Розділ. 15. Безробіття та інфляція

Зауважимо: сучасні економісти-теоретики у більшості своїй поділяють думку Маркса щодо об'єктивної необхідності безробіття, але не приймають його пояснення причин існування цього макроекономічного явища.

Кейнсіанська теорія безробіття пояснює безробіття недостатністю ефективного сукупного попиту. У полеміці з класиками з цього приводу Дж.М. Кейнс оперує такими аргументами:

1) теоретично зниження зависокої заробітної плати (тобто такої, що перевищує рівноважний рівень на конкурентному ринку) і справді може підвищити зайнятість, як на цьому наголошують класики, а, проте, на практиці здійснити цей захід малоймовірно. Очевидно, він має на увазі те, що цей захід викличе масовий спротив працюючих і через це народні обранці (депутати, президент) не відважаться піти проти волі свого електорату;

2) заробітна плата — це не лише елемент витрат для підприємства, але й джерело доходів для працівників і їхніх сімей. Тому зниження заробітної плати обов'язково призведе до скорочення споживчого попиту, а слідом за цим — і до скорочення виробництва та зайнятості;

3) попит на працю як виробничий ресурс визначається в кінцевому підсумку споживчим попитом. Ось чому споживчий попит потрібно не обмежувати, а навпаки, заохочувати (наприклад, зниженням податкових ставок, кредитних ставок тощо). І тут Кейнс звертає увагу на психологічні фактори, або мотиви поведінки всіх економічних суб'єктів (споживачів та виробників як інвесторів).

Зайнятість залежить також, каже далі Кейнс, від інвестиційного попиту, тобто готовності підприємців вкладати кошти у бізнес-проекти. Попит на інвестиції залежить найбільше від очікуваної норми прибутковості та рівня банківських кредитних ставок. Отже, за Кейнсом, зайнятість економічно активного населення в принципі визначається не на ринку праці, а на товарному і грошовому ринках. Ринок праці визначає лише рівень номінальної заробітної плати та його вплив на пропозицію праці, але він глухий щодо повноти зайнятості працездатного населення. Тому для зниження безробіття, або, що те саме, збільшення зайнятості, держава покликана стимулювати сукупний (агрегатний) попит і таким чином підтримувати рівновагу між товарним та грошовим ринками країни.

Кейнсіанська теорія зайнятості була високо оцінена науковою громадськістю і використовується в зарубіжних країнах як наукова основа для формування системи державного регулювання зайнятості.

15.2. Види безробіття, його показники та наслідки

Безробіття виникає не лише в період економічних спадів (рецесій). Воно, як показує практика усіх країн з ринковою економікою, стало хронічним на кшталт невиліковної хвороби. І тут доречними є слова В. Леонтьєва, взяті за епіграф до цього розділу. Це свідчить про те, що безробіття — явище складне, багатофакторне. Економісти здебільшого виділяють такі види (або форми) безробіття (рис.15.2).

Рис. 15.2. Основні види безробіття

Фрикційне (від лат. — тертя, непорозуміння), або добровільне, безробіття виникає унаслідок постійного переміщення людей з однієї роботи на іншу, з однієї місцевості в іншу. Люди з різних особистих причин прагнуть змінити місце проживання, переїхати в інше місто, уперше працевлаштуватися після служби в армії чи закінчення навчального закладу, а то й просто знайти для себе іншу роботу або фірму з більшою перспективою кар'єрного росту. Таке безробіття не лякає людей, ба більше, воно нерідко стає навіть бажаним, добровільним.

Структурне безробіття виникає внаслідок невідповідності між структурою пропозиції праці та структурою попиту на неї. Таке розходження попиту і пропозиції на ринку праці пов'язане в основному із технологічними змінами у виробництві, наприклад, механізацією, автоматизацією, реорганізацією, а також із падінням чи зникненням попиту на якийсь товар чи вид послуг. Має пройти деякий час, щоб вивільнені внаслідок таких необхідних змін на підприємствах, перекваліфікувалися і знайшли собі нові робочі місця. Структурне безробіття більш тривале, аніж фрикційне, і характерне для працівників низької кваліфікації та застарілих професій. Таке безробіття, хоча для когось і стає особистою проблемою, для економіки ж загалом є повсякденною нормою, звичним явищем.

Інституційне безробіття виникає внаслідок дій тих чи інших суспільних інститутів. Наприклад, уряд, виплачуючи щедру допомогу по безробіттю чи інші соціальні допомоги, спонукає певну частину людей жити не працюючи. Безробіття також збільшує, як вважають економісти-неокласики, система мінімальної заробітної плати, оскільки цей мінімум держава встановлює вище рівноважного рівня, який міг би бути за вільної гри попиту та пропозиції на ринку праці. Так само профспілки домагаються закріплення у колективних договорах високої заробітної плати, у відповідь на що роботодавці змушені скорочувати свій попит на нових працівників. Через це у соціально захищених країнах, як ми бачимо, поряд з інституційним безробіттям використовується нелегальна праця іммігрантів, позбавлених соціального захисту. Додамо й те, що інституційне безробіття може зумовлюватися недостатністю інформації про вакансії, у чому вина також держава.

Сезонне безробіття зумовлене сезонним характером виробництва у деяких галузях, наприклад, у сільському господарстві, у рибних промислах, у будівництві тощо. Таке безробіття є цілком прогнозованим для обох сторін.

Циклічне безробіття пов'язане з циклічністю економічної активності. Воно виникає в період економічних криз і депресій. Таке безробіття є вимушеним і часто масовим (масштабним). Воно найбільше лякає людей.

За тривалістю фрикційне та сезонне безробіття є короткочасним безробіттям, тоді як інші, названі вище види, відносяться до довгочасного безробіття.

Специфічним видом безробіття, найбільш поширеним у країнах з низьким рівнем економічного розвитку, є приховане безробіття. Приховане безробіття охоплює: 1) тих людей, які формально перебувають на роботі і отримують платню, але насправді займають зайві робочі місця. Такі напівзайняті, або безробітні -"невидимки", присутні у тих управлінських структурах, де роздуті штати, а також на тих підприємствах (галузях), де зберігається низька продуктивність праці через використання ручної праці або застарілої техніки, погану організацію праці; 2) тих, хто перебуває на роботі, але вимушений працювати лише на малу частину робочого дня чи тижня; 3) тих, хто, формально перебуваючи на роботі, погодився піти у так звану безоплатну відпустку, допоки його знову покличуть на роботу. Приховане безробіття дуже поширене і в Україні, що є ознакою слабкості (деформації) ринкових регуляторів економіки та слабкості політичної демократії (некомпетентності і нерішучості влади у проведенні давно назрілих реформ).

Від прихованого безробіття слід відрізняти так зване фальшиве безробіття. До останнього відносяться ті, хто, видаючи себе за безробітних, насправді працюють нелегально, наприклад, на чорному ринку (зайняті кримінально переслідуваними видами діяльності).

Стан безробіття (і зайнятості) в країні характеризується абсолютними та відносними показниками.

Абсолютним показником безробіття є кількість безробітних, у тому числі зареєстрованих в органах працевлаштування (біржах праці, в Україні — центрах зайнятості).