Розділ 4. Суспільний поділ праці та обмін

Учені вважають, що економіка як така взагалі появилася лише з виникненням обміну. В царстві натурального господарства усе вироблене розподілялося і споживалося. Між виробниками взагалі не існувало ніяких економічних відносин. Обмін, "вклинившись" між виробниками і споживачами, означав появу економічних відносин між людьми, або перехід від просто виробництва як історично першого ступеня економічного розвитку людства до економіки як єдності сфер виробничої і поза виробничої взаємодії виробників.

Обмін товарами можливий у двох формах: натуральній і грошовій.

Натуральний, або бартерний (від англ. barter — товарообмін), обмін — це безпосередній обмін одного товару на інший (без участі грошей). Проста формула бартерного обміну: Т-Т.

Це історично перша форма обміну. Утім, до неї інколи повертаються і тепер, у періоди значної економічної нестабільності.

Бартер створює значні проблеми для економічних суб'єктів, зокрема,:

• продавцеві й покупцеві важко знайти один одного, тобто щоб збіглися їхні бажання придбати товар один в одного. Що більше різних товарів поступає в обмін, то складніше досягти такого збігу бажань;

• обмін відбирає забагато часу, відволікаючи від інших справ, у тому числі й від виробництва;

• стримує розвиток виробництва, бо затримує придбання необхідних ресурсів і змушує зайве витрачатися на зберігання нереалізованого товару.

Товарно-грошовий обмін — це обмін товарами, опосередкований грошима. Його формула: Т-Г-Т.

Такий обмін зовні видається складнішим, адже акти продажу й купівлі розриваються у часі та й просторі. Наприклад, землероб, продавши зібраний урожай, мусить розподілити свої грошові витрати на весь рік. Однак в дійсності, гроші, з'явившись як посередник в обміні товарів, фактично усувають проблеми бартеру. Гроші значно полегшили товарний обмін і тим самим стали могутнім фактором прискорення процесу суспільного поділу праці і спеціалізації, піднесення технічного прогресу і загалом економічного розвитку суспільства.

4.3. Товар як економічна категорія

Товаром є всякий предмет обміну, або купівлі-продажу. Абсолютна більшість товарів, звичайно, є продуктами виробництва. Утім, за певних умов люди перетворюють у товар і дари природи, приміром, земельні ділянки, водоймища, а деінде і власну совість, честь, службове становище тощо.

Таке перетворення речей і не тільки у форму товару є суспільно значущим актом. За ним стоять принципово інші людські відносини. Це — це не простий обмін речами і послугами, а складні і суперечливі відносини людей як виробників і споживачів життєвих благ, як приватних власників, котрі прагнуть реалізувати свої інтереси, одержати економічну вигоду. Таким чином, вдумавшись у цю обставину, ми починаємо сприймати усякий товар як економічну категорію, або наукове поняття, що має глибинний зміст. Політико-економічний зміст товару як економічної категорії розкривається у його ключових властивостях.

Товар як такий має дві економічні властивості:

1) споживну вартість, або корисність;

2) вартість, або цінність.

Споживна вартість товару — це його здатність задовольняти певну людську потребу, бути корисним людині. Наприклад, хліб втамовує голод, комп'ютер дає змогу набирати потрібний текст і вести пошук інформації в мережі Інтернету, лопата потрібна для посадки дерев тощо. Річ, що не привертає нічиєї уваги, не може стати товаром.

Але поняття споживної вартості і корисності можна вживати як синоніми лише з погляду процесу виробництва. Будь-який товаровиробник прагне виготовити продукт таким, щоб він привернув увагу споживача на ринку своєю корисністю, був здатним задовольнити його потребу. Інакше кажучи, споживна вартість як властивість закладається в товари й послуги в процесі виробництва. Однак поняття корисності має більш глибокий зміст, на який звернули увагу економісти-теоретики.

Корисність товару — це те задоволення, або відчуття насолоди (щастя), яке отримує людина від самого споживання товару чи послуги.

Тепер стає зрозуміло, що поняття споживної вартості і корисності принципово різняться. Споживна вартість — це властивість товару, закладена в нього виробником, а корисність — це суб'єктивне сприйняття її споживачем, причому вельми специфічне, бо воно індивідуальне. Один і той же товар, маючи одну й ту ж споживну вартість, матиме для різних споживачів геть різну корисність. Наприклад, цигарки мають однакову споживну вартість (інакше вони б просто не були цигарками), але корисність їх для тих, хто палить і не палить, а також для різних категорій курців, дуже різна. Свинина для іудеїв та мусульман, звичайно, має споживну вартість, але згідно зі своїм віросповіданням вони аж ніяк не вважають її корисною для себе. Економісти з гарною математичною підготовкою в середині XIX ст. навіть пробували кількісно оцінити корисність товару, придумавши спеціальну одиницю виміру, та їхні спроби виявилися марними. Людську насолоду виміряти неможливо — вона індивідуальна, глибоко особиста, інтимна (від лат. intimus — глибокий, внутрішній).