• виховання правової культури, поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання й дотримання законів;
• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу;
• формування мовної культури, оволодіння українською мовою;
• виховання духовної культури особистості й створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції;
• утвердження принципів загальнолюдської моралі: правдивості, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших доброчинностей;
• культивування кращих рис української ментальності – працелюбства, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;
• формування почуття господаря й господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи, підготовки дітей до життя в умовах ринкових відносин;
• забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона та зміцнення їхнього фізичного, психічного й духовного здоров'я;
• формування соціальної активності та відповідальності особистості через уключення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних відносин;
• забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;
• вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії її відносин із природою;
• прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
• спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадської діяльності.
Виховання дітей і молоді в будь-якому регіоні України, у підсумку, має одні й ті самі стратегічні цілі, ґрунтується на одних і тих же принципах, теоретично-методологічних засадах. Водночас у процесі виховання повинні враховуватися регіональні й етнографічні особливості [18, с. 237-250].
Принципи національного виховання – вихідні положення, що забезпечують реалізацію змісту, форм, методів виховання, оптимізують технологію організації виховного процесу як цілісної системи. Отже, це система вимог, яка охоплює всі аспекти виховного процесу, відображає результати виховної роботи.
Єдиного підходу до класифікації принципів національного виховання сьогодні немає. Аналіз позицій окремих авторів (С. Г. Карпенчук, Я. Б. Гнутель, Η. П. Волкова та ін.) і "Концепції національного виховання" дає можливість виділити природні, соціальні й духовні фактори, які впливають на формування особистості, а в їх рамках – такі принципи виховання:
• 1. Єдність національного й загальнолюдського – це формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; володіння українською мовою, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв народів, які населяють Україну, оволодіння надбаннями світової культури.
• 2. Природовідповідність – це врахування багатогранної й цілісної природи людини; анатомо-фізіологічні, психологічні, вікові, генетичні, національні, регіональні особливості дітей, підлітків, студентів. Лише комплексний підхід у виховному процесі з урахуванням усіх цих складників природи особистості дає змогу одержувати необхідний ефект у її формуванні.
• 3. Культуровідповідність передбачає органічний зв'язок з історією всього людства й свого народу, його мовою, культурою, народним мистецтвом, забезпечення розуміння духовної єдності та спадкоємності поколінь, зв'язок виховання із життям.
• 4. Гуманізація – це виховання гуманної особистості: щирої, людяної, доброзичливої, безкорисливої, милосердної; забезпечення поваги до особистості, розуміння її запитів, інтересів, створення умов для її самореалізації, вияву обдарованості.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогічна майстерність» автора Барабаш Ю.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 8. Учитель і виховна робота“ на сторінці 2. Приємного читання.
