Останнім часом саме слово "колектив" і поняття, яке воно виражає, набуло дещо негативного відтінку. Окремі філософи, соціологи, педагоги, зокрема ті, що стоять на позиціях екзистенціалізму, піддають сумніву закономірність вирішального значення колективу в розвитку особистості, у вихованні молодого покоління. Причиною цьому є колектив, який знеособлює, нівелює, пригнічує особистість, робить її конформною, перетворює у стадну істоту. Для таких тверджень є об'єктивні підстави — практика функціонування колективу в умовах тоталітаризму. І справді, у тоталітарних державах авторитарні, тиранічні режими використовували колективізм як інструмент приручення, руйнування власного "Я" особистості, детермінації дій особистості волею колективу. Інтереси колективу непомірно вивищувалися над інтересами окремої людини, якій відводилася роль маленького "гвинтика", роботоподібного виконавця чужої волі. Роль колективу штучно гіпертрофувалася, оскільки це було вигідно правлячим режимам. Особливо помітно це виявилося у 20—ЗО роках минулого століття в колишньому Радянському Союзі. Чого варта тільки сумнозвісна колективізація.
Але ж повноцінне існування людини поза людським колективом, поза певною групою, спільнотою людей неможливе. За будь-яких умов народження, розвиток, становлення, соціалізація людини відбувається тільки в умовах функціонування середовища собі подібних істот. Отже, і виховання особистості в колективі є об'єктивною історичною закономірністю. Стадність у здоровому біологічному розумінні властива абсолютній більшості живих істот. їх групи, об'єднання нерідко відзначаються високою організацією, раціональністю, доцільністю. Навіть сучасну цивілізовану, високорозвинену людину дивує і захоплює раціональність організації життєдіяльності бджіл. Не менш загадковою е діяльність колоній мурашок, пінгвінів. За певними законами колективізму живе багато тварин: вовки, слони, олені, мавпи, бобри, пацюки та ін. Наведемо лише один приклад.
Діяльність колонії мурашок. Найбільше гніздо мурашок-листорізів, що належать до виду Аtta sexdens, було виявлено в Бразилії. Воно складалося з більш як 1000 великих камер, у яких жило приблизно від 5 до 8 мільйонів мурашок-робітників. У 390 камерах були розміщені "грибні сади". Щоб побудувати такий мурашник, робочим комахам довелось "викопати" близько 40 т землі. За співвідношенням розмірів мурашки і людини це прирівнюється до будівництва Великої Китайської стіни.
Люди з давніх-давен жили групами, об'єднаннями, племенами, кланами та ін. Це давало змогу створювати оптимальні умови для виживання, збереження і продовження роду, розвитку дітей — фізичного, психічного і соціального, добування їжі, будівництва житла, здійснювання обрядів, ритуалів, захисту від стихій, оборони від ворогів.
З упевненістю можна стверджувати, що величезні досягнення людства в освоєнні природних багатств, у розвитку науки й техніки — результат колективної діяльності. Колектив — це геніальний "формовитвір" соціальної діяльності людства, важлива передумова розвитку як окремої особистості, так і соціуму. Відмежовуючись від розуміння і трактування колективу в автократичному, тоталітарному сенсі (такий підхід неприйнятний для справді цивілізованого, культурного, демократичного суспільства), не можна відкидати реальну, позитивну, системотвірну роль колективу у вихованні, розвитку, формуванні людини. Саме колектив є важливим засобом, інструментом створення оптимальних психологічних і соціальних умов для всебічного гармонійного розвитку особистості, розкриття і розгортання її фізичних і психічних потенцій.
Колектив — це соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення означеної мети і мають органи самоврядування. Отже, для дієвого колективу характерні певні взаємозалежні ознаки: спільна мета, колективна діяльність, наявність органів самоврядування. А.С. Макаренко наголошував: "Колектив — це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, що там є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто юрба або зборище"1.
Ми маємо усвідомлювати, що ідея виховання особистості в колективі за своєю суттю є природною необхідністю, породженням соціальної діяльності людства. Вона міцно за корі не-на в менталітеті українського народу. Українська народна педагогіка зосередила тисячолітній досвід щодо місця і ролі колективу у вихованні людини. У колективі вона вбачає живильне джерело всебічного розвитку особистості і передусім соціальну силу, що забезпечує формування її моральних цінностей. У народних прислів'ях знаходимо думки, які підтверджують колективістську психологію українців: "Громада великий чоловік", "Де дружно, там і хлібно", "Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться", "Громада — це рада, що рішила — так і буде", "У товаристві лад — усяк тому рад" та ін.
Погляньмо на українські обрядові дійства — хрещення дітей, весілля, храмові свята, свято Івана Купала, толока, свято врожаю — всі вони здійснюються колективно, є колективними за своєю психологічною сутністю.
Яскравим прикладом розвитку філософії колективізму є громадська діяльність людей за часів козацької доби в Україні. І лише значно пізніше, коли за імператриці Катерини П було зруйновано і поневолено козацьку державу, з'явилось прислів'я "Моя хата скраю — я нічого не знаю". Така тенденція була зумовлена очевидно тим, що у тоталітарній державі, де насаджувалися і заохочувалися доноси, підкупи, стеження за поведінкою людей, окремій особистості треба було шукати індивідуальні засоби самозбереження, самовиховання, самозахисту.
Нині в Україні, яка прагне побудувати відкрите, громадянське, демократичне суспільство, принцип колективізму має бути вирішальним чинником виховання вільної людини.
В.О. Сухомлинський у роботі "Методика виховання колективу" писав: "Найважливіший період становлення особистості майбутнього громадянина — шкільні роки. Тому виняткову роль у формуванні підростаючої людини відіграє шкільний колектив. Саме він є основним соціальним середовищем, в якому виховуються потреби, розкриваються задатки, формуються здібності особистості. У шкільному колективі, з його багатогранними відносинами, завдяки спільній діяльності його членів забезпечується всебічний розвиток особистості, належна підготовка дітей і молоді до виробничої практики, до активної участі в суспільному житті".
Поява тенденцій нехтування принципом виховання особистості в колективі є виявом нігілізму щодо закономірностей і досвіду українського народу в царині психологічного і соціального розвитку.
Колектив як соціально діюча система виконує такі функції:
• організаторську: спрямовану на об'єднання членів колективу з метою виконання певних завдань;
• виховну: спрямовану на створення оптимальних умов для морального, розумового, фізичного, трудового виховання, забезпечення умов для психічного і соціального розвитку особистості;
• стимулювальну: таку, що сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості у всіх сферах; регулює поведінку членів колективу, впливає на формування позитивних якостей особистості — сили волі, гуманізму, працьовитості, толерантності, совісності, чесності, цілеспрямованості, гідності, скромності, стриманості та ін.
У практиці функціонування загальноосвітніх навчальних закладів (шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів) у підході до розуміння сутності поняття "колектив" нерідко окремо виділяють колектив вихованців і педагогічний колектив. А.С. Макаренко рішуче виступав проти такого розрізненого підходу: "...колектив учителів і колектив дітей — це не два колективи, а один колектив і, крім того, колектив педагогічний. Причому я не вважаю що треба виховувати окрему людину, я вважаю, що треба виховувати цілий колектив. Це єдиний шлях правильного виховання"2.
Цієї ж думки дотримувався й В.О. Сухомлинський. "Шкільний колектив, — писав він, — це не тільки учні школи. Він включає в себе також педагогічний персонал. Учнівський і педагогічний колектив — окремі об'єднання, які живуть своїм життям, кожний з них має свої закономірності становлення і розвитку. Між ними не можна провести якоїсь грані, вони не відокремлені один від одного якоюсь стіною, вони в своїй єдності становлять шкільний колектив, разом з тим вони й не зливаються в єдине ціле".
Для успішного формування шкільного колективу і керівництва ним, забезпечення оптимальних соціально-педагогічних і психологічних умов для його діяльності необхідно спиратися на конкретні наукові засади — принципи. В.О. Сухомлинський, виходячи із власного педагогічного досвіду, визначив вихідні принципи виховання шкільного колективу:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика виховання» автора Омеляненко В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особистість і колектив“ на сторінці 1. Приємного читання.
