Концепції виховання

Теорія і методика виховання

Зміст виховання впродовж усієї історії людства зумовлювався потребами суспільно-економічного розвитку тієї чи іншої соціальної спільноти. Становлення людської особистості детерміноване законами розвитку її організму, характером суспільних відносин і формами суспільної свідомості. Від природи людина виступає як активна діяльна істота, а отже, творить саму себе як людську особистість. Виховання функціонує одночасно як суспільно-історична необхідність і як феномен суб'єктивного самовиявлення, як самостановлення особистості й індивідуальності.

У процесі виховання людини стикаються, протистоять, переплітаються, співдіють або протидіють дві тенденції, за якими формується особистість. З одного боку, виховання виявляється як суспільна необхідність, а з іншого — як свобода, феномен активно-творчого, особистісного керування людини. Боротьба і протистояння, або взаємодія, взаємодоповнення й гармонія цих тенденцій і становить сутність головної педагогічної суперечності, рушійну силу формування людської особистості як результат суперечностей між суспільними потребами і наявним рівнем вихованості особистості (рис. 2.6).

Дія рушійної сили — де внутрішня об'єктивна закономірність будь-якого процесу. Але в системі виховання особистості вона дещо прихована. Щоб рушійна сила виступала дієвим чинником, вихователь має створювати спеціальні ситуації. При цьому педагог має займати позицію обережного помічника особистості у процесі подолання труднощів і ні в якому разі не робити це за неї. Тут слід керуватися народною мудрістю: "Якщо хочеш нагодувати людину на один день — дай їй рибину. Якщо ж прагнеш нагодувати на все життя — навчи ловити рибу". Саме в цьому виявляється мудрість і майстерність педагогів (батьків, учителів-вихователів та ін.).

Виховні ситуації необхідно поступово ускладнювати, розширювати, враховуючи вікові й індивідуальні особливості вихованців і дбаючи про оволодіння ними ефективними методами та засобами долання чергових "бар'єрів" і збереження їхнього здоров'я.

На процес виховання впливають різноманітні чинники. Вони зумовлюються об'єктивними та суб'єктивними причинами, а також особливостями соціально-економічного розвитку суспільства.

До об'єктивних причин належать: особливості будівництва незалежної України; відродження національної самобутності народу; особливості розвитку виробничих відносин, засобів виробництва; розвиток господарства на засадах ринкових відносин, розширення меж приватної власності; розширення масштабів спілкування з громадянами інших держав; особливості соціально-економічного розвитку, вплив процесу урбанізації; природне середовище та ін.

До суб'єктивних причин належать: соціально-педагогічна діяльність сім'ї; діяльність громадських організацій; діяльність навчально-виховних закладів; цілеспрямована діяльність засобів масової інформації; діяльність інститутів культури і мистецтва (театри, музеї, філармонії та ін.).

Зазначені причини впливають на процес виховання конкретної особистості безпосередньо або опосередковано. Складність цього впливу зумовлена тим, що досить важко забезпечити єдність вимог щодо змісту такої діяльності різних соціальних інституцій, яка диктується завданнями національного виховання.

Виходячи із сутності закономірностей впливу об'єктивних і суб'єктивних чинників виховання, у світі склалися певні системи, що забезпечують розвиток і формування громадян тієї чи іншої країни. Вчені (зокрема американський педагог Джон Бердел) зробили спробу класифікувати ці системи (табл. 2.2).

Упродовж століть на основі розуміння закономірностей виховання залежно від особливостей соціально-економічного розвитку певної етнічної спільноти складалися різні концепції (лат. conceptio — сукупність, система) виховання.

Термін "концепція" вживається також для позначення провідного задуму, конструктивного принципу в науці, мистецтві, політиці та інших видах діяльності. У педагогіці концепція — це система поглядів на те чи інше педагогічне явище, процес, спосіб розуміння, тлумачення педагогічних явищ, подій; провідна ідея педагогічної теорії.

Зупинимося лише на окремих концепціях, які отримали більш-менш чітке окреслення у XX ст. і які так чи інакше впливали і впливають на процес виховання в різних країнах світу (рис. 2.7).

Концепції виховання

Таблиця 2.2. Системи, що забезпечують розвиток і формування громадян того чи іншого суспільства

Соціальні факториСШААнгліяСРСРЯпонія
Мета суспільстваПрогрес через індивідуалізмПорядок і законПрогрес через колективізмБеззаперечне виконання обов'язку людиною
Мета освітиІндивідуальний розвитокФормування характеруЕфективні знанняРозмірковування, аналіз
Соціальне впровадженняПрактично-прогресивнеАкадемічно-аналітичнеФормально-енциклопедичнеТрадиційно-естетичне
Індивідуальне спрямування як результатУседозволеністьСамодисциплінаДисципліна для соціальної метиДисципліна заради її самої

• 1. Прагматизм, неопрагматизм (грец. prahma — дія, діяння) — суб'єктивно-ідеалістичне вчення, за яким цінність понять, суджень, інших знань про об'єкти навколишньої дійсності визначаються практичними для людини наслідками дій, що базуються на цих знаннях. Прагматисти абсолютизують практичне призначення людського пізнання. У сучасних умовах під впливом нових економічних відносин тенденції вияву прагматизму охоплюють усе ширше коло людей. Прихильники прагматизму на перше місце висувають практичну матеріальну вигоду, залишаючи поза увагою морально-духовні цінності, культивують цинізм, зневажливе ставлення до досягнень людської культури, духовних і моральних надбань людства. В умовах розвитку в нашій країні ринкових відносин, коли збагачення стає своєрідним ідолом для окремих членів суспільства ("Бізнес не має моралі"), концепція прагматизму сприяє руйнуванню морально-духовних начал у людині.

• 2. Неопозитивізм (лат. positivus — умовний, позитивний) ігнорує світоглядні аспекти наукових знань, підносить до принципу плоский емпіризм (грец. emperia — досвід) — напрям у теорії пізнання, який на противагу раціоналізмові вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання життєвий досвід, применшує роль логічного аналізу і теоретичних узагальнень. Прихильники цієї концепції недооцінюють роль теоретичних знань, заперечують об'єктивні закони моралі, зумовленість їх особливостями національного розвитку, соціальними потребами.

• 3. Екзистенціалізм (лат. existentia — існування) — суб'єктивно-ідеалістична філософська течія. Апологети цієї концепції протиставляють людині суспільство як щось вороже, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу. Колектив як компонент суспільства оголошується ворогом людини, бо прагне нібито перетворити його в "стадну тварину", нівелювати членів суспільства. Моральні норми розглядаються екзистенціалістами як продукт "аморефлексії", як вираження абсолютної "свободи волі поза будь-якими вимогами суспільної доцільності". Прихильники екзистенціалізму у своїх "філософствуваннях" виступають проти природи людини, її соціальної сутності.

• 4. Неотомізм є філософською доктриною католицизму, яку започаткував у XIX ст. італійський релігійний діяч Фома

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика виховання» автора Омеляненко В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Концепції виховання“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Розділ 1 ПЕДАГОГІКА - НАУКА ПРО ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ

  • Місце і роль педагогіки в життєдіяльності людей

  • Приклад низької педагогічної культури

  • Українська народна педагогіка, її місце у системі національного виховання

  • Етнопедагогіка. Народна педагогіка

  • Прислів'я і приказки українського народу

  • Казки

  • Балади

  • Народна пісня

  • Думи

  • Легенди

  • Педагогіка і релігія

  • З "Бесід священномученика Володимира, Митрополита Київського і Галицького" про причини поганого виховання у наш час.

  • Виховання справедливості

  • Виховання почуття соромливості

  • Розділ 2 МЕТА Й ЗАВДАННЯ ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ

  • Генетична культура. Спадковість

  • Особливості анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей

  • Темперамент

  • Холерик.

  • Меланхолік.

  • Особливості молодших підлітків холеричного типу

  • Особливості молодших підлітків меланхолічного тину

  • Завдання всебічного гармонійного розвитку особистості в умовах полікультурної освіти

  • Концепції виховання
  • Закономірності виховного процесу

  • Пріоритет загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей у змісті виховання.

  • Провідна роль сім'ї у вихованні дитини

  • Особлива місія праці в соціалізації особистості

  • Виховання особистості в колективі

  • Мотиви виховання у системі соціального становлення особистості

  • Розділ 3 ПРИНЦИПИ, МЕТОДИ І ЗАСОБИ ВИХОВАННЯ

  • Принцип природовідповідності

  • Принцип гуманності

  • Принцип індивідуальності та диференціальності

  • Принцип етнічності

  • Принцип культуровідповідності

  • Методи виховання

  • Совість

  • Групи непрямих вимог

  • Формування вмінь і звичок

  • Метод привчання

  • Метод змагання

  • Метод заохочення

  • Метод покарань

  • Метод вибуху

  • Особистість і колектив

  • Лідерство. Лідери

  • Стадії розвитку колективу

  • Питання теорії і практики розвитку колективу

  • Педагогічні засади оптимізації спілкування

  • Рівні спілкування

  • Мануальне спілкування

  • Стилі спілкування

  • Рівень сформованості вміння спілкуватися

  • Правила спілкування

  • Методична робота класного керівника

  • Методи вивчення учнів і учнівських колективів

  • Програма вивчення учнів і складання характеристики

  • Програма вивчення класного колективу і складання характеристики

  • Диспут – як форма позакласної роботи

  • Колективні творчі справи (КТС)

  • Ключова роль сім'ї у вихованні дітей

  • Батьківський авторитет у вихованні дітей

  • Спілкування класного керівника з батьками

  • Форми і методи роботи класного керівника з батьками учнів