Дитинство її пройшло в мальовничому селі на Київщині. Росла у багатодітній родині. З дитинства знала всіх односельчан і її всі знали. Вчилась у школі, співала в шкільному хорі. Позитивні емоції переповнювали дівчину. Часто казала: "Мене не лише всі односельці знають, а навіть собаки не гавкають на мене". Успішно закінчила школу, вступила до технічного інституту, стала інженером-технологом з переробки сільськогосподарської продукції, інженерну діяльність розпочала на великому столичному підприємстві. Разом з чоловіком за допомогою батьків придбала двокімнатну кооперативну квартиру в багатоповерховому будинку. Здавалося б — жити та радіти. Але своїм знайомим Оксана казала: "Живемо у кролячій залізобетонній клітці на дванадцятому небі". Вранці — автобусом, метро, через усе місто; на роботі в конструкторському бюро весь день "спілкування" з кульманом. Після роботи — той же маршрут у "клітку". Чоловік — водій, тижнями в роз'їздах. Дітей немає. Єдина втіха для Оксани — у вихідний день з'їздити в село до батьків. "Яка благість — розповідала Оксана знайомим. — Зійдеш з автобуса, йдеш селом — усі до тебе вітаються, розкажуть про все, собаки доброзичливо вертять хвостами, сади, городи, знайома річка. Ось тітка Настя, яка няньчила в дитинстві. Теплі обійми: "Як ти там, Оксаночко? Щось змарніла? А діти де?" Ось і рідне обійстя. Мама і тато вже на воротах. Собачка Туя стрибає від радощів...
...Пройшло ще кілька років і вирішили з Андрієм розпрощатися з Києвом і повернутися в село. Поділилися планами зі знайомими, корінними киянами. "І що це ви надумали? — розраджували ті. — Яке село? Тут робота, добрі дороги, метро, ліфти, театри. Ну й що з того, що живете в Дарниці, а на роботу в Святошино. Та метро ж. А як же знайомі, колектив на заводі?" — "Який колектив, які зручності? — з болем у серці мовила Оксана. — Вранці похапцем зберешся, бігом до автобуса. Вже там намнуть добряче боки. В метро силоміць упхнуть у вагон, а там руки не можна підняти... А на роботі... Який колектив? Зберуться жінки, нашвидкуруч обміняються інформацією: хто що почув, скільки заплатив, хто з ким посварився, хто яку білизну носить та ін. Ото і весь колектив... А зворотна дорога така сама... Ти нікому не потрібна, якась піщинка в Сахарі..."
Тимчасовий колектив групує особистостей, які є членами постійних колективів і об'єднуються для виконання тимчасових завдань або задоволення своїх власних інтересів (танцювальний колектив, хор, туристична група, технічний гурток, музичний ансамбль, літературна студія та ін.). Як правило, тимчасові колективи невеликі за складом, згруповані на основі пізнавальних і соціальних інтересів їх членів. Ці колективи вирізняються ще й тим, що їх зміцнює творча діяльність.
Виробничі колективи об'єднують професіоналів для розв'язання різних завдань у галузі науково-дослідної роботи, виробництва промислової та сільськогосподарської продукції, захисту держави, охорони правопорядку, лікування людей та ін. Такі колективи розвиваються за загальними законами педагогічної теорії. Формуючи виробничий колектив, треба враховувати вимоги щодо його кількісного складу і якісних чинників. Виробничі колективи успішно розвиваються і функціонують, коли є оптимальне пропорційне співвідношення осіб чоловічої та жіночої статі, молоді і людей старшого віку, досвідчених і менш досвідчених, різних за темпераментом і характером.
А.С. Макаренко приділяв особливу увагу психологічному мікроклімату у педагогічній частині шкільного колективу. "Колектив вихователів, — писав Антон Семенович, — об'єднаний спільною думкою, переконаннями, допомогою один одному, вільний від заздрощів один до одного, вільний від індивідуальної і особистої гонитви за любов'ю вихованців, — тільки такий колектив і може виховувати дітей"1.
І далі: "Успіх вихователя залежить від того, наскільки він старий член колективу, скільки ним покладено в минулому сил та енергії, щоб вести колектив, і коли колектив педагогів буде молодший за колектив вихованців, природно, що він буде слабкий. Але це не означає, що в колективі треба збирати тільки зі стажем — старих. Тут наші педагоги повинні зацікавитися питанням про особливості звучання старого педагога і педагога-початківця. Колектив педагогів повинен бути дібраний не випадково, а утворений розумно. Повинна бути певна кількість старих, досвідчених педагогів, і неодмінно повинна бути одна дівчина, яка тільки що закінчила педагогічний вуз, яка ще й ступити не може. Але вона повинна бути неодмінно, тому що тут відбувається містерія педагогіки, тому що коли така дівчина приходить і потрапляє в старий колектив і педагогів, і вихованців, то починається невловимо тонка містерія, яка визначає успіх педагогічний. Така дівчина буде вчитися і у старих педагогів, і у старих учнів, і те, що вона буде вчитись у старих педагогів, покладає й на них відповідальність за її нормальну роботу.
Треба розв'язати питання, скільки повинно бути жінок і скільки чоловіків у педагогічному колективі. Про це треба серйозно подумати, бо буває, що чоловіки переважають, і це створює негарний тон. Занадто багато жінок — так само якийсь однобічний розвиток.
Я б сказав, що дуже велике значення має ще й просто зовнішній вигляд педагога. Звичайно, бажано, щоб усі педагоги були гарні, але в усякому разі хоч один гарний молодий педагог, одна гарна молода жінка неодмінно повинна бути"1.
Можна лише шкодувати, що й донині процес формування педагогічних колективів відбувається спонтанно, на механічному рівні, без турботи про забезпечення соціально-психологічної сумісності осіб, з яких складається колектив. Це стосується формування не лише педагогічних, а й інших колективів.
Великого значення питанням формування вчительського колективу надавав В.О. Сухомлинський. Він писав: "Педагогічний колектив творить обличчя школи. Школа стає великою виховною силою, якщо педагогічний колектив зберігає неминущі духовні цінності — в переконаннях, в поглядах, традиціях, звичаях учителів, в особистій неповторності кожного педагога, в живих стосунках між учителями й учнями, у стосунках між дітьми.
...Щоб вплив особи вихователя став реальною силою, мало таланту, енергії, творчої праці педагога. Ця сила надихається цінностями, створеними педагогічним колективом, — його поглядами, переконаннями, традиціями, ідеями, що живуть у школі не одне десятиліття"1.
Окреме місце займає сімейний колектив, який об'єднує членів однієї родини. Він складався історично і виступає важливим соціальним утворенням у суспільстві. Американський педагог Дж. Сантаяна (1863—1953) проголошував, що сім'я — один із шедеврів природи. Та й справді: історичний досвід переконує, що соціальний інститут сім'ї — це геніальний витвір суспільства. За влучним висловом американського педагога Ф. Адлера(1851—1933): "Сім'я — це суспільство в мініатюрі, від її цілісності залежить безпека всього великого людського суспільства".
Оскільки українські сім'ї характеризувалися багатодітністю, спільним проживанням в одній родині 2—3 поколінь, то сім'я була досить міцним колективом, що забезпечував оптимальні умови для фізичного, психологічного і соціального розвитку особистості. Щоб у сім'ї складалися колективістські стосунки, в ній мають бути мати, батько, щонайменше 2—3 дітей і члени сім'ї старшого покоління. Якщо в сім'ї є лише батько, мати та одна дитина, складаються відносини на основі парної залежності: батько, мати — дитина, що переважно негативно впливає на виховання дитини. Нерідко можна спостерігати таку картину: в сім'ї народилася дівчинка; батьки радіють, пестять її; ось уже доньці 2 рочки і вона все запитує маму: "А коли ви мені купите братика?" "Єдина дитина, — писав А.С. Макаренко, — приводить до концентрації неспокою, сліпої любові, страху, паніки, і в той же час у такій сім'ї нема нічого, що мало б у такому ж природному порядку цьому протистояти. Нема братів і сестер — ні старших, ні молодших, — нема, отже, ні досвіду піклування, ні досвіду гри, любові й допомоги, ні наслідування, ні пошани, нема, нарешті, досвіду розподілу спільної радості і спільного напруження, — просто нічого нема, навіть сучасного сусідства... Небезпечний шлях виховання єдиної дитини в сім'ї кінець кінцем зводиться до того, що сім'я втрачає якості колективу".
У 1937 р. А.С. Макаренко виступив з публічною лекцією "Художня література про виховання дітей". Розмова велася про особливості підходу до виховання дітей, в яких немає батьків, і дітей, які стали безпритульними за живих батьків. Виходячи з власного досвіду, він зауважив, що "бездоглядні батьківські діти значно важчі", вони "розпущені, це майже єдині сини". І далі напівсерйозно, напівжартома говорив: "Я сподіваюсь, що колись буде видано такого декрета: у кого народився син, а через три роки не народився другий — штраф".
У соціально-психологічному і педагогічному плані колективи можуть бути одновікові та різновікові. Природний шлях, що випливає з досвіду народної педагогіки, — це виховання особистості в різновіковому колективі. Тут старші за віком і соціальним досвідом члени колективу передають свій досвід молодшим, турбуються про їх захист, допомагають долати труднощі. Молодші прагнуть здобути соціальний досвід старших, відчувають відповідальність перед ними та ін. Добрим взірцем у цьому плані була українська родина, яка об'єднувала, по-перше, представників 2—3 поколінь: батьки, діти, бабусі і дідусі, а, по-друге, в сім'ї росло троє і більше дітей. Коли ми подивимося на сучасну багатодітну сім'ю (такі ще трапляються в наш час), то переконаємося, що вона щаслива своїм колективістським духом. На цих засадах ґрунтується і діяльність будинків сімейного типу.
Зрозуміло, що в загальноосвітніх навчально-виховних закладах первинні дитячі колективи мають формуватися за принципом одновікових. Але в школах інтернатного типу чому б не вдатися до формування різновікових колективів? Це було б природно і виправдано із соціально-психологічного погляду. З цього приводу А.С. Макаренко писав: "У мене первинним колективом був загін. Спершу я організовував загони за таким принципом: хто з ким учиться, хто з ким працює, тих я об'єдную в один загін.
Потім я вирішив, що треба молодших відокремлювати від старших. Згодом прийшов до висновку, що це шкідливо, і потім уже в кожному загоні були і малі, і дорослі юнаки 17—18 років.
Я вирішив, що такий колектив, який найбільше нагадує сім'ю, буде найвигіднішим у виховному відношенні. Там створюється піклування про молодших, повага до старших, найніжніші нюанси товариських взаємин.
Там малюки не будуть замкнені в окрему групу, яка вариться у власному соку, а старші ніколи не розповідатимуть непристойних анекдотів, бо в них є піклування про молодших".
У контексті міркувань про первинний і загальношкільний колективи на нинішньому етапі розвитку українського суспільства окреслюється одна небезпечна тенденція соціального характеру. В умовах розвитку економіки на засадах ринкових відносин у суспільстві швидкими темпами відбувається збагачення однієї частини суспільства і зубожіння іншої. Багаті оточують себе, свої сім'ї будинками-палацами, дорогими автомобілями і віллами, відпочивають у далеких країнах, лікуються в закордонних клініках, мають приватних охоронців. І дітей з раннього віку призвичаюють до такого життя у "золотих клітках". До того ж хизуються своїм багатством. Дітей посилають на навчання в престижні зарубіжні школи і вищі навчальні заклади. А останніми роками у великих містах почали створювати престижні школи (ліцеї, гімназії), які працюють за авторськими навчальними планами і програмами. Плата за навчання досить висока. Але це не лякає товстосумів. По суті, це елітні навчальні заклади закритого типу. Така нерівність з дитячого віку аж ніяк не відповідає принципам демократизму і гуманізму, породжує соціальну несправедливість і напругу в суспільстві. Соціальні наслідки формування так званих елітних дитячих колективів навряд чи можуть бути втішними для дітей, які в них навчаються, і для суспільства.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика виховання» автора Омеляненко В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особистість і колектив“ на сторінці 3. Приємного читання.
