Питання теорії і практики розвитку колективу, його впливу на формування особистості досить добре досліджені у психолого-педагогічній літературі, непогано розроблені і технології роботи з колективом. Варто лише у процесі практичної роботи впевнено спиратися на надбання педагогічної науки, цілеспрямовано працювати над розвитком колективу на засадах гуманізму, демократизму, враховувати надбання української етнопедагогіки, використовувати колектив як джерело соціально-психологічного розвитку особистості, її соціальної захищеності.
Особистість на шляху свого становлення проходить кілька етапів, що так чи інакше впливають на її розвиток: сім'я, дошкільні виховні заклади, школа, позашкільні дитячі виховні заклади, професійні освітні заклади, соціальне побутове оточення, засоби масової інформації та ін. І тут важливо забезпечити єдність і наступність впливу на колектив, у якому перебуває людина. Передовсім це стосується діяльності вихователів. З цього приводу А.С. Макаренко писав: "Повинен бути колектив вихователів, і там, де вихователі не об'єднані в колектив, і колектив не має єдиного плану роботи, єдиного тону, єдиного тонкого підходу до дитини, там не може бути ніякого виховного процесу. Тому краще мати 5 слабких вихователів, об'єднаних у колектив, захоплених однією думкою, одним принципом, одним стилем, які працюють єдино, ніж 10 хороших вихователів, які працюють кожен по-своєму, хто як хоче"1. Не випадково українське народне прислів'я говорить: "У семи няньок — дитина без ока".
Важливим чинником, що сприяє розвитку і становленню колективу, є система перспективних ліній. Перспектива — це мета, "завтрашня радість" (А.С. Макаренко), що є стимулом у діяльності колективу і його членів.
Будь-яка діяльність окремої людини чи певної групи буде ефективною лише за умов наявності й усвідомлення мети. Східна народна мудрість стверджує: "Мета — це крила людини. Якщо хочеш зробити людину нещасною — відбери у неї мету". А.С. Макаренко писав: "Справжнім стимулом людського життя є завтрашня радість. Спочатку треба організувати саму радість, викликати її до життя і поставити як реальність. По-друге, треба наполегливо перетворювати простіші види радості в складніші і значні для людини... Виховати людину — значить виховати в неї перспективні шляхи. Методика цієї роботи полягає в організації нових перспектив, у використанні тих, що вже є, в поступовій підстановці цінніших"2.
В ідеї необхідності створення перспективних ліній як для окремої особистості, такі для колективу закладена велика психолого-педагогічна мудрість. Невдачі виховної діяльності багатьох родин, виховних закладів часто криються в тому, що батьки, вихователі не до кінця розуміють сутність, велику потенційну силу перспективи у розвитку особистості і колективу (родинного, шкільного, виробничого).
Чому в родинах, які мають добрі статки, нерідко виростають духовно, інтелектуально кволі діти? Та тому, що, по-перше, дітям такого родинного колективу з перших кроків життя і протягом дитинства та юності батьки задовольняють усі потреби, забаганки. Точніше, з педагогічного погляду, не створюють для них перспективних ліній, тих крил, які могли б активізувати і мобілізувати особистість. Людина виростає без розуміння, без звички, що все здобувається працею, зусиллями, що за все в житті рано чи пізно доводиться платити. Є й ще один бік цієї справи. Виховані в розкоші люди задовольняються своєю особистою перспективою лише па короткий проміжок часу. Вона не співпадає з перспективою колективу, соціальної спільноти. Така людина-індивідуаліст стає своєрідним ізгоєм у суспільстві, загальмовується її розвиток як особистості.
Варто поглянути з цієї позиції на російське дворянство кінця XIX — початку XX ст. Упродовж тривалого часу це була могутня сила Російської імперії, яка виступала захисником вітчизни, була військовою, інтелектуальною елітою країни, тримала у своїх руках величезні багатства. Найбільш прогресивна частина дворянства на початку XIX ст. виступила проти нею ж створеного самодержавного режиму (грудень 1825 р.). Пройшло менше століття — і дворянство, купецтво все втратило. В результаті перевороту 1917 р. цю верству було практично знищено. Думається, що однією з причин було й те, що для дітей дворян у родинах, та й у суспільстві, були створені тепличні умови розвитку. У дітей і внуків мужніх, самодостатніх дворян відібрали перспективу, а це стало першопричиною різкого гальмування їхнього соціального і психічного розвитку, пасивності і безвідповідальності.
Історики вважають однією з причин краху колись могутньої Римської імперії зосередження багатства в руках знаті та неймовірну розпусту панівних класів.
Поглянемо на сучасність. Ознайомлення з життям і діяльністю відомих в Україні постатей: вчених, письменників, поетів, державних діячів різних рівнів підтверджує, що переважна більшість із них народились і виховувалися у малозабезпечених сім'ях селян і робітників, вчилися у звичайних школах. А піднялися на вершини соціального буття передусім тому, що перед ними життя вибудовувало все нові і нові перспективи.
Якщо подивитися на особливості розвитку трудової колонії імені Максима Горького у контексті філософії перспективних ліній, то побачимо, що колектив цього закладу постійно рухався вперед завдяки тому, що А.С. Макаренко разом з педагогами і вихователями постійно вибудовував перспективні лінії. Перші роки життя колонії в Ковалівці під Полтавою були бідними, навіть злиденними. Але поступово в результаті наполегливої праці всього колективу було добре налагоджене сільськогосподарське виробництво, що дало можливість забезпечити себе одягом, пристойним харчуванням, працювала школа, був свій оркестр, театр, добре впорядковане житло. Старших колоністів посилали вчитися на робітфаках, дорослі юнаки і дівчата одружувалися, отримували від колонії посаг та ін. Здавалося б — живи і радій. Але А.С. Макаренко почав помічати, що колектив загниває, починає розвалюватися: помітними стали сварки, бійки з молоддю із сусідніх сіл, відновилися крадіжки. Перед ним постала дилема: чому це трапилося і що робити? Пізно ввечері Антон Семенович про ці труднощі розповів одному з перших вихованців — О. Задорову. На запитання педагога останній відповів просто, але точно: "Обжерлися!" І А.С. Макаренко, щоб урятувати колектив, разом з педагогічним персоналом та вихованцями приймає рішення залишити "тепле", впорядковане місце і розпочати діяльність на іншій території, де все треба починати з нуля. В результаті тривалих пошуків зупинилися на Куряжі, де знаходився дитячий будинок, але все було розвалено, розкрадено і "трьохсот вихованців заїдали воші".
За визначенням А.С. Макаренка, перспектива може бути близькою, середньою і далекою. Організація близької перспективи повинна починатися з особистих потреб: чистота приміщення (класних кімнат, спалень), охайність в одязі, забезпечення їжею, захищеність від жорстокості, насильства. "Проте,
— як зауважував Антон Семенович, — було б великою помилкою будувати близьку перспективу тільки на принципі приємності, навіть якщо в цьому приємному є елементи корисного. Тож ми привчимо дітей до зовсім неприпустимого епікурейства"1. Епікуреїзм — учення давньогрецького філософа-матеріаліста й атеїста Епікура (341—270 рр. до н. е.), який матеріалістично пояснював світ на основі атомістичного вчення. Етичне вчення Епікура ґрунтується на розумному прагненні людини до щастя. Тут вжито у переносному розумінні — як схильність до отримання чуттєвих насолод.
Середня перспектива полягає в проекті колективної події, яка дещо пізніша в часі. Наприклад, середньою перспективою сімейного колективу може бути поїздка влітку на екскурсію рідним краєм; відпочинок всією родиною біля моря. У школі
— свято "За честь рідної школи". Середня перспектива матиме сенс і спрацює тоді, коли на шляху до неї члени колективу залучені до конкретної діяльності: добре навчання, підготовка альбомів, виставок, звіти спортивних секцій, колективів художньої самодіяльності та ін.
Далека перспектива — це означення мети, до якої прагнуть члени колективу в думках і мріях. Скажімо, якщо це стосується колективу сім'ї, то це може бути продовження навчання у професійному освітньому закладі, одруження, будівництво житла та ін. Коли вихованець навчається в загальноосвітній школі, то його далека перспектива сягає за період свого перебування в школі: отримання професії, бажана робота. Але щоб наблизитися до цієї перспективи, треба активно працювати, створювати інтелектуальну і соціальну базу для можливості здійснення цієї мрії-перспективи.
У процесі організації перспектив варто дотримуватися таких соціально-педагогічних вимог:
• кожна перспектива має бути зримою і реальною, щоб вихованці повірили в неї, у можливість її досягнення;
• передбачати, щоб перспектива була доступною, реальною і посильною для досягнення;
• стимулювати і заохочувати діяльність колективу і його членів у їхніх зусиллях, спрямованих на досягнення перспективи;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика виховання» автора Омеляненко В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Питання теорії і практики розвитку колективу“ на сторінці 1. Приємного читання.
