Розділ 1. Економічна теорія як наука

Рис. 1.3. Методи економічних досліджень

Методи аналізу й синтезу взаємопов'язані, бо вони передбачають вивчення того чи іншого об'єкта спочатку по частинах — це аналіз (від грецьк. analysis — розчленування), а потім у цілому — синтез (від грецьк. synthesis — поєднання). Наприклад, проаналізувавши фактори впливу на величину споживчого попиту, можна визначити очікувані тенденції зміни попиту найближчим часом.

Методи індукції й дедукції також тісно взаємопов'язані. Індукція (від лат. in — в, inductio — виведення) — це логічне узагальнення, або рух думки від окремих фактів до загального висновку. Таким логічним прийомом, систематизувавши й проаналізувавши зібрані факти, виводять економічні категорії, формулюють закони й розлогі теорії. Дедукція (від лат. de — назад, deductio — виведення) — це зворотний шлях мислення, коли думка рухається від загального положення (засвоєної категорії, закону, теорії) до конкретних висновків.

Користуючись методом індукції, дослідники вдаються до наукових абстрагувань. Метод наукової абстракції — це спосіб поглибленого вивчення явищ і процесів економічного життя, за допомогою якого виокремлюють їх основні, найсуттєвіші риси чи властивості, відкинувши (абстрагувавшись) від інших, другорядних у даний момент аналізу. До речі, пересічні люди повсякчас мимоволі використовують різні абстракції (узагальнені поняття), не задумуючись над цим: наприклад, говорячи про сім'ю, кохання, чесність, життя, державу, закон тощо. Науковці ж, свідомо користуючись методом абстрагування, визначають сутність (головне у змісті) конкретного явища. Кожен економічний термін чи навіть теорія — абстрактні, бо дають спрощений образ реальної дійсності. А, втім, саме тому вони і практичні. Економічний термін (категорія) — це абстрактне наукове поняття, яке в узагальненому вигляді виражає найбільш суттєві (типові) властивості економічних явищ і процесів.

Економісти, як і усі науковці, послуговуються також таким принципом пізнання істини як гіпотеза. Гіпотеза (від грецьк. hipothesis — припущення) — це припущення, яке висувається для пояснення того чи іншого явища, але потребує ще перевірки життєвим досвідом (практикою) та логічного обґрунтування. У разі, якщо гіпотезу не вдалося довести, її спростовують, тобто вважають хибним твердженням. Доведена гіпотеза стає науковим знанням.

Системний аналіз — це науковий підхід, за якого явище чи процес розглядаються як цілісна ("жива") система, що складається із певних взаємопов'язаних елементів, і впливає на результативність економіки в цілому.

Історичний і логічний аналізи також ефективні у єдності. Серйозний економіст не може обмежуватися констатацією історичного фактажу. Знання історії корисне для нього тим, щоб узагальнити фактаж, давши йому оцінку в цілому. Наприклад, знаючи перебіг та особливості соціально-економічного життя у колишніх соціалістичних країнах, зокрема в Україні, логічно приходиш до висновку про неефективність їх економічної системи та неминучість її краху.

В економічній науці активно використовується метод моделювання. Економічне моделювання (від лат. Modulus — зразок) — це вивчення реальних явищ і процесів шляхом їх представлення у спрощеному вигляді. З цього погляду кожна економічна теорія і закон є також певним уявним образом, або абстрактною моделлю, що допомагає зрозуміти економіку. Водночас економісти часто послуговуються формалізованими моделями (математичними формулами і рівняннями, графіками, таблицями), які дають змогу виявити особливості функціонування реального економічного об'єкта та передбачити його поведінку зі зміною тих чи інших параметрів.

Слід зауважити, що економічне життя надзвичайно складне й мінливе за своїми зв'язками та залежностями. Саме тому, аби розібратися у ньому, доводиться часто вводити логічні умовності, або припущення, які дещо спрощують реальну картину життя. Такі припущення, або, як кажуть математики, "за інших рівних умов", і дають змогу застосовувати певні моделі як спрощений опис явищ і процесів дійсності. Тому з економічними моделями слід поводитися вельми обережно, не принижуючи, але і не перебільшуючи їхнього значення.

Економічний експеримент передбачає проведення штучного наукового дослідження, коли його об'єкт ставиться у спеціально створені й контрольовані умови. Експериментом вважається, зокрема, створення вільних, або спеціальних, економічних зон, тобто надання певним територіям виключних умов господарювання з тим, аби в разі успіху поширити цей досвід на всю економіку країни. Експерименти більш широко практикують самі суб'єкти господарювання, зокрема, провідні фірми, наприклад стосовно запуску нової моделі виробу, введення нової форми організації і оплати праці. Відомими експериментаторами в економіці були такі знаменитості, як Роберт Оуен, П'єр-Жорж Прудон і Карл Маркс (XIX ст.), Фредерік Тейлор і Генрі Форд (XX ст.).

Однак, на противагу природничим і технічним наукам (наприклад, хімії, біології), які тільки й можуть розвиватися завдяки експериментам, у політико - економічній науці доводиться не експериментувати над реальним життям людей, а застосовувати моделі (образи), з якими можна проводити лише уявні експерименти і перевіряти свої гіпотези. Ще раз зауважимо: моделювання (і, отже, відповідні спрощення, абстракції) поширене й в інших науках, але в політичній економії вміле застосування логічних прийомів, абстрактного мислення є ознакою професіоналізму науковців і особливої цінності цієї науки. Дж.М. Кейнс тут сказав би так: "Економічна теорія не є набором уже готових рекомендацій, які можна застосувати безпосередньо в господарській практиці. Вона є радше методом, ніж ученням, інтелектуальним інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто володіє нею, приходити до правильних висновків".

1.4. Зародження, основні етапи та напрями розвитку фундаментальної економічної науки

Економічна думка зародилася ще в глибокій давнині, пройшла тривалий і складний шлях становлення та розвитку. Спочатку економічні знання формувалися як окремі, розрізнені ідеї, поверхові уявлення. Найбільш помітний слід у розвитку економічної думки Стародавнього світу залишили давньогрецькі мислителі Ксенофонт, Платон та Аристотель (І тисячоліття до Р.Х.). Вони описували головним чином натуральні форми багатства, а також досліджували проблеми примноження майна і грошей. Однак "великі греки" так і залишилися дітьми свого часу — їхній світогляд не дозволив їм вийти за межі рабовласницького суспільства. Поділ людей на вільних і рабів тодішнім мислителям видавався цілком природним і вічним.

Початок виникнення власне економічної науки як цілісної системи знань про економічне життя суспільства прийшовся лише на XVI-XVII ст., коли ринкове господарство стало набувати рис панівної форми господарювання. Затим у розвитку науки виокремилися окремі напрями, течії і школи. (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Основні етапи та напрями розвитку економічної науки ("дерево науки")

Меркантилізм. Він став першою економічною школою. Теорія меркантилізму (від італ. тегкапґе — торговець) виникла і панувала за умов розкладу феодального суспільства (XVT-XVTI ст.), коли активізувалися процеси так званого первісного нагромадження капіталу, головним чином грошового. Ця теорія орієнтувалася на вирішення нагальних практичних проблем і вироблення раціональної економічної політики держави. Ідеї меркантилістів зводилися до трьох основних: 1) суспільним багатством є виключно гроші (золото, срібло); 2) його головним джерелом є зовнішня торгівля; 3) держава покликана активно втручатися в економіку, проводити політику протекціонізму (захисту національних економічних інтересів), допомагаючи таким чином збагаченню країни. Найбільш відомі представники меркантилістичної теорії: англійці Т. Манн і Д. Юм, французи А. Монкретьєн і Ж.-Б. Кольбер.

Фізіократи

Класична політична економія

Марксизм

Це економічне вчення виникло за умов піднесення робітничого руху в країнах Західної Європи у 30-40-х рр. XIX ст., яке було спричинене негативними наслідками ранньої стадії індустріалізації виробництва (значним подовженням робочого дня, безробіттям, низькою платнею, виробничим травматизмом). Економічна теорія Карла Маркса — це альтернатива класичній політекономії, це відверто класове вчення, теорія революційної боротьби робітників за визволення з-під гніту капіталу (приватної власності). Основна праця Маркса "Капітал", за висловом його соратника Ф. Енгельса, є "Біблією робітничого класу" (перший том вийшов у світ 1867 р.).