Розділ. 12. Ринок землі та специфіка аграрного виробництва

12.1. Аграрне виробництво як особлива сфера підприємницької діяльності

У ринковій системі господарювання кожен економічний ресурс має свого власника і слугує йому капіталом, або джерелом доходу. Форма й розмір доходу на капітал залежить, окрім іншого, від сфери вкладення капіталу та впливу сил ринкової конкуренції. Кожна сфера прикладення капіталу вирізняється своїми особливостями, які вимагають від підприємця відповідних знань, умінь та навичок. Це цілком очевидно. Та найбільш специфічною сферою підприємницької діяльності, без жодного перебільшення, є сільське господарство, або аграрне виробництво, яке заслуговує окремої уваги з боку науки, держави, підприємців.

Саме поняття аграрної сфери економіки (виробництва) вказує на її нерозривний зв'язок із доволі особливим економічним ресурсом — землею (лат. agrarius — земельний). У сільському господарстві споконвіків земля відіграє (і завжди відіграватиме) роль головного фактора (ресурсу) виробництва. Тож, і людські відносини, що складаються у суспільстві з приводу розподілу, обміну та використання землі як економічного ресурсу, прямо називають земельними. Господарські відносини у сільському господарстві в цілому, об'єктом яких є не тільки земля, а й інші засоби виробництва, вироблена продукція, отримані доходи тощо, мають традиційну назву аграрних відносин.

Серед економістів-теоретиків найпершими, хто звернув чи не найбільшу увагу на сільськогосподарське виробництво, були у XVIII ст. французькі фізіократи, у першу чергу, Ф. Кене та А. Тюрго. Виходячи з реалій тоді ще аграрної економіки Франції, вони вважали, що єдино продуктивною в усій економіці є землеробська праця, яка тісно взаємодіючи з живою природою, створює чистий продукт (дохід), за рахунок якого тільки й приростає багатство країни. Що ж до торгівлі та ремесла (тоді ще попередника промисловості), то там, на їхню думку, відбувається просте переміщення і переробка дарів природи. Фізіократи, звичайно, абсолютизували роль аграрного виробництва в житті суспільства, а проте, їм не відмовиш у тому, що це виробництво, як ніяке інше, нерозривно пов'язане з життєдайними природними процесами, і тому держава має вибудовувати стосовно аграріїв політику максимального сприяння та підтримки. Розглянемо детальніше головні особливості аграрного виробництва.

По-перше, на відміну від інших видів економічної діяльності, де земля створює лише умови для виробничого процесу (слугуючи місцем розташування об'єктів), у виробництві сільськогосподарської продукції земля слугує головним фактором виробництва.

По-друге, земля, придатна для виробництва сільськогосподарської продукції, сама по собі є рідкісним, кількісно обмеженим ресурсом, який неможливо створити, замістити іншим чи накопичити. Це — унікальний дар природи. Між тим, відбувається ерозія ґрунтів, родючі землі постійно відводяться під будівництво промислових та інших об'єктів, забудову міст, прокладку доріг, трубопроводів тощо. Цей повсюдний у світі наступ міст на села відчутно зменшує запас земельного ресурсу для виробництва аграрної продукції. І через те, що, з одного боку, загальна пропозиція землі є повсякчас величиною фіксованою та абсолютно нееластичною (її неможливо збільшити), а з другого, — попит на сільськогосподарську продукцію невпинно зростає, всезагальною закономірністю стало неухильне зростання вартості аграрної продукції, а відповідно і вартості самої землі. Причому це подорожчання землі і сільгосппродукції сьогодні навіть прискорилося, породивши глобальну продовольчу проблему.

По-третє, земля, на противагу всім рукотворним засобам виробництва, не зношується і не застаріває морально, а за умови раціонального використання її якість може навіть поліпшуватися (підвищення її родючості).

По-четверте, аграрне виробництво технологічно й економічно тісно переплітається з природними процесами, які відіграють у ньому визначальну роль. Значна залежність сільгоспвиробництва від впливу природних факторів проявляється:

- у специфіці аграрної праці (землероба й тваринника), яка, на противагу, приміром, промисловій і будівельній праці, спрямована не на зміну форми предметів праці, а на створення умов природним засобам виробництва (рослинам, тваринам, родючості ґрунту) для реалізації їхньої здатності накопичувати нову (сонячну) енергію, що в завершальній стадії цього процесу винагороджує виробника бажаним природно-натуральним продуктом. Тут варто згадати, як у далекі часи неоліту, людство спасло себе від голодної смерті, зумівши перейти від кочового способу життя (постійного пошуку їжі у природі) до осілого, зайнявшись, власне, виробництвом їжі (землеробством і скотарством). З тих пір праця набула ознак економічної діяльності, а сама людина стала розвиватися як соціальна істота. Отож, враховуючи специфіку аграрної праці та її продукту, зауважимо, що економічна ефективність сучасного аграрного виробництва має визначатися з обов'язковим урахуванням усіх необхідних витрат на відновлення і підвищення родючості землі, продуктивності тварин. Простіше кажучи, якщо в промисловості головною рушійною силою виробництва є технічний прогрес, то в аграрній сфері всі технічні засоби, якої б досконалості вони не були, виконують лише допоміжну роль — допомагають людині створювати належні умови для життєдіяльності природних засобів виробництва (до речі, рослини, тварини і родючість ґрунту в одному й тому ж процесі одночасно виконують функцію і предметів, і засобів праці);

- у сезонності аграрного виробництва, яка спричиняє значний розрив між робочим періодом (часом виконання робіт) та часом виробництва (усім часом, необхідним для завершення виробничого циклу й отримання продукту). Для прикладу, якщо можна скоротити час на пошиття одягу чи виготовлення холодильника, то куди складніше прискорити вирощування хліба, винограду чи появу приплоду тварин. У зв'язку з цим, техніка, інвентар, будівлі тут використовуються неритмічно, витрати розтягуються на весь сільськогосподарський рік, а кінцеві, остаточні доходи визначаються лише наприкінці року, після реалізації продукції;

- у спеціалізації виробництва, вибір якої тут вирішальною мірою визначається природно-кліматичними умовами, а не кон'юнктурними міркуваннями підприємця. Понад те, спеціалізація у землеробстві є слабкою через необхідність чергування зернових і технічних культур (розумне чергування сівозмін вигідніше за ту архаїчну систему, коли частина родючої землі періодично відпочиває — перебуває "під паром");

- у негативному впливі на виробництво сільськогосподарської продукції шкідливого для всіх живих організмів (і мікроорганізмів) забруднення довкілля (води, повітря, ґрунтів). Певна річ, така недалекоглядна людська діяльність призводить до зменшення виробничого потенціалу у землеробстві і тваринництві, до втрат продукції та підозрілого ставлення до неї споживачів;

- у необхідності створення аграріями страхових натуральних фондів (насіння, кормів), що, по суті, означає здійснення додаткових витрат. Це є ознакою того, що закон зростаючих альтернативних витрат має в аграрному виробництві не лише економічну, а й природну основу;

- у тому, що обсяги виробництва, ціни й доходи тут є дуже нестабільними через велику залежність від природно-кліматичних умов, урожайності культур та продуктивності тварин, а відтак аграрне виробництво настійливо потребує фінансової підтримки з боку держави. Візьмемо до уваги і те, що, подібно до окремого індивіда чи сім'ї, кожна, навіть найбільш багата, країна заінтересована у забезпеченні власної продовольчої безпеки, хоча б на мінімальному рівні. Тому, формуючи резерви продовольства, держава стає найбільшим покупцем стратегічно важливих видів аграрної продукції.

По-п'яте, землі, придатні для аграрного виробництва, слугують природним засобом забезпечення зайнятості сільського населення, пом'якшення негативних наслідків урбанізації.

По-шосте, ключовим для розвитку підприємництва в аграрній сфері економіки є питання земельної власності, від вирішення якого залежать умови доступу до землі як ресурсу, організаційні форми господарювання, а відтак, і стимули для підприємницької діяльності. Приватна власність, звісно, створює потужні стимули для підприємницької ініціативи, але, коли її об'єктом стає земля, то, з одного боку, через кількісну обмеженість землі створюються значні обмеження для вільного вкладення капіталу в аграрне виробництво ("земля зайнята"), а з другого, — виникає загроза нераціонального використання сільськогосподарської землі як національного багатства, протиставлення вузькоегоїстичних приватних інтересів суспільним потребам.

Як бачимо, аграрне виробництво дійсно вирізняється принциповими особливостями, які кореняться у його залежності від природних біологічних (фізіологічних) процесів і, звісно, відчутно впливають на підприємницьку діяльність у цій сфері. Тому особливого значення набуває ефективний розподіл цього унікального ресурсу на користь ефективних власників, які мають тривалий інтерес до аграрного виробництва, адже, щоб підтримувати родючість землі, потрібно увесь час інвестувати.

12.2. Ринок землі: історія та сучасність

Проникнення ринкових сил у сферу аграрних (і суто земельних) відносин, як свідчить світова історія, скрізь відбувалося складно, причому в різних країнах з різною швидкістю та інтенсивністю. Первісна складність цього процесу зумовлювалася істотними особливостями сільського господарства, зокрема його технічною відсталістю, збереженням кріпосницьких (юридично невільницьких) відносин, міцною прив'язаністю селян до застарілих форм соціальної взаємодії та інших стереотипів поведінки. Тодішнє рутинне господарювання на селі, значною мірою ще замкнуте на власних потребах, фактично відгороджувало сільське господарство від впливу ринку та розвитку підприємництва. Такий стан речей заодно стримував і економічний розвиток країни, прирікав її населення на бідність.