РОЗДІЛ 7. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

- підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань;

- вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп'ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері;

- розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв'язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація.

Ще одним важливим для забезпечення інформаційної безпеки України нормативним актом є Закон України "Про інформацію" від

2 жовтня 1999 р. № 2657-ХІІ (далі - Закон). Цим Законом закладено правові основи інформаційної діяльності, стверджено інформаційний суверенітет України, закріплене право на інформацію та на доступ до неї, визначено систему відносин і зобов'язань у цій сфері, прийняту для демократичної держави, визначено правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації"

Під інформацією цей Закон (ст. 1) розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує П охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації. Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави під час одержання, використання, поширення та зберігання інформації (зокрема й використання мережі Інтернет).

Відповідно до ст. 7 Закону суб'єктами інформаційних відносив є: громадяни України, юридичні особи та держава. Ними можуть бути також Інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах (ст. 8 Закону).

Окрім того, Законом закріплене право на інформацію, гарантоване Конституцією України (ст. 34), а також гарантії цього права. Згідно зі ст. 9 Закону, всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України. Реалізація права на інформацію зазначеними суб'єктами не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Також Закон у ст. 12 дає визначення інформаційної діяльності: "Це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави". З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи місцевого і регіонального самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних. Порядок їх створення, структура, права та обов'язки визначаються Кабінетом Міністрів України або інтими органами державної влади, а також органами місцевого і регіонального самоврядування.

Основними напрямами інформаційної діяльності е: політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо (ст. 12 Закону).

Держава зобов'язана постійно дбати про своєчасне створення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності. Держава гарантує свободу інформаційної діяльності за цими напрямами всім громадянам та юридичним особам в межах їх прав і свобод, функцій і повноважень.

Відповідно до ст. 13 Закону основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Одержання, використання, поширення та зберігання документованої або публічно оголошуваної інформації здійснюється у порядку, передбаченому цим Законом та іншими законодавчими актами в галузі інформації.

Окрім висвітлених вище положень, в Законі України "Про інформацію" також розкриваються: 1) галузі, види, джерела інформації та режим доступу до неї (Розділ III); 2) учасники інформаційних відносив, їх права та обов'язки (Розділ IV); 3) охорона інформації та загальні положення про відповідальність за порушення законодавства про інформацію (Розділ У); 4) міжнародна інформаційна діяльність, співробітництво з іншими державами, зарубіжними та міжнародними організаціями в галузі інформації (Розділ VI).

Іншим важливим законодавчим актом, що регулює інформаційну діяльність у сфері державної таємниці, є Закон України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 р. № 3855-ХІІ.

Зокрема, цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

Дія цього Закону поширюється на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, органи прокуратури України, інші органи державної влади, Верховну Раду АР Крим, Раду міністрів АР Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації усіх форм власності, об'єднання громадян (далі - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації), що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, громадян України, іноземців та осіб без громадянства, яким у встановленому порядку наданий доступ до державної таємниці (ст. 3).

Відповідно до ст. 4 Закону державну політику щодо державної таємниці як складову засад внутрішньої та зовнішньої політики визначає Верховна Рада України. Окрім того, Законом визначено компетенцію органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у сфері охорони державної таємниці (ст. 5 Закону), здійснення права власності на секретну інформацію та її матеріальні носії (ст. 6 Закону), а також порядок фінансування витрат на здійснення діяльності, пов'язаної з державною таємницею (ст. 7 Закону).

В розділі її Закону України "Про державну таємницю" розкрито низку положень щодо віднесення інформації до державної таємниці. Зокрема, відповідно до ст. 8 Закону, до державної таємниці у порядку, встановленому цим Законом, відноситься інформація: 1) у сфері оборони; 2) у сфері економіки, науки і техніки; 3) у сфері зовнішніх відносин; 4) у сфері державної безпеки та охорони правопорядку.