Розділ 4. Суспільний поділ праці та обмін

В сучасному промисловому виробництві помітні три основних види спеціалізації:

• попредметна, або продуктова (виробництво машин, взуття, ліків тощо);

• подетальна (виготовлення підшипників, гуми, клею тощо);

• поопераційна, або технологічна (встановлення двигунів чи вікон, фарбування, фасування борошна тощо).

Поглиблення спеціалізації праці не знає меж.

Основні фактори розвитку суспільного поділу праці:

- індивідуальні здібності людей. Кожен індивід шукає роботу за своїми силами і здібностями. Проблемою відповідності претендента на ту чи іншу посаду переймаються також організації, фахівці їх кадрових служб. Що відповідальніша робота, то ретельніший вибір її виконавця. Так, одним із важливих факторів підбору працівника є врахування його психологічного типу, або специфіки його темпераменту, оскільки в цьому сенсі люди природно поділяються на флегматиків, меланхоліків, сангвініків і холериків;

- природно-кліматичні умови. Наявність тих чи інших мінеральних багатств, особливості кліматичних умов, географічне розташування тощо — це той важливий фактор, яким визначений напрям спеціалізації окремих територій і цілих країн;

- традиції (від лат. traditio — передача). Майстерність у певному виді діяльності передається з покоління в покоління. Такими самобутніми традиціями, наприклад, в Україні стали гончарство, плетення з лози, вишиванки тощо. Існують також сімейні професійні традиції, коли формуються сімейні династії;

- досвід. У вибору професії та місця роботи люди часто орієнтуються на певні підприємства, розташовані поблизу їх місця проживання, або на доступну їм інформацію, поради.

Суспільний поділ праці доставляє людям і суспільству велику економічну вигоду, а саме:

• сприяє більш раціональному використанню виробничих ресурсів. Люди, зайняті своєю справою, швидше й легше набувають майстерності, їх праця стає якіснішою. У спеціалізованому виробництві повніше використовується обладнання, не гається час, як це буває при зміні одного виду роботи іншим. При територіальному поділі праці ефективніше використовуються різного роду місцеві особливості;

• відкриває широкі можливості для механізації й автоматизації виробництва. Це пов'язано з тим, що спеціалізація максимально спрощує технологічні операції. Навряд чи знайдеться сьогодні така універсальна машина, яка б змогла, приміром, перетворити стовбур дерева в комп'ютерний стіл. Коли ж цей виробничий процес розбити на окремі спеціалізовані операції, то застосування відповідних механізмів і навіть автоматів стає цілком можливим;

• сприяє значному підвищенню продуктивності праці. Розглянемо суть цього поняття детальніше.

Продуктивність праці — основний показник ефективної організації виробництва. Він визначається кількістю виробленої продукції за одиницю робочого часу, або кількістю часу на одиницю продукції: що більше продукції, або що швидше дається один виріб, то продуктивніша праця. Завдяки зростанню продуктивності праці створюються можливості економії трудових ресурсів задля їх переміщення в інші галузі, здешевлення виробництва товарів, підвищення добробуту населення. Основними факторами підвищення продуктивності праці є її спеціалізація, технічна озброєність, кваліфікація і заінтересованість виробника.

Свою знамениту книгу "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776 р.) класик політичної економії Адам Сміт розпочав із прикладу організації виготовлення шпильок у звичайній майстерні, яким показав, що тільки завдяки уведенню спеціалізації ручної праці десяти робітників обсяг виробництва зріс у 240 разів (!).

Разом з тим, суспільний поділ праці створює для суспільства і чималі проблеми, як-от:

• однобічний розвиток особистості людини. Зосереджуючись на якійсь трудовій діяльності і віддаючи їй основну частину свого життя, людина вимушено перетворюється на функціонера (людину-функцію, часткового працівника);

• монотонність і непривабливість багатьох видів робіт. Це стосується, насамперед, фізичної роботи, коли робітник часто виступає як механічний виконавець заданих машиною рухів. Особливу напруженість у роботі задають конвеєрні технології. Монотонність праці викликає швидку втомлюваність працівників і, як наслідок, — підвищену захворюваність і виробничий травматизм;

• повна залежність виробників один від одного, яка зумовлює необхідність чіткого їх кооперування, налагодження безперебійного обміну результатами діяльності. Через це надмірно вузька спеціалізація підприємств підвищує ризик збоїв у виробництві з усіма економічними наслідками.