Розділ. 15. Безробіття та інфляція

Сильна інфляція (галопуюча і, тим паче, гіперінфляція) породжує чимало негативних наслідків для економіки та суспільства, зокрема:

- інфляція знижує реальні доходи і добробут населення. І робить це вона підступно, у вигляді своєрідного податку, яким обкладає усіх, хто має гроші;

- інфляція раптово і безжально перерозподіляє грошові доходи людей. На чию користь? а) на користь підприємств-монополістів (нафтогазових, енергетичних та ін.); б) на користь фінансових посередників, які наживаються на грошових спекуляціях і відсотках; в) на користь ділків тіньової економіки, які ще більше недоплачують державі податків; г) на користь тих керівників (власників) підприємств, які, користуючись ситуацією, призначають собі та наближеним до себе особам ще більш високі посадові оклади та премії. Найбільше ж потерпають від інфляційного (цінового) перерозподілу доходів працівники бюджетної сфери (учителі, лікарі, пенсіонери та ін.), доходи яких є фіксованими і відстають від росту вартості життя;

- інфляція розладнує усталені господарські зв'язки. Економічні суб'єкти втрачають довіру до національної грошової одиниці, переводять свої розрахунки в тверду іноземну валюту, повертаються до старовинного безгрошового товарного обміну;

- інфляція паралізує кредитні відносини. Вона стає справжньою трагедією для кредиторів, які вже видали позики, та робить героями дня тих, кому вона просто списує (дарує) боргові зобов'язання. Тому кредитний ринок завмирає, термін позики скорочується;

- інфляція гасить стимули до виробництва, переорієнтовує бізнес на спекулятивні (посередницькі) операції з товарами та грошима, адже найшвидше — це купівля-продаж При цьому багато виробників банкрутують, зате активізується шахрайство та інші види злочинності;

- інфляція розкручує так звані інфляційні спіралі. Зростання витрат виробництва набуває характеру ланцюгової реакції. Наприклад, пряме підвищення цін монополістами чи підвищення заробітної плати працівників тієї чи іншої галузі, мотивоване лише необхідністю компенсувати інфляцію, спричиняє зростання витрат у підприємств-суміжників і черговий поштовх для росту цін. Так і бігають одне за одним зарплати і ціни, ціни і ціни (наприклад, ціни на пальне і ціни на транспортні послуги);

- інфляція породжує у людей інфляційні очікування. Інфляційні очікування — це стан психологічної напруги (дискомфорту) у період значної інфляції, який змушує людей приймати поспішні економічні рішення щодо використання грошових доходів, що призводить до ще більшого росту цін. Важливо зауважити, що інфляція призводить не просто до підвищення цін, а до нерівномірного зростання цін і, як наслідок, спотворення міжгалузевих цінових співвідношень. Тоді проблема подолання інфляції на порядок ускладнюється через неможливість швидкого угамування розбурханої людської психології.

Повертаючись до видів (форм) інфляції, зауважимо, що гіперінфляція — явище рідкісне у світовій економічній історії. На жаль, довелося пережити цей стан і Україні на початку 1990-х рр. Тоді наша країна, тільки-но проголосивши свою незалежність як держава, ще не мала власної грошової одиниці (її тимчасовим замінником був купоно-карбованець) і лишень приступила до формування системи державних органів влади, у тому числі національного банку. У ту пору політичний істеблішмент (верхівка влади), перебуваючи у стані ейфорії та економічного романтизму (поверхових уявлень про принципи ринкової економіки), без підготовки належних умов узявся лібералізувати одержавлену економіку. Усунення держави взагалі від контролю за цінами призвело до того, що інфляція набула відкритого характеру. У структурно спотвореній економіці цінова державна монополія замінилася монополістичним свавіллям підприємств у ціноутворенні. Через практичну відсутність тоді митних зборів країну заполонив імпорт товарів, які реалізувалися за спекулятивними цінами. Шалена інфляція підігрівалася також популістською економічною і соціальною політикою держави, у результаті якої економіка, провалюючись у глибоку кризу, штучно "накачувалася" надмірною кількістю грошей.

У 1992-1993 рр. Україна стала світовим рекордсменом за рівнем інфляції. Тоді відпущені на свободу споживчі ціни стрибнули у 102 рази (або виросли на 10260%), оптові ціни на промислову продукцію виросли на 9770%, закупівельні ціни на аграрну продукцію — на 4060% (для порівняння: у Росії вершина гіперінфляції сягнула 2600% у 1992 р.).

15.4. Взаємозв'язок безробіття та інфляції

Безробіття та інфляція — головні макроекономічні проблеми суспільства, які покликана вирішувати держава. Одначе, як недавно з'ясували науковці, між цими економічними явищами існує взаємозв'язок, який суттєво ускладнює політику держави щодо боротьби з ними. Ці дослідження лише підсилили теорію Дж.М. Кейнса.

Взаємозв'язок безробіття та інфляції емпірично вперше дослідив у 1958 р. англійський економіст О. Філіпс, використавши статистику Англії майже за столітній період (1862-1957 рр.). У своїй моделі Філіпс пов'язував безробіття тільки зі змінами номінальної заробітної плати як фактором зростання витрат виробництва та цін. Через кілька років потому американські економісти П. Семюелсон та Р. Солоу перевірили правильність моделі Філіпса, підставивши у неї замість росту номінальної зарплати темп інфляції в цілому на прикладі статистичних даних США, і підтвердили її. Власне саме вони і назвали це відкриття "кривою Філіпса".

Рис. 15.3. Крива Філіпса

Крива Філіпса (рис. 15.3) показує, що між рівнем безробіття та темпом інфляції існує обернений зв'язок, який означає що в період зростання економіки та скорочення рівня безробіття темп інфляції підвищується, і навпаки. Пояснення цьому наступне. До тих пір, поки фактичне безробіття перевищує свою природну норму, наймані працівники не вимагають підвищення номінальної заробітної плати. Адже, коли на ринку праці перебуває багато безробітних, то підприємці навряд чи ладні піти на підвищення платні своїм працівникам — вони радше погрожуватимуть їм звільненням та можливістю найму більш дешевої праці. Але коли економічна ситуація в країні змінюється на протилежну, коли економіка зростає і наближається до стану повної зайнятості (безробіття скорочується до своєї природної норми), то у ній виникають "вузькі місця": підприємцям бракує робочої сили і це змушує їх підвищувати зарплату. У такому разі підвищення зарплати призводить до зростання витрат виробництва, а слідом за цим, підприємці, аби зберегти прибутковість свого бізнесу хоча б на попередньому рівні, вимушено піднімають ціни на свою продукцію. І, таким чином, виходить, що скорочення безробіття необхідно супроводжується прискоренням інфляції, і навпаки.

Дивлячись на графік, бачимо: кожна точка на кривій Філіпса вказує на один із можливих варіантів політики уряду. Так, точка А пропонує як варіант низький темп інфляції, але за умови підвищення рівня безробіття; точка В, навпаки, — високий темп інфляції, зате низький рівень безробіття. Досягти уряду водночас низького рівня безробіття та приборкати інфляцію, якщо довіритися кривій Філіпса, практично неможливо. Отож, уряд чи ті політичні сили, які ще тільки претендують на керівництво державою, мусять робити вибір, або точніше кажучи, шукати компроміс між соціально прийнятними рівнями безробіття та інфляції (одну із проміжних точок на кривій Філіпса).

Події середини 1970х- рр., пов'язані з енергетичною кризою в розвинених країнах Заходу, похитнули віру в справедливість "кривої Філіпса". Різке підвищення світової ціни на нафту породило нове явище в ринковій економіці — стагфляцію, за якої економічна стагнація (застій) і відповідно велике безробіття доповнилися одночасно аномально високою інфляцією. Так, у США в 1975 р. статистика зафіксувала безробіття на рівні 8,5% та небувалу інфляцію на позначці понад 9%. Довелося рятувати національні економіки вже не стільки кейнсіанськими рецептами стимулювання сукупного попиту, скільки покладаючись на ідеї монетаристів, які настійливо радили обмежити пряме втручання держави в економіку і зробити ставку на жорстку грошово-кредитну політику. До кінця 1980-х рр. стагфляцію було подолано.

Новітні наукові дослідження взаємозв'язку безробіття та інфляції беруть до уваги ще й очікування економічних агентів щодо зміни параметрів цих процесів. Ідеться про здатність сучасної освіченої людини як підприємця і споживача, спираючись на інформаційно-комунікативні засоби, аналізувати хід подій і передбачати певною мірою їхні наслідки. Завдяки цим очікуванням економічні агенти прагнуть завчасно пристосуватися до змін макроекономічної ситуації, випереджаючи дії уряду. За таких обставин "крива Філіпса" дещо модифікується: виглядає уже не плавною кривою, а ламаною лінією. Економічні зв'язки, кажуть монетаристи, настільки складні, багато факторні, що говорити про однозначно обернений взаємозв'язок безробіття та інфляції не доводиться, особливо в довгостроковому періоді.