Розділ «2.4. Інформаційно-психологічне протиборство у роки "холодної війни" (1946-1991)»

Аналіз підготовки і Проведення спеціальної пропаганди в Афганістані у 1979-1989 роках засвідчив, що і далі вдосконалювались форми і способи застосування сил і засобів спецпропаганди, які використовувались у період Другої світової війни, особливо на її завершальному етапі. Характерною особливістю цього етапу розвитку СП була поява нових за змістом термінів: спецпропагандистське забезпечення бойових дій, ідеологічні (агітаційні) рейди, ідеологічні акції, комплексні дії формувань спецпропаганди й військ, спецпропагандистські операції. Ці види спецпропагандистської діяльності відрізняються один від одного завданнями, що виконувались, силами та засобами, формами, методами, прийомами роботи, територіальним охопленням та іншими характеристиками. При цьому поєднувались відкриті, напіввідкриті й закриті форми і способи цієї діяльності.

Можна виділити три основні етапи спецпропаганди в Афганістані:

1) до літа 1980 року переважало роз'яснення причин уведення радянських військ в Афганістан; в агітаційно-пропагандистських документах і матеріалах найбільше уваги приділялось саме цьому аспекту;

2) до кінця 1986 року найголовнішими були питання стабілізації ситуації, розширення і зміцнення влади на місцях, забезпечення бойових дій;

3) з 1987 року і до лютого 1989 р. основним напрямком було роз'яснення політики національного примирення, мотивів, принципів і цілей її здійснення, а також обґрунтування необхідності майбутнього виведення радянських військ.

У змісті спецпропаганди було чимало цікавих знахідок, але й чимало помилок, пов'язаних насамперед із пропагандою ідей, що не відповідають життєвому досвіду і настановам тих, до кого зверталися радянські спецпропагандисти.

Вперше в СРСР були впроваджені спецпропагандистські операції, які стали невід'ємною частиною бойових дій. Вони стали найбільш виправданим та ефективним видом спецпропагандистської діяльності, коли важливі політичні цілі досягаються цілеспрямованим, потужним, тривалим, різностороннім психологічним впливом на супротивну сторону, а військова сила використовується як один із найсильніших засобів впливу на об'єкт спецпропаганди. В Афганістані застосовувалися різноманітні прийоми, форми й методи, вперше з'явилося поняття "види спецпропагандистської діяльності* за аналогією з видами бойової діяльності, що є виправданим з огляду на складний, комплексний характер проведених заходів. До них можна віднести планування і здійснення комплексних заходів із залученням політичних, економічних, ідеологічних, спеціальних і військових засобів (але без переважного застосування військової сили) із звільнення певних територій, залучення на свій бік вороже налаштованих племен тощо.

Так, за весь період перебування радянських військ в Афганістані було підготовлено й видано 233 найменування листівок, загальним тиражем 28 млн примірників, проведено майже 3,5 тисяч сеансів радіомовлення, загальним обсягом близько 4 тис. год. З урахуванням чисельності населення Афганістану (близько 19 млн осіб) в середньому за 10 років війни на кожну людину припадало по три листівки і одній передачі радіомовлення на добу по всій країні.

Аналіз спецпропагандистської діяльності в Афганістані дає підстави дійти висновку, що ІПВ загалом отримав безперечний розвиток. Водночас досвід показує шляхи подальшого вдосконалення цієї роботи.

Організація і ведення такого роду роботи не повинні обмежуватися управлінням спецпропаганди або навіть ГПУ РА і ВМФ, як це практикувалося раніше, а мають бути поставлені на державний рівень. Затверджувати плани великих інформаційно-психологічних акцій, операцій повинна Ставка Верховного Головнокомандувача або Рада оборони, вони ж повинні контролювати виконання цих планів. Для планування і безпосереднього керівництва такими акціями, операціями на період їх проведення можуть бути створені робочі групи і підгрупи за напрямами роботи, в які повинні бути включені представники всіх міністерств і відомств, що беруть участь у їх проведенні.

Інформаційно-психологічні акції, операції, які треба планувати на державному рівні, повинні мати довготривалу практичну мету, на їх виконання необхідно направляти скоординовану діяльність всіх міністерств і відомств, керованих з єдиного центру.

Література до розділу 2

1. Інформаційна безпека держави у контексті протидії інформаційним війнам: Навчальний посібник / Рось А. О., Явтушенко А. М., Жарков Я. М. та ін. / За ред. В. Б. Толубка. - К" 2004. - 176 с.

2. Інформаційна боротьба: теоретичні та воєнно-прикладні аспекти: Навчальний посібник. / Рось А. О., Явтушенко А. М., Жарков Я. М. та ін. / За ред. В. Б. Толубка. - К., 2003. - 218 с.

3. Сунь Цзы. О войне // Конрад Н. И. Синология. - М., 1994. - 417 с.

4. Волковский Н. Л. История информационных войн: В 2 ч. - СПб., 2003.-Ч. 1.-502 с.

5. Беглов С. И. Внешнеполитическая пропаганда. Очерк теории и практики: Учебное пособие. - М., 1980. - 366 с.

6. Волковский Н. Л. История информационных войн: В 2 ч. - СПб., 2003.-Ч. 1.-502 с.

7. Дубровин Н. Отечественная война в письмах современников (1812-1815). - СПб., 1882. - С. 486.

8. Гуревич Л. С. Буржуазная пропаганда в поисках теоретического обоснования. - М., 1994* - 274 с.