• "система перспективних ліній". Учений зазначав, що істинним стимулом людського життя є завтрашня радість. Але для цього спочатку потрібно організувати саму радість, систематично йти від простих її проявів до більш складних. При цьому він підкреслював, що виховати людину – це сформувати в неї перспективу. Отже, суть цього принципу – у запалюванні колективу й кожного його члена позитивними емоціями, пов'язаними з працею, професійним і духовним зростанням, постійною незадоволеністю своїми досягненнями;
• принцип "паралельного педагогічного впливу". Виховуючи окрему особистість, потрібно прагнути виховувати весь колектив. Ці два завдання повинні розв'язуватися паралельно й одночасно.
Ритмова характеристика педагогічної дії. Важливе не лише правильне визначення виховного елементу, а й відповідний ритм його виконання. Звідси – необхідність чіткого планування й організації темпу та ритму педагогічної дії на учнів. Наприклад, бесіда енергійна, динамічна й оперативна дає не той ефект, коли вона відбувається кволо та розтягнута в часі. У першому випадку така бесіда активізує Й стимулює пізнавальну діяльність учнів, у другому – деформує сам педагогічний задум, заважає досягненню поставленої мети.
Творче самопочуття – це один із центральних елементів у системі К. С. Станіславського. Застосування його до педагогічної діяльності – саморегуляція вчителя в процесі взаємодії з вихованцями. Це залежить від рівня його комунікативності, від професійно-педагогічної спрямованості й бажання працювати з дітьми, тобто пов'язано, передусім, із професійно-етичним рівнем учителя.
Це самопочуття визначається індивідуальністю педагога, особливостями учнівського колективу, спирається на творче самопочуття самих школярів. Отже, налаштування на творчість має відбуватись у безпосередньому спілкуванні з дітьми.
Як викликати в себе творче самопочуття в процесі підготовки до уроку й зберегти його в період реалізації запланованого?
Багато педагогів психологічно готують себе до спілкування з класом. При цьому перевагу надають таким емоційно важливим моментам, як настрій на урок у думках, формулювання свого ставлення до об'єктів наступної діяльності, зокрема прагнення зіставити матеріал заняття із власним педагогічним досвідом, що дає змогу емоційно освіжити матеріал, побачити в ньому нові зв'язки й опосередкування та ін.
Отже, напрям психологічної роботи педагога перед заняттям охоплює його емоційну та інтелектуально-професійну сфери.
Природно, що цей процес попереднього настроювання глибоко індивідуальний, але можна виділити головні шляхи на його спрацювання, а значить і виклик творчого самопочуття перед спілкуванням з учнями.
Насамперед, важливо знайти зовнішні форми виразу свого емоційного ставлення до навчального матеріалу, відповідні жести, міміку, інтонацію.
Не менш важливе управління творчим самопочуттям перед безпосереднім спілкуванням із класом. Активатором такого стану, за висловом Л. І. Рувинського, є сам педагог: він стимулює себе до подальшої робота, усвідомлює її мету й значимість, визначає нові цілі, завдання залежності, усвідомлює творчий характер роботи з класом.
Управління власним творчим самопочуттям перед уроком – одна з важливих професійних вимог до праці вчителя.
Важливий елемент в управлінні творчим самопочуттям – його мобілізація безпосередньо перед діяльністю, подолання нетворчого настрою здебільшого за допомогою фізичних вправ, які зосереджують увагу на наступній роботі, ліквідовують "мускульне затискання", особливо характерне для молодих педагогів.
Отже, можна виділити такі аспекти (етапи) управління педагогом своїм творчим самопочуттям: а) передбачення очікуваного спілкування з класом (мобілізація); б) безпосередній перший контакт із ним (стимулювання); в) спілкування з класом, яке підтримує й стимулює творче самопочуття педагога; г) задоволення спілкуванням (стимуляція творчого самопочуття).
Ми бачимо: формування творчого самопочуття – процес складний, оскільки зумовлений такими особливостями педагогічної праці, як публічність діяльності, мінливість умов цієї діяльності з дітьми та на цій основі необхідність оперативного управління своїм психічним етаном, комунікативна насиченість праці вчителя й ін.
Для подолання цих та інших неприємних відчуттів потрібна постійна робота для виховання самого себе. Із найголовніших його методів сьогодні виділяємо самопереконання, самонаказ, самопримушування, самозобов'язання, самозаохочення, самопокарання, самовправи, самонавіювання.
Типологія вчителів із позицій театральної педагогіки
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогічна майстерність» автора Барабаш Ю.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Артистизм учителя, його основні компоненти“ на сторінці 4. Приємного читання.
