Мотиви виховання у системі соціального становлення особистості

Теорія і методика виховання

Мотив (лат. moveo — спонукати, рухати) — це спонукальна причина дій і вчинків людини; предметний зміст потреби, для задоволення якої суб'єкт здійснює активну, цілеспрямовану діяльність.

Відомий психолог С.Л. Рубінштейн, аналізуючи різні аспекти діяльності людини, великого значення надавав її мотивам. "Будь-яка діяльність, спрямована на конкретну мету, виходить з тих чи інших спонукань. Більш чи менш адекватно усвідомлене спонукання виступає як мотив. Те чи інше спонукання — потреба, інтерес — стає для людини мотивом дій через співвіднесення його з метою, оскільки, з іншого боку, об'єкт, на який спрямовується дія і який спонукає до неї, стає метою дій через співвіднесення з мотивом. Мотиви поведінки, як вони усвідомлюються діючим суб'єктом, є відображення його спонукань, які опосередковані панівною ідеологією, уявою індивіда про належне і дозволене"1.

І далі: "Мотиви людської діяльності надзвичайно багатогранні, оскільки випливають з різних потреб та інтересів. У своїх вершинних формах вони ґрунтуються на усвідомленні людиною своїх моральних обов'язків, завдань, які ставить перед нею суспільне життя, тому що в своїх вищих, найбільш усвідомлених проявах поведінка людини регулюється усвідомленою необхідністю, в якій вона знаходить істинно зрозумілу свободу"2.

Нерідко свобода помилково трактується як абстрактне явище або ж абсолютна незалежність людини від зовнішніх чинників — матеріальних і духовних. А звідси — вседозволеність, розгнузданість у поведінці, нехтування будь-якими нормами, правилами, законами, морально-духовними регулятивними чинниками. Ще в давні часи відомий римський політик і письменник Марк Тулій Цицероп (106—43 рр. до н. е.) писав: "Щоб бути вільним, я маю залишатися рабом закону".

Український письменник М.М. Коцюбинський у філософській новелі "Інтермеццо" (1908 р.) показав, що людина не може бути абсолютно вільною від того, що її оточує. Поняття "свобода" надто відносна категорія.

Будь-яка діяльність людини детермінована певною системою мотивів. Як у сфері пізнавальної діяльності діє аксіома "Людина думає тоді, коли перед нею постає завдання", так само в широкій соціальній діяльності особистість діє, коли перед нею постає конкретне завдання, яке є внутрішнім психологічним рушієм цієї дії.

Палітра мотивів діяльності кожної людини надзвичайно широка. Але їх можна згрупувати у цілісні блоки. Вони зумовлюються передусім об'єктивними чинниками життєдіяльності людей.

Американський психолог А. Маслоу змоделював ієрархічну багатоступеневу піраміду потреб людини, всі компоненти якої перебувають у діалектичному взаємозв'язку (рис. 2.8).

Структура мотивів виховання

Загалом ці компоненти системи своєрідно внутрішньо програмують виховний процес і діяльність людини. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже, і програма виховного процесу.

У процесі виховання молодого покоління, яке не має належного соціального досвіду, педагоги (батьки, вихователі дошкільних виховних закладів, учителі, викладачі професійних навчальних закладів та ін.) мають постійно дбати про створення сприятливих умов для формування у вихованців певних мотивів виховання шляхом актуалізації необхідних потреб. Поступово, в міру набуття знань, достатнього соціального досвіду кожна особистість самостійно починає усвідомлювати потреби, які стимулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програмує процес самовиховання, соціального становлення.

Структура процесу виховання

Процес виховання — досить складне багатоаспектне явище. Він підпорядкований певним діалектичним закономірностям і має в собі взаємопозв'язані компоненти (рис. 2.9).

Структура процесу виховання

Людина (дитина) вступає у конкретну соціальну систему (сім'ю, навчальний колектив, виробничий колектив, політичне чи громадське об'єднання), де вже склалися певні правила, норми поведінки. Об'єктивно для всіх членів суспільства незалежно від віку, національної чи релігійної належності передусім необхідне дотримання цих норм і правил, щоб забезпечити оптимальні умови для спілкування, співжиття та діяльності, мати успіх у цій діяльності. Оволодіння правилами і нормами поведінки — найперший етап входження в систему виховного впливу.

Переважна більшість держав мас головний збірник правил і норм поведінки — Конституцію. Виконання вимог Основного закону країни деталізується і реалізується шляхом дотримання окремих законів, статутів, положень, правил і т. ін. Залежно від віку, виду соціальної діяльності (дитячий садок, школа, вищий навчальний заклад, адміністративна установа, виробниче об'єднання та ін.) громадяни мають добре засвоїти усталені норми і правила поведінки. До цього варто додати, що всі правові норми і правила поведінки мають бути розумними, врівноваженими, реальними щодо можливості їх виконання, нести гуманістичні і демократичні засади, спрямовані на захист особистості.

Керівники будь-яких закладів (школи, вищого навчального закладу, військового підрозділу, підприємства, адміністративної установи та ін.) мають обов'язково знайомити новоприбулого члена колективу з традиціями, правилами внутрішнього розпорядку і нормами поведінки, прийнятими в цьому колективі.

У стабільних колективах важливо за участю їх членів виробляти правила поведінки, зважаючи на думку вихованців, співробітників. І приймати ці правила демократично, на загальних зборах. Такий підхід психологічно підвищує відповідальність кожного члена колективу за свідоме дотримання і виконання означених правил. Бо кожен може сказати собі: "Я ж брав участь у визначенні та утвердженні цих правил. То ж я повинен дотримуватися їх". Прикладом такої роботи може слугувати досвід педагогічної діяльності Л.С. Макаренка і зокрема важливий документ "Конституція країни ФЕД". У преамбулі цього документа зазначалось: "На загальних зборах комуни ім. Ф. Е. Дзержинського, в органах комсомолу і самоуправління, в побуті і практиці протягом п'ятирічної роботи комуни виробилися правила та норми, які становлять немовби неписану нашу конституцію, вони визначають увесь розпорядок і хід життя в комуні".

У процесі ознайомлення вихованців, та й дорослих людей, з правилами і нормами поведінки в певній установі необхідно обов'язково аргументувати, у чому сутність тієї чи іншої норми, які обставини вимагають саме такої поведінки особистості. Такий підхід сприяє більш глибокому усвідомленню сутності правила чи норми поведінки.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика виховання» автора Омеляненко В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мотиви виховання у системі соціального становлення особистості“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Розділ 1 ПЕДАГОГІКА - НАУКА ПРО ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ

  • Місце і роль педагогіки в життєдіяльності людей

  • Приклад низької педагогічної культури

  • Українська народна педагогіка, її місце у системі національного виховання

  • Етнопедагогіка. Народна педагогіка

  • Прислів'я і приказки українського народу

  • Казки

  • Балади

  • Народна пісня

  • Думи

  • Легенди

  • Педагогіка і релігія

  • З "Бесід священномученика Володимира, Митрополита Київського і Галицького" про причини поганого виховання у наш час.

  • Виховання справедливості

  • Виховання почуття соромливості

  • Розділ 2 МЕТА Й ЗАВДАННЯ ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ

  • Генетична культура. Спадковість

  • Особливості анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей

  • Темперамент

  • Холерик.

  • Меланхолік.

  • Особливості молодших підлітків холеричного типу

  • Особливості молодших підлітків меланхолічного тину

  • Завдання всебічного гармонійного розвитку особистості в умовах полікультурної освіти

  • Концепції виховання

  • Закономірності виховного процесу

  • Пріоритет загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей у змісті виховання.

  • Провідна роль сім'ї у вихованні дитини

  • Особлива місія праці в соціалізації особистості

  • Виховання особистості в колективі

  • Мотиви виховання у системі соціального становлення особистості
  • Розділ 3 ПРИНЦИПИ, МЕТОДИ І ЗАСОБИ ВИХОВАННЯ

  • Принцип природовідповідності

  • Принцип гуманності

  • Принцип індивідуальності та диференціальності

  • Принцип етнічності

  • Принцип культуровідповідності

  • Методи виховання

  • Совість

  • Групи непрямих вимог

  • Формування вмінь і звичок

  • Метод привчання

  • Метод змагання

  • Метод заохочення

  • Метод покарань

  • Метод вибуху

  • Особистість і колектив

  • Лідерство. Лідери

  • Стадії розвитку колективу

  • Питання теорії і практики розвитку колективу

  • Педагогічні засади оптимізації спілкування

  • Рівні спілкування

  • Мануальне спілкування

  • Стилі спілкування

  • Рівень сформованості вміння спілкуватися

  • Правила спілкування

  • Методична робота класного керівника

  • Методи вивчення учнів і учнівських колективів

  • Програма вивчення учнів і складання характеристики

  • Програма вивчення класного колективу і складання характеристики

  • Диспут – як форма позакласної роботи

  • Колективні творчі справи (КТС)

  • Ключова роль сім'ї у вихованні дітей

  • Батьківський авторитет у вихованні дітей

  • Спілкування класного керівника з батьками

  • Форми і методи роботи класного керівника з батьками учнів