• "Товариш". У процесі спілкування переважають дружні стосунки, т. зв. "панібратство". Отже, утрачається діловий підтекст спілкування. Така крайність призводить до зниження розумної вимогливості педагога до вихованців;
• "Тетерук". Учитель не спрямований на клас, слухає лише себе, заглиблений у свої думки. При цьому втрачається зворотний зв'язок, що дуже важливо під час спілкування.
Є багато інших ускладнень, які утруднюють спілкування, а саме:
• а) відмінність між мовленнєвим та немовленнєвим спілкуванням. Наприклад, дослідження засвідчують, що тільки 7 % інформації містить зміст сказаного, 55 % передається на невербальному рівні (мімікою, жестами), 38 % – якісними характеристиками голосу (висота тону, тембр), тому сказане не завжди підкріплюється відповідною поведінкою. Педагог не повинен допускати дисгармонії між словами, мімікою, жестами, інтонаціями голосу. Учні дуже чутливі до розбіжностей у словах і поведінці вчителя;
• б) вплив на взаємодію прихованих (хибних) припущень. Потрібно завжди враховувати особливості партнера та його поведінки в спілкуванні з ним. Ігнорування цього ускладнює спішування вчителя;
• в) проблеми прихованого контексту спілкування. Потрібно глибоко розуміти учня, його внутрішній світ, прагнення, інтереси, проблеми, тобто "думати за двох". Якщо цього немає, школяр може проявляти образу, хибну поведінку й ін., що ускладнює відносини з ним.
Існує багато інших чинників, які ускладнюють спілкування (погрози, накази, негативна критика, образливі порівняння та ін.) [З, с. 441-442].
Стилі педагогічного спілкування. Цей стиль спілкування (система способів і прийомів у процесі спілкування вчителя з учнями) залежить від особистісних якостей педагога (передусім, ставлення до дітей) та від педагогічної ситуації в цей момент.
Ставлення до дітей в окремих учителів неоднорідне, а саме:
• активно-позитивне. Педагог вимогливо-справедливий, з інтересом сприймає успіхи й невдачі школярів, практикує неформальне спілкування. Усе це створює позитивний комфорт у класі, розкутість і комунікабельність учнів;
• пасивно-позитивне. Увага акцентується на вимогливості та суто ділових стосунках. Емоційна позитивна спрямованість проявляється невиразно;
• ситуативне ставлення. Залежить від настрою педагога. Оцінки учня й манера власної поведінки визначаються ситуацією.
Останні дві категорії педагогів викликають негативне ставлення до них із боку учнів та їхніх батьків.
На цій основі за стратегією взаємодії виділяються такі за організацією стилі спілкування вчителя з дитячим колективом:
• 1. Авторитарний. В основі – диктат із боку педагога, який перетворює учня в пасивного виконавця, що пригнічує його індивідуальність й ініціативу. При цьому школярі ніби "розчиняються" в такому вчителеві, не мають можливості проявити своє "я".
• 2. Демократичний. Ґрунтується на глибокій повазі, довірі до учня, на самоуправлінні. У такого вчителя клас працює творчо, піднесено, із великою відповідальністю, тобто створено сприятливі умови для розвитку особистості.
• 3. Ліберальний. Педагог не має чіткої позиції, потурає класові, Це призводить до дезорганізації навчально-виховного процесу, а отже- його некерованості.
Беручи за основу обставини й індивідуальні характеристики учасників спілкування, В. А. Кан-Калик відзначає такі головні стилі педагогічного спілкування [6, с. 97-100]:
• а) спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю. У його основі – позитивне ставлення до учнів із боку вчителя, співпереживання, спільна творча діяльність. Такі педагоги для школярів – беззаперечний авторитет, їх наслідують і люблять, хочуть бути такими, як вони;
• б) спілкування на основі дружного ставлення. Ґрунтується на обопільному позитивному ставленні, але не повинно перетворюватись у панібратські стосунки, які негативно впливають на навчально- виховний процес;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогічна майстерність» автора Барабаш Ю.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Педагогічне діалогічне спілкування“ на сторінці 3. Приємного читання.
