Стрімка динаміка трансформації суспільства ставить перед системою освіти нові нетрадиційні завдання. Це зумовлено тим, що освіта покликана не тільки обслуговувати сьогоднішні соціально-економічні запити людини і держави, але й випереджати трансформаційні процеси, формувати їх сутність і кадрове забезпечення. Світові глобалізаційні, інтегративні, відцентрові і доцентрові процеси, нова філософія освіти наполегливо вимагають і нових підходів до виховання людини. І суспільні, і державні, і особисті інтереси в осяжному майбутньому зможе задовольнити лише людина нової формації, в якій дихотомічно розвинені інтелектуальна та почуттєва сфери, яка б легко і вільно почувала себе патріотом своєї країни і громадянином світу, знала та цінувала досягнення національної культури і володіла надбаннями світової культурної скарбниці.
Це нагальне завдання стоїть нині перед освітніми системами багатьох країн. Особливо важливе воно для України після вікових змагань за утвердження себе як самостійного державного утворення, яка в результаті численних намагань здобути незалежність стала на шлях творення суверенної, демократичної, соціальної, правової держави. На цьому непростому шляху новотворень і пересічних громадян, і державних діячів різних рівнів турбують питання: що є головною цінністю в країні; на чому має бути зосереджена увага всіх громадян; яка діяльність на цьому етапі має бути пріоритетною. На ці питання знаходимо відповідь у статті третій Конституції України: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю... ". Отже, Людина, її фізичне здоров'я, морально-духовне багатство — головний ідеал, системотвірна цінність сучасного українського суспільства.
Виховання — це складний і багатогранний процес формування людини в умовах створення оптимальних можливостей для фізичного, психічного, соціального і культурно-духовного ц розвитку. Найвища мета виховання — всебічний гармонійний розвиток вільної, самодостатньої особистості. У людині від природи (в генотипі) закладені величезні можливості. Адже людина — це істота і природна, і мисляча (духовна), і діяльнісна, і предметна, і соціальна (суспільна). Це вихідна біологічна база, на якій має вибудовуватися особистість. Тому ідея всебічного гармонійного виховання об'єктивно зумовлена передусім сутністю людини як найдосконалішого витвору природи. Варто зауважити, що кожна цивілізаційна епоха в межах перспектив свого поступального руху висуває конкретні завдання щодо виховання молодого покоління. Але, так чи інакше, ці завдання спрямовані на досягнення генеральної мети — всебічного гармонійного виховання. Сьогодні такий дискурс інколи сприймається скептично. Причиною тому — дискредитація ідеї в радянський період, коли метою комуністичного виховання було формування нової, всебічно і гармонійно розвиненої особистості, в якій би органічно поєднувались ідейна переконаність, моральна чистота і фізична досконалість. Насправді це все робилось для того, щоб виховати конформіста, слухняного й обмеженого прибічника режиму, сліпого виконавця вимог будівництва міфічно-утопічного комуністичного суспільства. Формула нібито проголошувалась нова, прогресивна, а фактично копіювалась стара монархічно-релігійна модель — виховання покірливості, смиренності, відданості Богові, царю і Вітчизні, в комуністичному аспекті — ідеї, партії та народові.
Варто відмітити, що в реалізації ідеї всебічності і гармонійності розвитку особистості є й об'єктивні труднощі. Вона приховує в собі великі складності з погляду засобів її втілення. Як наслідок, навряд ми можемо назвати нині суспільство, у якому б ця ідея була реалізована повністю. Можна говорити про її реалізацію лише стосовно окремих особистостей. Але сама ідея залишається привабливою і актуальною в умовах прагнення побудувати відкрите, громадянське, демократичне суспільство передовсім як інтенцію, як систему перспективних ліній.
Чи тотожні поняття всебічного і гармонійного виховання? Ні, але вони є близькими, взаємодоповнюючими. Всебічне виховання передбачає формування у людини певних якостей відповідно до вимог морального, розумового, естетичного, фізичного і трудового виховання. А під гармонійністю (грец. harmonia — злагодженість, узгодженість у поєднанні чого-небудь) розуміють узгодження, поєднання цих якостей, їх взаємодоповнення і взаємозбагачення в духовному і фізичному єстві людини. Отже, поняття всебічного і гармонійного виховання діалектично взаємопов'язані і взаємозумовлені. Цей взаємозв'язок можна зобразити схематично (рис. 2.4).
Український педагог В.О. Сухомлинський (1918—1970) у ґрунтовній праці "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості" писав: "Всебічний розвиток особистості — це створення індивідуального людського багатства, яке поєднує в собі високі ідейні переконання, моральні якості, естетичні цінності, культуру матеріальних і духовних потреб. Міркувати про всебічний розвиток не можна без винятково важливого застереження: справжній всебічний розвиток — це гармонія того, що людина дає суспільству, і того, що вона одержує, споживає". І далі: "Процес виховання всебічно розвиненої, гармонійної особистості полягає в тому, що, дбаючи про досконалість кожної грані, сторони, риси людини, вихователь одночасно ніколи не випускає з поля зору ту обставину, що гармонія всіх людських граней, сторін, рис визначається чимось провідним, основним. Жива людська плоть і кров всебічно розвиненої людини втілює в собі повноту і гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, в якій вихователь бачить такі сторони, риси, грані, як моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Провідним, визначальним компонентом у цій гармонії є моральність <...>. Майстерність і мистецтво виховання всебічно розвиненої особистості полягає в умінні педагога відкрити буквально перед кожним, отже й перед найпосереднішим, найважчим вихованцем ті сфери розвитку його духу, де він може досягти вершин, виявити себе, заявити про своє Я, черпати сили з джерел людської гідності, почувати себе не обділеним, а духовно багатим.
Цією сферою є моральний розвиток. Тут жодній людині не закрита дорога до вершин, тут справжня і безмежна рівність, тут кожний може бути великим і неповторним".
Ідею всебічного гармонійного розвитку особистості можна реалізувати, по-перше, за умов, коли в державному масштабі всі аспекти соціальної й економічної політики будуть спрямовані на утвердження культу Людини, як головної цінності суспільства, як міри всіх речей. І, по-друге, коли в людину, в кожного члена людського співтовариства держава буде робити достатні інвестиції. Не тільки в заводи, фабрики, залізниці, транспорт тощо, як це відбувається нині, а насамперед у Людину. Можновладці у своїх звітах перед громадянами нерідко з гордістю за свою керівну працю називають збільшення виробництва автомобілів, тракторів, вагонів, металу, одягу, взуття, продуктів харчування та ін. Але оглянімося навколо себе: чим і як можна виміряти суспільні втрати від наявності великої кількості знедолених людей, фізично хворих, духовно зневірених, морально скалічених, жорстоких, байдужих, хамовитих? Як каже відома українська поетеса Ліна Костенко: "Є дві речі, які не можна зупинити — хамство і радіацію".
Турбота лише про гроші, матеріальні статки породила молоде покоління егоїстів, циніків (франц. cynisme — цинік — нахабність, брутальна відвертість). Але ж у світі є речі, які стоять вище грошей, вище корисливості. Шкода, але цивілізація XX—XXI ст. ніби навмисне робила і робить усе, щоб благородство, сердечність були на останньому місці, або щоб їх не було взагалі.
По-третє, необхідна своєрідна освітньо-виховна революція, основу якої має становити психолого-педагогічна грамотність і педагогічна культура всього населення, і передовсім батьків, викладачів і вихователів освітньо-виховних закладів, очільників усіх рангів. Потрібні докорінні зміни, серйозні зрушення
— вагомі, виважені, науково обґрунтовані. Без таких гуманітарних перетворень годі чекати і сподіватися на подальший розквіт чи просто умиротворення суспільства.
Перетворення у напрямі всебічного гармонійного виховання людей мають бути спрямовані на те, щоб робити їх щасливими. Відомий грузинський педагог Ш.О. Амонашвілі досить оригінально подає формулу діяльності вихователя, спрямованої на те, щоб зробити людину щасливою: "Візьміть чашу терпіння. Налийте туди повне серце любові. Киньте дві жмені щедрості. Додайте туди ж гумору. Посипте добром, додайте якомога більше віри і все це гарно перемішайте. Потім намажте на шматок виділеного вам життя і пропонуйте всім, кого зустрінете на своєму шляху".
Розмірковуючи про шляхи розв'язання завдань виховання, необхідно враховувати реалії розвитку суспільства на початку XXI ст. Академік В.Г. Кремень визначив низку кардинальних проблем, які необхідно враховувати у системі виховної роботи:
• забезпечення високої функціональності людини в умовах, коли зміна ідей, знань і технологій відбувається швидше, ніж зміна поколінь;
• забезпечення оптимального співвідношення між локальними та глобальними соціально-економічними проблемами, щоб людина, формуючись як патріот своєї країни, відчувала відповідальність за благополуччя в усьому світі;
• формування на загальносуспільному й індивідуальному рівнях розуміння людини як найвищої цінності, від якої залежить успішність суспільно-економічного розвитку;
• вироблення в людині здатності ефективно діяти в умовах нових суспільно-економічних реалій (глобалізації, інформатизації, високих технологій);
• мінімізація асиметрії між матеріальністю і духовністю, культивування у кожної особистості почуття національної гідності, культури спілкування та ін2.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика виховання» автора Омеляненко В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Завдання всебічного гармонійного розвитку особистості в умовах полікультурної освіти“ на сторінці 1. Приємного читання.
