Розділ 14. Економічне зростання та цикли ділової активності

• існують цикли, пов'язані із коливаннями попиту на житло. Американський економіст С. Кузнець виявив таку закономірність: зміна поколінь людей, що відбувається приблизно через 16-25 років, призводить до змін у попиті на житло, а відповідно, і до змін обсягів житлового будівництва (будівельні цикли, або "цикли Кузнеця");

• існують цикли, зумовлені великими науково-технічними відкриттями та їх масовим впровадженням у виробництво (наприклад, поява залізниць, автомобілів, електроенергії, синтетики, комп'ютерів). Поява цих та інших інновацій справила справжній переворот у всьому суспільному виробництві, включаючи зміни в освіті та культурі. Ці зміни потягли за собою зміни у попиті на сировину, матеріали, енергоносії: на одні види продукції попит суттєво скоротився, на інші — різко зріс. Аналогічні зміни сталися і в структурі зайнятості. Таку теорію циклів, що має назву теорії нововведень, висунув Й Шумпетер;

• цикли пов'язані із розходженням темпів виробництва засобів виробництва та виробництва предметів споживання. Такого висновку дійшов на початку XX ст. український економіст М.І. Туган-Барановський, вивчаючи статистику провідних країн Західної Європи. Аналогічної думки був і А. Шпітгоф;

• особливий погляд на природу економічних циклів мав К. Маркс. Він звинувачував у циклічних кризах перевиробництва капіталістичну приватну власність, яка, на його думку, заради збільшення прибутків постійно підштовхує капіталістів до нарощування виробництва товарів і водночас зумовлює нещадну експлуатацію ними найманих робітників, змушує їх економити на оплаті праці, що й спричиняє в кінцевому підсумку зниження життєвого рівня населення та споживчого попиту. Отож, з його погляду, з економічними циклами можна покінчити, покінчивши з капіталізмом;

• Дж.М. Кейнс знаходив пояснення макроекономічної циклічності у невідповідності рішень, які приймаються тими, хто заощаджує, та тими, хто інвестує. У заощаджень та інвестицій, стверджував він, різні регулятори: перші регулюються, головним чином, розміром одержуваних доходів, тоді як другі — процентною ставкою та нормою чистого прибутку. Відтак не всі заощадження перетворюються в інвестиції і далі у реальний капітал, внаслідок чого розбалансовується увесь національний ринок, наступає спад виробництва.

З цього короткого огляду теорій циклів можна зрозуміти, що економісти пояснюють циклічність економічного розвитку по-різному, тобто певними зовнішніми та/або внутрішніми (суто економічними) факторами. Усі вони, звичайно, мають рацію, адже економіка як велика система зв'язків і залежностей дуже чутлива до усіх факторів впливу. І оскільки таких факторів дуже багато, постільки економіка постійно зазнає циклічних коливань. Інакше кажучи, циклічність варто розглядати як природну форму, або як закономірність, розвитку ринкової економіки.

Однак не всі відомі економісти поділяють думку про те, що циклічність носить закономірний (більш-менш постійний) характер. Прихильники неокласичної і монетаристської шкіл вважають, що коливання економіки зумовлюються збігом випадкових обставин.

Потрібно мати на увазі, що, окрім циклічних, мають місце і нециклічні коливання економіки. Останні спричиняються, зокрема, диспропорціями між окремими сферами і галузями економіки, а тому мають назву структурних криз. Прикладами структурних криз є енергетичні, продовольчі, сировинні, екологічні та інші. Нециклічні кризи, звичайно, впливають на перебіг економічних циклів. Так, найбільша структурна криза, яка сталася у 1973-1975 рр. через те, що арабські нафтодобувні країни різко підняли ціну на нафту, прижилася саме на той час, коли починалася циклічна економічна криза.

На противагу колишнім часам, нині у розвинених країнах добре налагоджена система інформування суспільства про поточний стан економіки та прогнози експертів щодо її подальшого розвитку, що дає змогу економічним суб'єктам певною мірою пристосовуватися до змін попиту, вносити корективи у свої плани. Звісно, така їхня поведінка дещо стабілізує, робить менш стрибкоподібним розвиток економіки країни. Та, тим не менш, цикли як такі не зникають і всі про це пам'ятають, готуючись їх знову зустріти.

Мабуть, найочевидніший приклад тому, це заощадження звичайних людей на випадок непередбачуваних подій (хвороб, масових скорочень робочих місць тощо).

Перша світова економічна криза 1929-1933 рр., відома ще під назвою "Велика депресія", почалася з Нью-Йоркської фондової біржі США і швидко перекинулася на європейські країни. Розорення тисяч власників цінних паперів викликало інвестиційний голод і спад виробництва. Тільки у США за роки кризи збанкрутували 130 тис. фірм, 5760 банків. Промислове виробництво скоротилося майже вдвічі. Економіка США була відкинута назад на 146 років. Значних втрат зазнали й інші провідні країни світу. Безробіття тоді досягло майже 40%.

Така небувала ще за всю історію ринкової економіки криза, що стала реальною загрозою безпеки держав, якраз і спонукала науковців до розробки системи антикризових заходів та обґрунтування необхідності наділення держав регулятивними функціями. Державне регулювання економіки загалом виправдало себе, і з тих пір, завдячуючи йому, усі потрохи стали забувати про циклічну властивість розвитку ринкової економіки. Ідея циклічності значною мірою втратила свою актуальність навіть для дослідників. Тому друга світова фінансово-економічна криза, що виникла у другій половині 2008 р., стала для багатьох справжнім шоком. Від несподіванки уряди кинулися рятувати свої економіки грошовими "ін'єкціями", а дехто віщував навіть кінець капіталізму, нічого не кажучи про те, а чи є взагалі раціональна альтернатива йому. Тим часом економіка ввійшла в депресію із слабкими ознаками пожвавлення.

Теперішня світова криза, як і її попередниця, показала, що детонатором глобальних економічних криз стають різкі коливання у біржовій спекулятивній грі, гонитва банкірів за надприбутками, підштовхування монополіями цін на енергоносії. Вона показала і те, що циклічність розвитку економіки не усувається державним регулюванням, а надає їй інших, модифікованих форм прояву. Тому вона і надалі має бути предметом глибоких досліджень, аби суспільство знало як адекватно на неї реагувати.

З усієї множини економічних циклів за тривалістю, як правило, виділяють такі види:

• малі, або короткі цикли — тривалістю 2-4 роки, які вперше виділив у 1920-х рр. англійський економіст Дж. Кітчин . Короткочасність цих циклів пояснюють коливаннями інвестицій в оновлення товарно-матеріальних запасів. Ці цикли сьогодні також асоціюються з періодичністю оновлення споживачами власних легкових автомобілів;

• середні, або промислові (виробничі) цикли — тривалістю 8-10 років, які ще мають назву бізнес-циклів. Ці цикли першими серед інших помітили економісти, оскільки вони стали регулярно повторюватися в Англії, починаючи з 1825 р. Статистично цю закономірність уперше зафіксував у 60-х р. XIX ст. французький статистик К Жугляр. За це відкриття і за сам метод дослідження циклу, на думку И. Шумпетера, К Жугляра варто віднести до когорти найвидатніших економістів усіх часів. Теоретичне пояснення середнім циклам дали К Маркс, М. Туган-Барановський, В. Мітчелл. Маркс, зокрема, пояснював цикли такої протяжності (називаючи їх промисловими) періодичним масовим оновленням основного капіталу (засобів праці), яке за строками відповідає середньому терміну експлуатації промислового обладнання;

• великі цикли, або "довгі хвилі" — тривалістю 40-60 рр., досліджені ґрунтовно російським ученим М. Кондратьєвим. Вивчаючи багату статистику Англії, Франції і США, починаючи з 1770 і по 1926 рр., він виявив в економічному розвитку цих країн (за 140 років), окрім середніх циклів, 2,5 великих цикли, кожен із яких мав підвищувальну та понижувальну хвилю (фази) протяжністю у 25-30 років. При цьому середньострокові цикли, так би мовити, накладалися на великі. І характер середнього циклу залежав від того, на яку саме хвилю великого циклу він накладався. Якщо на понижувальну, то фази пожвавлення і піднесення послаблювалися, а спаду і депресії посилювалися. Якщо ж він накладався на підвищувальну хвилю, то ефект був протилежним. Періодична зміна "довгих хвиль", за теорією ученого, пов'язана з революційними переворотами у технологічному способі виробництва, які призводять до глибоких змін усіх сфер життя суспільства.

Взаємозв'язок основних видів економічних циклів ілюструє нам рис. 14.5.

Рис. 14.5. Взаємозв'язок циклів: 1 — Кітчина; 2 — Кузнеця; 3 — Жугляра; 4) Кондратьєва

Хоча економічні спади і депресії як фази циклу стають для багатьох людей (підприємців і пересічних громадян) трагедією, разом із тим, вони становлять необхідний (закономірний) момент розвитку економіки: вони ставлять суспільство перед фактом порушення макроекономічної рівноваги з усіма негативними наслідками цього та змушують його відновити економічну рівновагу. Рецесії і депресії очищують економіку від слабких і неефективних підприємців, мимоволі стають стимулом для удосконалення бізнесу та способів його державного регулювання. Недарма ж, слідом за спадом і депресією наступає таке піднесення, яке досягає ще більш високого піку розвитку. До речі, древні китайці слово "криза" виразили двома ієрогліфами: перший означає "небезпеку", другий — "сприятливу можливість".