У педагогічній взаємодії рівень сумісності залежить і від самопочуття педагога. Уже підкреслювалося: на урок учитель повинен іти в хорошому настрої, доброзичливо налаштованим, урівноваженим, із легким почуттям гумору. У крайньому випадку – добре володіти своїми негативними емоціями (якщо вони є в цей момент).
Педагогічна уява – це педагогічно виправданий, спланований або імпровізований вчинок учителя, спрямований на зміну ситуації або особистості учня. Він повинен характеризуватися доцільністю, конкретністю, адекватністю ситуації й особистості вихованців, бути динамічним, продуктивним, здатним до модифікації, відповідати системі міжособистісних стосунків.
Для цього педагог повинен володіти особливим типом уяви (високим рівнем психологічного передбачення), яка відіграє важливу роль у навчально-виховному процесі. Процес функціонування педагогічної уяви можна показати в такій структурі:
• 1. Уява на етапі підготовки до очікуваної діяльності, що дає змогу концептуально (загальні контури) бачити свою педагогічну діяльність (наприклад у ході уроку).
• 2. Уява на етапі організації педагогічного заходу (наприклад уроку).
• 3. Стимулювання творчого самопочуття безпосередньо перед цим заходом.
• 4. Уява, яка сприяє безпосередньо в ході діяльності виконувати ініціативну корекцію своїх дій залежно від ситуації на цьому етапі заняття.
• 5. Уява, яка дає змогу педагогу по завершенню роботи прогнозувати її можливі результати.
Якщо конкретизувати головні функції уяви, то можна виокремити таке:
• аналіз. Уява бере участь в оцінці педагогічної ситуації й сприяє усвідомленню її наслідків;
• пошук. Уява сприяє пошуку оптимального розв'язання педагогічних завдань;
• прогноз. Уява дає змогу передбачити очікувані результати, почуття та наміри вихованця [7, с. 92-94].
Природно, що продуктивність дії педагогічної уяви залежить від ступеня її розвитку. Наприклад, щоб відчувати внутрішній стан учня, педагог повинен володіти високим рівнем емпатії (здатність до співпереживання, можливість емоційно сприймати дитину). Такий підхід дає змогу зануритись у її емоційний світ, а отже – вийти на емоційно- мотиваційну сферу, у якій і повинні відбуватися необхідні зміни в результаті педагогічного впливу.
Емоційна ідентифікація – це емоційна спільність учителя й учня, своєрідне двостороннє психологічне співпереживання. Уміти емоційно ідентифікувати себе з учнем, перейнятися його почуттями та думками, адекватно їх розуміти – складне й необхідне завдання в діяльності педагога. Саме за таких умов можна корегувати в потрібному напрямі виховний вплив, усвідомлювати особливості поточного та наступного спілкування, уточнювати стан об'єкта дії, тобто, знаючи партнера, обирати засоби впливу на нього.
Можна виділити певні особливості функціонування цієї ідентифікації на окремих етапах.
Перший етап виникнення педагогічного задуму, можливого ставлення учнів до нього.
Другий етап розробка задуму. На основі емоційної ідентифікації одержання можливих варіантів сприймання учнями матеріалу, доступність форми проведення, варіанти спілкування з дітьми тощо.
Третій етап реалізація задуму. Емоційна ідентифікація виступає загальним принципом підтримки педагогічного зворотного зв'язку, який дає змогу відчувати одержані результати, здійснювати, корекцію методів, форм, засобів подачі матеріалу.
Четвертий етап емоційна ідентифікація, що дає змогу уявити й відчути можливі результати діяльності та спілкування, чіткіше планувати на цій основі наступний навчально-виховний процес.
Отже, цей алгоритм (чотири етапи її функціонування) показує, що емоційна ідентифікація виступає щодо педагогічного впливу і випереджальним прогностичним елементом, і завершальним оцінно- уточнювальним.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогічна майстерність» автора Барабаш Ю.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Артистизм учителя, його основні компоненти“ на сторінці 2. Приємного читання.
