Розділ «2.4. Інформаційно-психологічне протиборство у роки "холодної війни" (1946-1991)»

Заходи з дезінформації проводилися комплексно у політичній, економічній і військовій сферах за активного використання ЗМІ шляхом організації регулярних "витоків" таємних відомостей і розповсюдження "особистих думок" високопоставлених представників американської адміністрації та військово-політичного керівництва США.

На початку 1991 р. дезінформація стала надходити через мережі зв'язку тактичної ланки ЗС США. Ці дії стали частиною заходів американського командування з приховування реального характеру та змісту діяльності з'єднань і частин під час оперативного розгортання військ, які прибули у Саудівську Аравію.

Загалом аналіз практичної реалізації планів дезінформації під час операції "Буря в пустелі" дозволив дійти висновку, що керівництво ЗС США вважало дезінформацію найважливішим видом бойового забезпечення, здатним значною мірою вплинути на хід і наслідки кампанії в зоні Перської затоки. Американське військове керівництво надавало великого значення використанню ЗМІ у власних інтересах і розглядало їх як один із основних інструментів забезпечення ефективної реалізації плану стратегічної дезінформації.

Проаналізувавши діяльність оперативної групи ПсО під час проведення операцій "Щит пустелі", "Буря в пустелі" та "Визволення міста", слід зазначити таке:

1. Найбільш масштабними формами ІПВ у цих операціях була друкована й усна пропаганда. Засобами друкованої пропаганди було виготовлено та розповсюджено 22 млн 342 тис. листівок, із них: 342 тис. прим. - на морі, спеціальними агентами і за допомогою повітряних куль, 18,7 млн прим. - висотними літаками МС-130, 3,3 млн прим. - за допомогою авіабомб М 129А1 із винищувачів-бомбардувальників К-16. Під час ведення усної пропаганди із використанням засобів гучномовлення тисячі іракських військовослужбовців здалися у полон ще до початку вогневого удару військ коаліції.

2. Важливе значення, особливо на стратегічному рівні, зокрема і з метою дезінформації, надавалось радіомовленню. Програми радіостанції "Голос Затоки" транслювалися 18 год на добу протягом 40 днів двома наземними і одним передавачем із літака на території Туреччини. Матеріали для передач готувалися в об'єднаній редакції розробки пропагандистських матеріалів, до складу якої входили Саудівські, американські, єгипетські, кувейтські та британські спеціалісти ПсО. В цей період було підготовлено 3 250 випусків новин, 13 інтерв'ю з іракськими військовополоненими, 40 прес-релізів та інтерв'ю, 189 пропагандистських матеріалів. Радіопрограма "Зраджений Ірак", спрямована на підрив авторитету С. Хусейна, транслювалася на радіо із літаків ЕС-130 Е, а декілька копій на аудіокасетах вдалося розповсюдити навіть у Багдаді.

3. Військовослужбовці підрозділів ПсО надавали допомогу в роботі з полоненими у двох таборах військовополонених, а також на трьох корпусних і численних дивізійних пунктах збору полонених.

Отже, операції американських військ та їх союзників у Перській затоці у 1990-1991 роках стали першим досвідом комплексного ІПВ широкомасштабних бойових дій військ з участю світових ЗМІ, цивільних і військових структур різних рівнів. Координація та взаємодія всіх структур, які залучалися до проведення психологічних операцій, активна підтримка з боку ЗМІ дозволили досягти монополії на інформацію в регіоні.

2.4.2. Спеціальна пропаганда СРСР в Афганістані у 1979-1989 роках

Перші радянські військові підрозділи з'явилися на території Афганістану у першій половині 1979 року, а у вересні був введений "обмежений контингент радянських військ, що разом, з іншими помилками і прорахунками радянського керівництва призвело до тривалої, виснажливої, руйнівної війни, зі всіма лихами, які вона спричинила.

Досвід спецпропагандистської діяльності радянських збройних сил у Республіці Афганістан ще до сьогодні не отримав належного осмислення й адекватної оцінки. Значною мірою це сталося через традиційну на той час неуважність і поверхове ставлення до інформаційно-психологічної зброї, ігнорування спецпропаганди високими урядовими і військовими посадовцями, а також недостатній рівень підготовки командирів і штабів в аспекті організації інформаційно-психологічної боротьби в бойових умовах.

З історичної ретроспективи сьогодні видно, що виведення радянських військ з Афганістану було зумовлене, з одного боку, загальною поразкою Радянського Союзу в "холодній війні", а з другого - абсолютною непідготовленістю вищого військово-політичного керівництва, всіх державних структур, включаючи Збройні сили СРСР, до подібних операцій, до дій у нестандартних ситуаціях інформаційно-психологічного протиборства.

На всіх рівнях посилались на те, що спецпропаганда - це політична робота серед військ і населення противника у бойових умовах.

У мирний час спецпропаганда не проводилась, а тільки вивчала ймовірного противника й готувалась до дій у бойових умовах.

Зрозуміти афганську військову кампанію, оцінити дії воєначальників та особового складу, роль і місце СП можна тільки через загальну оцінку "холодної" війни, яку не сприймали всерйоз, як справжню війну ні партійно-політичне, ані військове керівництво країни. Догматизм мислення вищих партійно-державних керівників, у тому числі й військових, не дозволив їм вчасно розпізнати сутність " холодної війни" як війни нового типу. Що стосується готовності апарату і формувань СП до розгортання політичної роботи в Афганістані, то вона теж виявилася невисокою.

Досвід СП в Афганістані з усією очевидністю засвідчив, що перебування її апарату й формувань у складі політорганів е непродуктивним і невиправданим. Начальники політорганів найчастіше не знали, що таке спецпропаганда, і були не здатні поставити завдання з її організації та ведення.

Труднощі з розгортанням СП в Афганістані були пов'язані не тільки з дефіцитом досвідчених офіцерів і сучасної техніки, але й з недосконалістю її нормативної бази, з відсутністю ряду найважливіших теоретичних положень. Посібник із спецпропаганди, затверджений у 1960 p., визначав її призначення як ведення політичної роботи серед військ і населення противника в бойових умовах. Афганістан же був дружньою, союзницькою країною і ніяк не "вписувався" в цю "формулу".

Установка для спецпропаганди на роботу винятково у бойових умовах була не тільки неправильною, але і злочинною. Орієнтація СП на підготовку до роботи в бойових умовах майже повністю виводила цей механізм із протиборства в "холодній війні", в якій ідеологічна боротьба, психологічна стратегія, соціальні дії, таємні операції були головною і досить ефективною зброєю США. Зневажлива ставлення до спецпропаганди переконливо свідчить, що вище керівництво СРСР не мало ані стратегії "холодної" війни, ані планів її ведення.

Певним проривом в організації СП в Афганістані стало створення спочатку позаштатних бойових агітаційно-пропагандистських загонів (БАПЗ) багатоцільового призначення (перший із них був сформований у 108-й мед і провів перший успішний рейд улітку 1981 р. протягом ЗО діб на піку дорожньої війни), а потім і штатних загонів пропаганди й агітації (ЗПА). Кожен загін мав броньовану й полегшену гучномовні станції, похідний автоклуб, медичну машину, бойову охорону. Як правило, в ЗПА працювали афганські офіцери, місцеві керівники, мулли, концертні групи. Нерідко до них підключалися розвідники, сапери, радники. Вони могли проводити комплексні пропагандистські заходи, одночасно надаючи всілякі види допомоги - від медичної й продовольчої до розмінування й буріння колодязів. До 1988 року їх кількість збільшилася до 13. Загони перетворилися на основний засіб спецпропагандистської діяльності в Афганістані. Плануванням їх дій займалися штаби.

Новою віхою для спецпропаганди в Афганістані стала поява в 40-ій армії середньохвильової радіостанції "Буря" і створення спільної радянсько-афганської редакції "Афгангак" ("Голос афганця").