Педагогіка і релігія

Теорія і методика виховання

Релігія (лат. religio — благочестя, святиня, побожність) — це своєрідний духовний феномен, що виражає віру людини у надприродне начало, яке є джерелом буття всього сущого, є засобом спілкування з ним, проникнення в його світ.

Поняття "релігія" безпосередньо пов'язане з поняттям "Бог". За релігійними уявленнями, бог виступає як Абсолют, що верховенству є над людськими і природними силами, можливостями та відносинами. Бог, з погляду теологів, є трансцендентним (потойбічним) феноменом, що перебуває поза межами конкретного замкненого іманентного кола свідомості. Тому людина не може побачити Бога, пізнати, зрозуміти його дії. Він лише сам може відкритися людині. Бог — це своєрідна надприродна сутність, яка наділена вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю. Бог є творцем світу і зумовлює все, що відбувається в ньому1.

Упродовж багатьох віків люди шукають доказів як "за", так і "проти" існування Бога. Але всі ці пошуки залишаються марними. Відомий німецький філософ XVIII ст. І. Кант (1724— 1804), розмірковуючи над цією проблемою, дійшов висновку, що існування Бога не можна ні довести, ні спростувати.

У добу панування в окремих країнах марксистсько-ленінської філософії були спроби пояснити сутність виникнення й існування релігій, віри в Бога. К. Маркс (1818—1883) писав, що релігія є формою суспільної свідомості, яка за своєю суттю є "фактичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними у їхньому повсякденному житті, — відображенням, у якому земні сили набирають форми неземних"1. Він відверто заявив, що "релігія — опіум для народу"8.

Але історія людства свідчить, що релігія є стійким соціальним утворенням. Неодноразові спроби знищити, витравити релігію зі свідомості людей виявилися марними.

Відомий фізик, лауреат Нобелівської премії Жорес Алфьоров на запитання, чи він вірить у Бога, відповів: "Я сформувався в добу домінування в країні атеїзму. Крім того я фізик, матеріаліст. Але з віком з'являються думки, що, можливо, щось таке в цьому плані є". Одна з найбільш видатних вчених у галузі вивчення людського мозку академік Г.В. Бекетова свою релігійність пояснює тим, що, вивчивши досконально мозок людини, вона переконана, що такий надзвичайно складний феномен не міг виникнути сам собою. Це результат дії вищої сили

— Бога.

Нині предметом дослідження релігієзнавства є об'єктивні закономірності виникнення, становлення та розвитку релігій, їх функціонування, взаємозв'язок релігії з різними галузями знань. Наука про релігію тісно пов'язана з іншими науками

— філософією, психологією, історією, педагогікою, соціологією, футурологією, феноменологією, антропологією, культурологією та ін.

Так чи інакше релігія пов'язана передусім з проблемами соціального розвитку суспільства і спрямована безпосередньо на людину. А оскільки питаннями соціального розвитку людини, її морально-духовного становлення займається педагогіка, є сенс говорити про феномен релігійної педагогіки. Адже об'єктом безпосереднього дослідження, об'єктом соціального інтересу і релігії, і педагогіки є людина.

Педагогіка — наука про едукацію людини. Для того, щоб ефективно і в той же час природо відповідно виховувати людину, треба добре знати її природу і передовсім — походження. Матеріалісти стверджують, що людина є продуктом еволюції тваринного світу, тобто досконалою, високорозвиненою твариною. Протилежної думки дотримуються прихильники божественного походження людини, які переконані, що людина є творіння Боже, наділене безсмертною душею.

На теренах нинішньої України впродовж багатьох століть церква була головним соціальним інститутом виховання людини. У церковній чи монастирській школі дитина навчалася грамоті, моралі, пізнанню істини, позитивній поведінці. Християнське виховання дітей велося шляхом впливу віри, православ'я на особистість. Православ'я намагалося облагородити позитивні інстинкти людини, піднести її духовні якості. Православний храм завжди був центром естетичного виховання. У храмах, монастирях, церковних навчальних закладах обов'язково організовувалися хори. До церковного співу причетні такі видатні композитори як С. А. Рахманінов, Д.С. Бортнянський, Н.А. Римський-Корсаков та інші. У храмі діти з семи років сповідувались, слухали проповіді, які фактично були уроками моральності, у свята причащалися. У церкві хрестили, вінчали, відспівували, поминали.

У сімейному вихованні християнської родини теж велику роль відігравала релігія. Кожного ранку діти разом з дорослими молились і просили в Бога благословення на весь день.

Переважна більшість видатних педагогів-учених була релігійною. Серед них Я.А. Коменський, М.І. Пирогов, К.Д. Ушинський. До недавнього часу це свідомо замовчувалось, а глибока релігійність К.Д. Ушинського трактувалась як одна а "реакційних помилок його світогляду". Великий педагог не позиціонував себе ні як матеріаліст, ні як ідеаліст, але проблеми релігійності, християнського виховання розглядаються у багатьох його працях, зокрема таких як "Педагогічна антропологія", "Про народність у суспільному вихованні", "Про моральний елемент у російському вихованні" та інших. Він писав: "Для нас нехристиянська педагогіка — річ немислима, задум без спонук у минулому, без результатів у майбутньому. Все, чим людина, як людина може і повинна бути, виражено повністю у божественному вченні, і виховання залишається тільки передовсім і в основу всього покладені всі істини християнства. Воно слугує джерелом всякого світла і всякої істини і вказує високу мету всякому вихованню".

К.Д. Ушинський вважав, що релігійне виховання людини має супроводжувати її все життя. Цим мають опікуватися сім'я (передусім — мати), церква і школа. У школі обов'язково має вивчатися Закон Божий.

Розвиток суспільства в умовах новітніх промислово-технічних та інформаційних технологій з появою тенденцій до глобалізації соціально-економічного характеру висуває на перший план архіважливу проблему виживання людства на земній кулі. Вже з середини XX ст. перед мешканцями планети постала грізна дилема: виживе людство, чи справа йде до його самознищення. Нині багато людей захоплюється, тішиться благами і надбаннями науково-технічного прогресу: величезною кількістю машин, різних механізмів, які полегшують працю людей; польотами в космос, мандрівками до сусідніх планет; мобільним зв'язком, могутніми джерелами і засобами інформації; розвитком біотехнологій, генної інженерії та багато іншого. Радіємо як малі діти, для яких характерна безпосередність, наївність. І не знаємо або забуваємо древній постулат Євангелія: "У багатій мудрості є багато смутку. Хто примножує знання, той примножує скорботу". Грецький філософ Платон у цьому ж плані застерігав: "Освічена, але погано вихована людина страшніша будь-якого звіра".

Мудрість народу, а особливо мудрість його поводирів, полягає в тому, щоб завчасно передбачити зародження загрозливих проблем, попередити наслідки їх негативних впливів на перебіг розвитку суспільства. Італійський мислитель Н. Макіавеллі (1469—1527) писав: "Коли проблема лише виникає, розпізнати її складно, але легко розв'язати. Коли ж проблема очевидна для всіх, з нею надзвичайно важко впоратися. Мудрий правитель повинен уміти розпізнати проблему раніше, аніж вона стане очевидною для всіх".

Щоб людство у ході соціально-економічного розвитку не опинилося перед прірвою небуття, треба усвідомлювати певні цінності як визначальний чинник виживання. Є два види цінностей — духовні й матеріальні. Ці величини не залишаються незмінними, стабільними. Вони зазнають певних змін, трансформацій. Поява нових духовних цінностей відбувається під впливом ідей. Ідеї, що спонукають до подібних трансформацій, можуть бути різними за своїм змістом. Але незаперечною умовою успіху має бути така ідея, яка веде до задоволення тих потреб, які при попередній системі цінностей були пригнічені і накопичили значний масив негативу. Змінюються ідеї — змінюються й цінності. Будь-яка етнічна спільнота дотримується певної системи цінностей як вираження національної гідності. А оскільки в багатьох випадках система цінностей народу пов'язана з його релігійними віруваннями, то міцність такого зв'язку підсилюється переконаннями, що саме ці цінності Бог велів шанувати понад усе.

Чи можна говорити про оптимальну, найбільш прийнятну, універсальну систему цінностей, передусім морально-духовних, які забезпечують найвищу якість життєдіяльності певної соціальної групи людей? Така система є, і вона, по суті, інваріантна (мало залежить від національних особливостей конкретного народу), тобто загальнолюдська. її існування зумовлено тим спільним, що властиве природі будь-якого суспільства незалежно від устрою, способу управління.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика виховання» автора Омеляненко В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Педагогіка і релігія“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Розділ 1 ПЕДАГОГІКА - НАУКА ПРО ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ

  • Місце і роль педагогіки в життєдіяльності людей

  • Приклад низької педагогічної культури

  • Українська народна педагогіка, її місце у системі національного виховання

  • Етнопедагогіка. Народна педагогіка

  • Прислів'я і приказки українського народу

  • Казки

  • Балади

  • Народна пісня

  • Думи

  • Легенди

  • Педагогіка і релігія
  • З "Бесід священномученика Володимира, Митрополита Київського і Галицького" про причини поганого виховання у наш час.

  • Виховання справедливості

  • Виховання почуття соромливості

  • Розділ 2 МЕТА Й ЗАВДАННЯ ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ

  • Генетична культура. Спадковість

  • Особливості анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей

  • Темперамент

  • Холерик.

  • Меланхолік.

  • Особливості молодших підлітків холеричного типу

  • Особливості молодших підлітків меланхолічного тину

  • Завдання всебічного гармонійного розвитку особистості в умовах полікультурної освіти

  • Концепції виховання

  • Закономірності виховного процесу

  • Пріоритет загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей у змісті виховання.

  • Провідна роль сім'ї у вихованні дитини

  • Особлива місія праці в соціалізації особистості

  • Виховання особистості в колективі

  • Мотиви виховання у системі соціального становлення особистості

  • Розділ 3 ПРИНЦИПИ, МЕТОДИ І ЗАСОБИ ВИХОВАННЯ

  • Принцип природовідповідності

  • Принцип гуманності

  • Принцип індивідуальності та диференціальності

  • Принцип етнічності

  • Принцип культуровідповідності

  • Методи виховання

  • Совість

  • Групи непрямих вимог

  • Формування вмінь і звичок

  • Метод привчання

  • Метод змагання

  • Метод заохочення

  • Метод покарань

  • Метод вибуху

  • Особистість і колектив

  • Лідерство. Лідери

  • Стадії розвитку колективу

  • Питання теорії і практики розвитку колективу

  • Педагогічні засади оптимізації спілкування

  • Рівні спілкування

  • Мануальне спілкування

  • Стилі спілкування

  • Рівень сформованості вміння спілкуватися

  • Правила спілкування

  • Методична робота класного керівника

  • Методи вивчення учнів і учнівських колективів

  • Програма вивчення учнів і складання характеристики

  • Програма вивчення класного колективу і складання характеристики

  • Диспут – як форма позакласної роботи

  • Колективні творчі справи (КТС)

  • Ключова роль сім'ї у вихованні дітей

  • Батьківський авторитет у вихованні дітей

  • Спілкування класного керівника з батьками

  • Форми і методи роботи класного керівника з батьками учнів