод громадянина, суспільства і держави, закріплених у Конституції та законах України;

· подальшому вдосконаленню законодавства України в інформаційній сфері;

· розвитку на основі сучасних інформаційних технологій національної інформаційної інфраструктури, вдосконаленню системи інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади, підвищенню конкурентоспроможності національних виробників інформаційного продукту, видів інформаційного виробництва;

· визначенню порядку функціонування та механізмів державного контролю за супутниковими, кабельними і комп'ютерними системами передачі інформації;

· формуванню єдиної державної системи зв'язків з громадськістю;

· подальшій лібералізації українського ринку телекомунікацій за умов гарантування реалізації національних інтересів та недопущення монополізації інформаційних ринків;

· розвитку науково-технічного та кадрового забезпечення інформаційної галузі;

· забезпеченню інформаційного суверенітету України та вдосконаленню системи захисту національних інформаційних ресурсів.

У цьому контексті слід було:

– забезпечити право на вільне отримання і обмін інформацією, яке передбачає наполегливу роботу з напрацювання відповідних законодавчих механізмів уникнення засобами масової інформації тиску з боку як владних структур, так і фінансових кланів (яким належать ці засоби масової інформації);

– забезпечити якісні зміни (технологічні, змістовні, управлінські) стану національного ринку засобів масової інформації за допомогою створення відповідної організаційно-правової бази цих змін;

– з метою забезпечення інформаційної безпеки України і захисту національного інформаційного простору переглянути основні принципи регулятивної політики на засадах інформаційної відкритості і підтримки вітчизняних виробників масової інформації, головним предметом якої має стати "український зміст" інформаційної продукції, що комплексно охоплює технологічний, змістовний та організаційно-економічний аспекти виробництва;