Розділ 4. Суспільний поділ праці та обмін

• широка економічна свобода людей у виборі видів діяльності, ресурсів та продуктів;

• наявність чесної конкуренції на ринку та її загальна підтримка;

• вільне виникнення приватної власності.

Зауважимо: товарне виробництво і товарне господарство — поняття взаємопов'язані, але не тотожні. Господарство — поняття ширше: крім суто виробничої діяльності, воно передбачає вирішення широкого комплексу інших питань, як-то: пошуку покупців і постачальників та укладання з ними ринкових угод, визначення щодо джерел і термінів капіталовкладень, підвищення кваліфікації, реорганізації тощо. Але у контексті даного розділу розрізнення цих понять не має ніякого економічного значення, оскільки йдеться про найбільш загальні форми організації господарського життя.

Товарне виробництво пройшло тривалий шлях еволюційного розвитку, який налічує кілька тисячоліть. У його розвитку виділяються два типи: просте та розвинене товарне виробництво.

Просте товарне виробництво характеризується тим, що безпосереднім товаровиробником виступає сам власник засобів виробництва та члени його сім'ї, а тому таке виробництво невелике за розмірами і його кінцевою метою є задоволення особистих потреб виробника. Звичайно, такий тип господарства ніколи не був провідним у суспільстві, оскільки в минулому панувала натуральна форма економічних зв'язків, а нині домінуючим є розвинене товарне виробництво.

Розвинене, або підприємницьке, товарне виробництво примітне застосуванням на постійній основі найманої праці, у тому числі й найманих управлінців, активним залученням позичкового і пайового капіталів, а також тим, що його метою є одержання достатнього прибутку. За умов розвиненого товарного виробництва товарно-грошові відносини набули всезагального характеру, тобто в суспільстві майже всі відносини так чи інакше стосуються товарних зв'язків. Саме таке товарне виробництво є організаційною основою сучасної економіки

Слід зауважити, що залишки натурального господарства продовжують існувати і в наш час. Вони також, зі свого боку, є показником ступеня розвитку товарного виробництва в тій чи іншій країні, надійності системи виробничої кооперації та стабільності товарного обміну, зрештою і рівня економічного мислення кожної людини, її уміння користуватися перевагами спеціалізованої праці. Та найбільше залишків натурального господарювання збереглося у слаборозвинених і постсоціалістичних країнах. Нестабільність економіки, передусім розриви господарських зв'язків, знецінення грошей та бідність більшості населення, є чинником поширеної у них натуралізації господарства. Яскравий приклад такої тенденції мав місце в Україні, коли у 1980-90-х рр. багато великих промислових підприємств обзавелося фермами, теплицями, а городяни виявили масовий інтерес до отримання земельних ділянок задля городництва й садівництва. їх єднав спільний інтерес — убезпечити себе від продовольчої ситуації, яка ставала в країні дедалі скрутнішою. Вихід зі стану натуралізації господарської діяльності полягає у подоланні її причин, а саме: забезпеченні стабільного росту національної економіки, створенні потужних стимулів до підприємництва і продуктивної праці, до отримання реальної професійної освіти тощо.

Товарне виробництво за визначенням тісно взаємодіє із товарним обміном. Цю взаємодію ми зрозуміємо, якщо поглянемо на виробництво не як одноразовий акт виготовлення якогось продукту, а як безперервний процес, що відбувається у широкому, суспільному масштабі, пов'язуючи усіх виробників у єдине ціле. У такому контексті виробництво розуміється як суспільне відтворення.

Суспільне відтворення — це безперервно повторюваний процес суспільного виробництва, постійного відновлення його умов та результатів.

Суспільне відтворення обіймає чотири фази (стадії, сфери): власне виробництво, розподіл, обмін та споживання. Це фази відтворювального циклу, або загального процесу економічного кругообігу, які так само необхідні, як чергування у природі чотирьох пір року або дня і ночі. Кожна з фаз у цьому процесі виконує певні функції. У стадії виробництва створюються засоби виробництва та предмети споживання. Усе вироблене тим чи іншим способом і в певних частках розподіляється між людьми. В обміні результати виробництва стають об'єктом купівлі-продажу, переходять від одного суб'єкта до іншого. Споживання — процес використання результатів виробництва для задоволення певних потреб.

Із найбільш загального, філософського погляду, виробництво життєвих благ — основа життя людського суспільства. Ця істина для класиків економічної науки була аксіомою. Однак в розвиненій ринковій економіці ця істина стає дещо умовною. Виробництво товарів і послуг безпосередньо організується не задля підтримки життя людей і суспільства, а тому що у цьому є вигода для організаторів підприємницької діяльності. Сигнали щодо вигоди їм посилає сфера обміну.

Обмін відіграє виключну роль у суспільному відтворенні (чи виробництві). На шляху до споживача продукт виробництва має пройти через обмін, стати товаром. Споживач повинен оцінити товар, тобто визнатися щодо його корисності для себе.

Таким чином, товарний обмін — це не такий собі простий акт переходу речі з рук в руки, а дійство, у якому обидві сторони як економічно самостійні суб'єкти мають дійти згоди (компромісу) щодо еквівалентного (рівного, справедливого) обміну продуктами праці.

Товарний обмін виконує важливу роль в економіці, а саме:

- забезпечує кооперацію виробників, а відтак, є умовою існування й поглиблення суспільного поділу праці;

- забезпечує економічних суб'єктів потрібними їм товарами й послугами;

- упорядковує взаємодію виробників і споживачів;

- оцінює створені продукти, визначає міру відповідності їх запитам споживачів.

Сучасна економічна наука стверджує, що не лише у сфері матеріального виробництва, а й у сфері обігу людська діяльність є продуктивною (хоча і не так прямо та очевидно). Продуктивний характер обміну проявляється у його економічній ролі, завдяки якій збільшується суспільне багатство, але не в сенсі створення товарів і послуг, а через прискорення їх руху до споживача і регулятивний вплив на саме виробництво.