Розділ. 16. Роль держави в ринковій економіці

Основні цілі державного регулювання економіки:

• стійке та ефективне зростання національної економіки;

• повна зайнятість (скорочення безробіття до природної норми);

• стабільний рівень цін;

• економічна свобода (захист економічної конкуренції);

• соціальна справедливість та матеріальний захист непрацездатних, безробітних і малозабезпечених сімей;

• ефективність зовнішньоекономічних зв'язків (позитивний торговельний і платіжний баланси, стабільний обмінний курс національної грошової одиниці, притік іноземних інвестицій).

Як відомо, цілі визначають засоби їх досягнення. Тож, відповідно до цілей втручання держави в ринкову економіку підбираються інструменти, тобто формується певний вид політики.

Основні інструменти державного регулювання економіки:

• адміністративно-правове регулювання — 1) створення правових основ діяльності економічних суб'єктів (законодавче закріплення форм і прав власності, умов укладання контрактів, порядку заснування і діяльності фірм, норм стосовно оформлення трудових відносин між роботодавцями і найманими працівниками тощо); 2) забезпечення виконання законів (реальний захист прав власності, гарантія виконання контрактів, створення рівних умов для усіх суб'єктів господарювання, антимонопольна експертиза законів, що приймаються, тощо);

• виробництво суспільних товарів і благ — це безпосереднє управління виробництвом життєвих благ, яке повністю або частково поширюється на такі важливі сфери, як оборона, правопорядок, шкільна освіта, корисні копалини, водні ресурси, повітряний простір, національні музеї, парки, заповідники, шляхи сполучення, історичні пам'ятники, захисні дамби від паводків, морські маяки, прибирання і освітлення вулиць тощо. Причому, у державній власності перебувають сфери та об'єкти загальнонаціонального значення, решта знаходяться у комунальній власності (власності органів місцевого самоврядування);

• розробка та реалізація державних програм, використання державних контрактів і держзамовлень — це нові і традиційні інструменти економічної політики держави. Державні програми забезпечують комплексний підхід у досягненні коротко -, середньо - і довгострокових цілей. Державні цільові програми стосуються розвитку окремих галузей, регіонів, напрямків фундаментальних наукових досліджень тощо. Завдяки таким програмам здійснюється, наприклад, підготовка до проведення в країні великих міжнародних спортивних змагань (Олімпійських ігор, чемпіонатів світу чи Європи), будівництво автобанів, метрополітену, розробка і впровадження енергоощадних технологій та ін. До реалізації державних (і комунальних) програм підключається приватний сектор через замовлення на певні види продукції (роботи чи послуги). Державні замовлення розміщуються, як правило, на тендерній (конкурсній) основі з тим, аби забезпечити прозоре та ефективне використання бюджетних коштів;

• фіскальна політика — забезпечує регулювання економіки з допомогою податкової системи та бюджетних видатків;

• монетарна політика — регулює економіку країни грошово-кредитними інструментами (операціями з цінними паперами, обліковою ставкою, резервними вимогами);

• соціальна політика — опікується соціальним захистом населення, підтримкою певних категорій виробників (фермерів, працюючих інвалідів та ін.);

• зовнішньоекономічна політика — регулювання торговельного і платіжного балансів, обмінного курсу національних грошей.

Як бачимо, в арсеналі сучасної держави є чимало ефективних методів впливу на економічні процеси. В залежності від способу впливу виділяють два види методів:

1) адміністративно-правові — методи, що базуються на застосуванні сили держави (юридичної регламентації, примусу, дозволу);

2) економічні — методи, що базуються не на силі, а на впливі держави на мотивацію господарюючих суб'єктів, на прийняття ними самостійних рішень (їхній економічний вибір).

В залежності від характеру дії усі методи поділяються на: