Розділ 4. Суспільний поділ праці та обмін

Та все ж економічні переваги суспільного поділу праці більш вагомі, і тому суспільство заінтересоване у поглибленні суспільного поділу праці та мінімізації його негативних наслідків.

Слід зауважити, що спеціалізація виробництва має не лише абсолютні, але й відносні переваги. Абсолютні переваги спеціалізації — це явні переваги того чи іншого виробника (працівника, підприємства, країни) над іншими щодо майстерності, продуктивності праці чи витрат виробництва. Відносні, або порівняльні, переваги спеціалізації не такі очевидні, оскільки пов'язані з альтернативними витратами. Вони полягають у тому, що спеціалізація на одному, правильно вибраному напрямку і раціональна кооперація (обмін) з іншими виробниками завжди забезпечують більший економічний ефект.

Розглянемо суть відносних переваг поділу праці на умовному прикладі. Припустимо, лікар Іваненко є також чудовим столяром, йому потрібна книжкова шафа, підігнана до площі стіни однієї з кімнат. Тож, у нього виникло дві виробничі альтернативи: виготовити шафу самому або ж найняти за плату столяра. Припустимо далі, якби Іваненко власноруч узявся робити шафу і витратив на це 20 год., то йому довелося б пожертвувати на цей час своєю лікарською справою й доходом від неї, приміром, у 800 гривень (умовна вартість однієї години лікаря (40 грн.), помножена на 20 год.). Якщо ж він скористається другою альтернативою — найме столяра, то той зробить шафу також за 20 год. і зажадає за свою роботу 500 грн. (часова ставка столяра — 25 грн., помножена на 20 год.). Як бачимо, лікарю Іваненкові економічно вигідніше найняти столяра, аби не втратити своїх 300 грн. додаткового доходу (800 — 500).

4.2. Форми організації суспільного виробництва та обміну

Сучасна економіка побудована на суспільному поділі праці та кооперації виробників (підприємств) у формі обміну товарами. Відповідно суспільне виробництво носить тепер товарний характер.

Історично товарному виробництву, або господарству, довгий час передувало нетоварне, або так зване натуральне, виробництво.

Натуральне виробництво (господарство) — це така історично прадавня форма організації виробництва, за якої продукти створюються для задоволення власних потреб виробника і прямо (без обміну) переходять у споживання. Це замкнуте самодостатнє господарство (сім'ї, роду, общини, монастиря, поміщика), його визначальний принцип — самозабезпечення.

Основні риси натурального виробництва:

• ізольованість від світу;

• переважає ручна праця, примітивна технологія виробництва;

• визначальна роль природних ресурсів, передусім землі;

• обмежений універсалізм виробників та низька продуктивність праці;

• прямий (вольовий) розподіл ресурсів і продуктів;

• обмеженість і консерватизм потреб.

Поступово, зі збільшенням числа суб'єктів натурального господарства виникла система суспільного поділу праці, на базі якої сформувалися економічні відносини приватної власності. Ці об'єктивні процеси економічного розвитку витісняли універсальне і неефективне натуральне господарство, а натомість нього утверджувалося спеціалізоване та ефективне товарне виробництво.

Товарне виробництво — це така форма організації виробництва, коли продукти виробляються не для власного споживання, а для обміну, на ринок. Продукт такого виробництва називають товаром (товарною продукцією).

Основні риси товарного виробництва:

• спеціалізація виробників, яка сприяє удосконаленню техніки й технології виробництва, підвищенню продуктивності праці;

• визначальна роль належить техніці, технології та людському капіталу;

• ресурси й продукти розподіляються не прямо, а через обмін, який регулюється законами ринку;