Розділ «2.4. Інформаційно-психологічне протиборство у роки "холодної війни" (1946-1991)»

На другом етапі - консолідувати оборонні зусилля США та їх союзників, а також переконати Ірак припинити бойові дії.

На третьому етапі - забезпечити наступальні дії коаліційних військ, а також підтримку і розуміння дій БНС на місцевому, регіональному та міжнародному рівнях.

Психологічні операції ЗС США у Перській затоці проводилися за двома основними напрямами. Перший стосувався зовнішньополітичної сфери. Метою операцій цього напряму було забезпечення підтримки контрзаходів проти Іраку, а також зміцнення позицій анти-іракської коаліції. Другий напрям торкався безпосередньо військової сфери. Заходи, які проводилися у цьому напрямі, були спрямовані на зниження морально-психологічного стану (МПС) населення та особового складу збройних сил Іраку, що врешті-решт впливало на їх боєздатність.

Психологічна війна у регіоні велася на трьох рівнях:

- на стратегічному рівні заходи проводилися з метою досягнення довготривалих цілей, які повинні були створити сприятливі умови для ведення бойових дій; об'єктом ІПВ на цьому рівні стала вся світова громадськість;

- на оперативному рівні вирішувалися завдання ближньої перспективи, які забезпечували проведення великих воєнних операцій; об'єктом впливу на цьому рівні був особовий склад ЗС Іраку та населення регіону;

- на тактичному рівні робота проводилася в інтересах командирів тактичної ланки, де об'єктом впливу були угруповання противника.

Основними каналами, через які проводилися ПсО під час конфлікту, були національні та світові ЗМІ; федеральні відомства (ЦРУ, науково-дослідні інститути тощо); збройні сили (розвідувальне управління міністерства оборони ЗС США, формування ПсО та ін.).

З початком бойових дій 17 січня 1991 р. інтенсивність та ефективність ШВ неймовірно зросла. Пізніше коаліція відкрила "другий фронт" у проведенні психологічної боротьби з метою здійснення психологічного впливу на міста та військові об'єкти північного Іраку.

Під час ведення бойових дій основними завданнями ПсО були такі: дезінформація командування ЗС Іраку та світової громадськості стосовно планів воєнних дій; підрив довіри населення Іраку до президента С. Хусейна; підтримка руху опору в Кувейті та надання допомоги опозиційним силам у самому Іраку; демонстрація безперспективності опору багатонаціональним силам.

Основними формами ШВ були радіо- і телебачення, усна та друкована пропаганда. Для забезпечення цілодобового мовлення на території Саудівської Аравії були встановлені ретранслятори, які забезпечували передачу матеріалів радіостанцій "Голос Америки" та БІ-БІ-СІ. Було збільшено ефірний час передач арабською мовою. Командування БНС за допомогою кочівників та авіації розповсюдило серед іракських військовослужбовців і населення близько 150 тисяч транзисторних радіоприймачів з фіксованими частотами.

Активно використовувалася відеопропаганда шляхом широкого розповсюдження касет у Йорданії та інших сусідніх із Іраком країнах з метою подальшого їх розповсюдження на територіях Іраку та Кувейту. У фільмах широко рекламували могутність американських ЗС та їх озброєння, показували високий вишкіл військовослужбовців, критикували режим С. Хусейна.

Для здійснення впливу на особовий склад збройних сил та населення Іраку була активно розгорнута друкована пропаганда із залученням іракської опозиції. Ефективність такої агітації високо оцінювалася противником. За словами командира однієї з іракських дивізій, "листівки за своєю силою впливу на моральний дух солдатів поступалися лише повітряним бомбардуванням". 70 % іракських військовослужбовців, які знаходились у полоні, під час опитування підтвердили, що саме листівки вплинули на їхнє рішення дезертирувати або здатися у полон. І це незважаючи на наказ розстрілювати кожного, у кого буде знайдена листівка противника.

З початком наземної операції і під час бойових дій широко використовувалося усне мовлення через мобільні гучномовні станції (ГС), які встановлювали на автомобілі високої прохідності або на вертольоти. В окремих випадках за допомогою ГС проводились сеанси психологічного тиску шляхом безперервної трансляції на іракські позиції музики важкого року.

Гучномовні станції використовувалися також для введення в оману противника стосовно переміщення частин БНС та їх дислокації. Звукова імітація пересування колон гусеничної та колісної техніки була особливо ефективною в умовах повної відсутності у розпорядженні іракського командування авіаційних та інших ефективних засобів ведення розвідки.

Розповсюдженим способом ШВ на Ірак стало оперативне наповнення міжнародного ринку товарами з антиіракською символікою. Наприклад, трикотажні вироби із зображенням ракети із написами "Привіт Саддаму від морської піхоти США", "До зустрічі у Багдаді" і т. п.

Загалом СІЛА зуміли нав'язати міжнародним ЗМІ свій погляд на хід подій, спираючись на домінуюче положення Інформаційних агентств, які надавали світу до 70 % міжнародної інформації, а також завдяки тому, що військова цензура не пропускала інших матеріалів.

Для контролю за роботою іноземних кореспондентів, акредитованих при штабі об'єднаного центрального командування (ОЦК) ЗС США, було створене спеціальне інформаційне бюро, на яке покладалась вся повнота відповідальності за забезпечення збереження та цензури інформації про діяльність БНС у зоні Перської затоки. До складу бюро увійшли представники усіх видів ЗС США, уповноважені підтримувати офіційні контакти з журналістами у межах своєї компетенції.

Щоб переконати світову спільноту в необхідності вжиття заходів американським військово-політичним керівництвом, розповсюджувалися чутки про наявність в Іраку великої кількості хімічної зброї, а також планів з її застосування, завищувались дані про чисельність іракського угруповання тощо. Впроваджені заходи дали відчутні результати: до початку операції "Буря в пустелі" за підтримку війни виступило більше 82 % населення СІЛА.

Щоб ввести в оману Іракське керівництво щодо терміну початку операції БНС, Пентагон і державний департамент робили численні заяви про "неготовність перекинутих до Саудівської Аравії американських військ". Напередодні операції "Буря в пустелі", перед самим початком бойових дій сухопутних військ у пресу "просочились" дані про відстрочку початку повітряних нападів ще на ЗО діб; про " недоцільність проведення наступальної операції" тощо.